А що скажуть батьки? Чому їхня думка не відпускає навіть у дорослому віці

Цікаво на тему: Як навчитися просити допомоги та перестати жити в режимі «Я сама!!!»

Чому думка батьків продовжує впливати на нас, дорослих?

Для кожної дитини головними людьми у світі є батьки. Від них залежить не тільки безпека малюка, а й відчуття власної цінності. Тому дитина швидко вчиться розпізнавати реакції та поведінку батьків у найрізноманітніших ситуаціях, відзначаючи для себе, коли її люблять, коли нею задоволені, а за що вона може отримати шквал критики та бути відкинутою.

Якщо любов була безумовною, людина легко формує свою власну внутрішню опору. Якщо ж увагу доводилося постійно заслуговувати – наприклад, хорошими оцінками, зразковою поведінкою або відповідністю певним вимогам, – то в доросле життя людина вступає з потребою в постійному визнанні та бажанням відповідати батьківським очікуванням, хоча батьки вже давно нічого не вимагають.

Бажання постійного схвалення формується під впливом певних сімейних сценаріїв. Наприклад, у родині завжди говорили, що хорошим дітям не можна сперечатися зі старшими (а тим паче чогось їх повчати), батьків не можна засмучувати, а шлях, який ти обираєш, має бути лише «правильним», інакше всі навколо розчаруються. Доросла людина, яка виросла в такій родині, продовжує жити за цими правилами, хоча ніхто вже цього особливо й не вимагає, але в голові лунає: «Мама казала, що маму не можна засмучувати».

Емоційна відстороненість батьків від дитини також сприяє формуванню особистості, яка залежить від чужої думки. Постійна критика або непередбачувана реакція на успіхи та невдачі змушують сприймати будь-яке схвалення як доказ того, що з тобою все гаразд.

Ну і останнім пунктом варто назвати дитячі травми: емоційно зневажливе ставлення, насильство, постійне приниження. Але! Не варто відразу ж кидатися на їхні пошуки. Це зараз дуже популярна практика, однак, якщо травма не лежить на поверхні, не потрібно копатися в собі, щоб у підсумку дійти до відсутності похвали за аплікацію з кленового листя у три роки. Найчастіше причина пошуку батьківського схвалення прозаїчна: ти просто не встигла сформувати звичку спиратися на власну оцінку.

Цікаво на тему: Отроверти: хто це і чому ти відчуваєш себе «іншою» серед інших

Як зрозуміти, що бажання схвалення виходить за межі розумного?

Існує велика різниця між «Круто, що мамі сподобалося» і «Я дізнаюся, що скаже мама, а потім прийматиму рішення». Другий варіант стрімко наближає людину до залежності від думки батьків. Розпізнати залежність допоможуть такі ознаки:

• постійне бажання отримати підтвердження від батьків, що ти вчинила правильно;
• зміна свого рішення, якщо батьки його не схвалили;
• поява сильного страху осуду;
• зростаюче почуття тривоги, коли доводиться робити щось по-своєму;
• вибір роботи, партнера, освіти чи хобі, які насамперед схвалила б родина;
• досягнення будь-яких висот лише заради того, щоб отримати похвалу;
• болісна реакція навіть на найнезначнішу критику;
• переживання та відчуття тривоги, коли неможливо отримати підтвердження правильності вчинку чи вибору.

Іноді проблема пошуку схвалення та страх розчарувати іншу людину виходять далеко за межі сім’ї. Наприклад, ти можеш погоджуватися на, м’яко кажучи, незручні умови роботи, терпіти те, що не подобається у стосунках, або не вміти сказати «ні» через страх засмутити оточуючих.

Бажання отримувати схвалення й ні в якому разі не засмучувати близьких може штовхнути тебе в обійми співзалежних стосунків: ти перестаєш помічати власні потреби, поступово відсуваючи їх на найвищі й запилені полиці своєї свідомості, поступаючись місцем емоційним реакціям іншої людини. Головне – щоб комусь було добре, а я трохи поступлюся заради того, щоб створити цей комфорт і отримати похвалу.

Особливо стійкою ця звичка стає, якщо в сім’ї були токсичні батьки, які прямо чи опосередковано давали дитині зрозуміти, що любов і прийняття ще треба заслужити. Нарцисичні батьки можуть знецінювати досягнення, порівнювати з іншими, приймати рішення за дитину, бо краще знають, як буде правильно й добре. У такому разі, коли дитина виросла й уже фізично відокремилася від такої «прекрасної» родини, вона не знає, як запитати себе: «А чого я хочу?». Вона думає лише про те, що потрібно зробити, щоб ними були задоволені.

Цікаво на тему: 7 ознак того, що ти компенсуєш внутрішню порожнечу та відсутність досягнень через соцмережі

Як перестати залежати від схвалення батьків?

Це нелегко і непросто, ось як… Не можна одного чудового ранку прокинутися й подумати: «Мені вже байдуже, що скаже мама!». Починати треба з того, що ти відокремлюєш одне від одного дві речі: «батьки не схвалюють мій вибір» і «мій вибір неправильний». Різниця ледь помітна, але вона є.

Наприклад, мама вважає, що твоя робота нікуди не годиться, а тато наполягає на тому, що ти неправильно виховуєш дитину. Їхня думка важлива, але остаточне рішення все одно залишається за тобою. Це зовсім не означає, що ти нікого не слухаєш; це означає, що ти можеш сприймати думки інших, але приймаєш рішення самостійно, не йдучи всупереч власному «Я» і не підкоряючись нікому.

Частіше запитуй себе, чого хочеш саме ти. Став собі запитання про те, чому в тебе з’явилися такі бажання, що для тебе важливо і чи готова ти до наслідків, якщо такі раптом проявляться після ухвалення певних рішень. Так ти зможеш брати відповідальність за своє життя, не озираючись на батьків в очікуванні схвалення.

Важливо помічати момент, коли бажання отримати пораду насправді є бажанням отримати дозвіл. Якщо ти хочеш дзвонити мамі перед кожним важливим рішенням у житті, то, перш ніж зателефонувати, чітко сформулюй для себе власну думку щодо цього питання. Таким чином ти розвиваєш внутрішню опору.

Ну і, звичайно, без слова «ні» нікуди не дінешся. Важливо навчитися говорити це слово і потім не ходити ще тиждень із відчуттям провини, яке навалилося на плечі. Починай із дрібних моментів, поступово встановлюючи й зміцнюючи власні кордони. Це робиться не для того, щоб покарати батьків, а для того, щоб вони почали розуміти, коли ти готова до діалогу, а коли краще не продовжувати розмову.

Чарівна фраза: «Я чудово бачу й розумію, що ти думаєш інакше, але я вже прийняла рішення, і воно не підлягає обговоренню». Тема закрита, діалог вичерпано, можна переходити до інших питань.

Що робити, якщо нічого не виходить?

Буває так, що ти вже чудово зрозуміла: жити заради схвалення батьків більше не хочеш, але при цьому усвідомлюєш, що в емоційному плані нічого не змінюється, як би ти не працювала і не старалася. Усе одно боїшся засмутити маму, відчуваєш провину, буквально чуєш батьківський голос усередині себе, коли намагаєшся вчинити так, як хочеш ти.

Позбутися всього цього неможливо, просто поставивши собі за мету: «Мені байдуже, що подумають батьки». Це так не працює. Завдання має звучати інакше: треба навчитися самостійно визначати, що саме для тебе є правильним і важливим, а не для мами з татом.

Якщо за постійною потребою в схваленні стоять занижена самооцінка, дитяча травма, хронічна тривога або надто складні й болісні стосунки з батьками, допомогти зможе систематична робота з психологом. Не намагайся розібратися в усьому цьому сама. У таких ситуаціях необхідний професійний наставник, здатний розкласти все по поличках і допомогти впоратися з душевним безладом.

Ми стаємо дорослими, залишаємо рідне гніздо, вчимося рухатися по життю, керуючись своїм внутрішнім навігатором. Але іноді цей навігатор говорить голосом мами. Зміни налаштування. Попрацюй над собою і зрозумій, що тобі не потрібно відмовлятися від батьків, знецінюючи їхню думку. Тобі потрібно створити всередині себе чіткі установки: батьки мають право висловлювати свої думки, але вони не стануть остаточним рішенням.