Чи можна вигадати щось більш приємне, аніж спілкування з власними дітками? Втім, лагідні розмови можуть приймати зовсім неприємний формат, коли Ваша дитина вступає у період тинейджерства. Надлишок гормонів, формування характеру та власних поглядів роблять з малюка «невихованого монстра» в очах батьків, які зовсім нічого не розуміють про життя підлітка. Матусині й татові повчання зазвичай сприймаються тільки в «штики», а миле спілкування частіше за все закінчується криками. Хто ж винен в такому результаті подій і як порозумітись із своїм дитям-тинейджером? Сьогодні спробуємо поміркувати на цю тему.
Кожні батьки самостійно обирають, в який спосіб виховувати своїх малюків, і найчастіше, на це впливає досвід з власного дитинства. В деяких родинах достатньо довгий час переслідується «культ дитини», коли сини та доньки живуть так як їм заманеться, диктуючи батькам свої правила. Інші ж мами й тата вирощують своїх чад у суворій дисципліні, контролюючи кожний крок та вказуючи, що робити. То, хто ж них є правий?
З точки зору дитячої психології, і той і інший варіант є апріорі невірним. Ідеальним прикладом виховної поведінки є так звана золота середина, де відносини між поколіннями базуються на повазі та взаєморозумінні. Батьки в таких сім’ях дозволяють дітям виражати свої думки, проте, судячи з власного досвіду, дають рекомендації що до того, як себе поводити у тій чи іншій ситуації. Звичайно, зі сторони така ситуація здається нам бездоганною, та чи насправді так легко втілити її в життя? Адже матусі і татусі – теж люди із своїми принципами та почуттями, які не завжди виражаються таким чином, яким би хотілось. І у них також не завжди є можливість зрозуміти поведінку своєї дитини, хоч який би досвід не був за плечима.
Читаючи чергову нотацію своїй дитині, батьки часом не можуть зупинитись. Вони говорять і говорять, не припиняючи, та не розуміють, що таку величезну кількість слів їх чадо просто не сприймає. Перша причина, чому так стається – не хоче сприймати, друга – не може фізично. Фахівцями доведено, що людський мозок здатен прийняти та зберегти у своїй короткочасній пам’яті лише два окремі тезиси. Отже, коли мама або тато на протязі довгого часу продовжують свій монолог з вказівками та корисними порадами, єдине, чого хочеться підліткам – це щоб Ви просто замовчали. Вони швидко плутаються, втрачають хід Ваших думок і звісно що нічого не запам’ятовують та не розуміють. Результат може стати ще гіршим, якщо інтонація батьків є різкою або вимогливою. Однозначно зрозуміло, що якщо Ваша розмова обернулась таким чином, краще її просто припинити, всім заспокоїтись та спробувати побалакати у більш спокійній обстановці.
Інколи так стається, що усе Ваше спілкування з власною дитиною зводиться до постійної критики та закидів. Ви весь час вказуєте сину або доньці на те, що вони роблять щось не так, звісно мотивуючи це турботою про їх майбутнє. Дітям же в свою чергу починає здаватись, що їх не люблять та не розуміють, ще б пак – вони ж усе роблять не правильно! З часом вони не просто пропускають крізь вуха слова батьків, а й починають огризатись, вимовляючи образливі та погані слова у бік людини, що критикує. Розуміти, що все це робиться лише заради їх блага, діти не хочуть, та й не повинні, бо таким чином можна лише зіпсувати настрій та психічний стан, і ніяк не виховати розумну людину.
Як ми вже казали, взаємоповага та підтримка – ось основні критерії щасливої родини. Однак, часто так трапляється, що батьки бувають дуже зайнятими саме у той час, коли дитина хоче про щось поговорити. «Хіба ти не бачиш, що в мене немає часу!» – інколи ці слова звучать образливо для тинейджера і бажання побалакати зовсім зникає. Тому, у моменти, коли Ваша дитина потребує у розмові з Вами, обов’язково оцініть ступінь своєї зайнятості та задумайтесь, чи варта Ваша робота дитячої образи. Якщо ж часу дійсно немає, поясніть сину або доньці тихо й лагідно, що Ви в даний момент сильно завантажені важливими ділами, та домовтесь поспілкуватись, наприклад, через півгодини.
Малюки та більш дорослі дітки за своєю натурою просто не здатні оцінювати належним чином все, що роблять їх батьки. Підлітка, який ніколи не допомагає у хатніх чи інших справах, найчастіше вважають ледарем та егоїстом, а мама з татом намагаються кожен раз присоромити його за неробство. Річ у тому, що відсутність співчуття та бажання допомогти у юному віці – це зовсім природно, бо ці відчуття та навики формуються у людини надзвичайно повільно. Якщо дитина росте нездарою – винні в цьому перш за все її батьки, тож і виправляти ситуацію повинні вони. Присоромленням та кепкуванням цього навряд чи можна домогтись, тож спробуйте наступного разу просто попросити тинейджера про допомогу та пояснити, що без неї Вам буде дуже важко.
Відносини між батьками та дітьми – це тема, на яку можна спілкуватись нескінченно. Якоїсь ідеальної картини звісно що не існує, бо кожна родина – то окремий осередок зі своїми правилами та традиціями. Розмовляючи із підлітком, батькам вкрай важливо пам’ятати, що дитина у даний момент освоює чи не найскладніший період життя, під час якого пробує себе, проявляє характер, тестує манери та поведінку.
Сподіваємось, життєва мудрість та досвід підкажуть Вам, як поводитись у тій чи іншій ситуації. Проте, намагайтесь бути більш поступливими до своїх чад та завжди пам’ятайте, що перед Вами найкоханіше створіння, за яке Ви ладні життя віддати – Ваша дитина.
"Що за запитання? Звичайно ж, відповідальні обидва!”. Якщо дивитися на ситуацію глобально, то – так.… Докладніше
Хто б що не говорив, а для мене осінь — це найатмосферніша пора року, коли… Докладніше
Скільки існуватиме зима, стільки ми носитимемо пуховики (пуффери) 🙃 Вони просто поза часом і поза… Докладніше
Сьогодні важко заперечувати той факт, що соцмережі впливають на прийняття нами деяких рішень. Нехай і… Докладніше
Ще трохи й в повітрі буде витати атмосфера прийдешнього свята. Ми знову будемо наряджати ялинку,… Докладніше
Попереду холодна і колюча зима, а значить, потрібно завчасно підготувати свій догляд до важких випробувань.… Докладніше