Цікаво на тему: Тривожні батьки: чому так трапляється і що з цим робити
Чому малюки влаштовують істерики?
Відразу обговоримо таку просту річ: публічна істерика – це обряд посвячення, а не ознака твого недопрацювання як батька чи матері. Вона трапляється не на порожньому місці. Найчастіше це наслідок перевтоми, голоду, перезбудження. А ще малюки таким чином вчаться виражати сильні емоції своїми маленькими тілами. Що робити, якщо дитина впала і почала кричати на вулиці або в транспорті? Як не втратити самовладання, не піддатися паніці і не покинути місце катастрофи, тримаючи дитину під пахвою, як дошку для серфінгу?
Діти отримали короткий бікфордів шнур і зовсім невелику кількість інструментів для контролю його спалювання в той час, як емоції беруть гору. Громадські місця галасливі, з яскравим світлом, натовпом незнайомих людей і купою спокус, які, швидше за все, знаходяться під забороною. Все це дуже сильно вибиває з рівноваги.
Причини істерики:
- батьки відповіли «ні» – це класика жанру, саме ця причина стає спусковим механізмом у 99% випадків;
- необхідність дотримуватися вказівок – йдемо з парку, закінчуємо трапезу, сідаємо в машину, пристібаємо ремені безпеки;
- голод, втома, перезбудження (емоційне та нервове);
- бажання отримати контроль над ситуаціями, які неможливо контролювати – ну, що тут можна сказати… якщо веселка на небі зникла, а батьки не змогли створити іншу, то чому б, як то кажуть, не дати їм зрозуміти, хто тут господар насправді.
Ну і в момент, коли малюк вмикається на повну гучність, на тебе діє не тільки відчай, але й тиск громадськості. А що скажуть/подумають люди навколо? Це створює додатковий пресинг, який робить ситуацію абсолютно нестерпною.
Цікаво на тему: Дитина боїться спати одна: чому, що робити і як справлятися з проблемою
Як справлятися з публічними істериками?
Верещання, падіння і копання ногами по підлозі – це не вирок. З будь-якої ситуації є вихід. Тому, якщо твоя дитина любить влаштовувати концерти в громадських місцях, запам’ятай поради, як цього уникнути.
Твій спокій регулює спокій малюка
Якщо ти почнеш кричати, хвилюватися, нервувати й витріщати очі, дитина тільки ще більше розійдеться. Це факт. Реакція батьків має бути протилежною поведінці дитини. Твоє завдання зводиться всього до трьох дій: зробити вдих, говорити тихо, говорити повільно. Ти маєш бути термостатом, а не термометром.
Встановлюємо зоровий контакт
Порада відома всім. Стоячи над дитиною і дивлячись на неї зверхньо, результату не досягти. Ти демонструєш домінуючу позицію, а не присутність і бажання забезпечити безпеку. Тому сідаємо або, якщо дозволяє місце, стаємо на коліна і починаємо говорити. Не варто очікувати миттєвого результату, а просто вживаємося в ситуацію.
Ігноруємо цікаву аудиторію
Це складно, але це треба зробити. А з іншого боку, чому це складно??? Яка різниця, що думає тітонька біля третьої каси про тебе і про твою дитину??? Її голова – її простір для розгулу. А твоя голова має бути зайнята твоєю мурашкою. Важливо усвідомити для себе одну просту річ: дитині потрібна ти, а не схвалення громадськості чи награний успіх.
Пропонуємо вибір
Простий і зрозумілий для дитячого мислення. Ти можеш дізнатися, чи хоче малюк йти ногами, чи щоб його понесли на руках. Можна дізнатися, що б він зараз випив: водичку чи сік. Обирай ті варіанти, які влаштовують тебе. Не формулюй занадто довгі думки і не роби з себе академіка наук.
Відволікаємо, а не підкуповуємо
Найгірше, що можна зробити, це запропонувати щось натомість за припинення істерики. «Я куплю тобі цукерки, якщо ти перестанеш плакати» – ні! А ось «Дивись, у візку для покупок їде смішний песик» – це так. Змінюй фокус уваги, не поступаючись при цьому своїми позиціями.
І про позиції теж поговоримо
Якщо істерика сталася тому, що ти відмовилася щось купити, то купувати це заради спокою не можна! Твоє слово має бути законом. Ніяких переговорів з терористами!!! Думка, що я один раз відступлю, дуже зрадницька. Одним разом справа не обійдеться. Маленький маніпулятор швидко розкусить твої слабкості й запише їх собі в підсвідомий блокнотик. Наступного разу дитина точно знатиме, що треба робити, щоб отримати все, чого душа забажає.
Цікаво на тему: Як навчити дитину програвати? Коментар психолога
Не караємо за емоції!
Істерика – це не погана поведінка і не відсутність виховання. Це емоційний сплеск, з яким малюк не зміг впоратися просто тому, що ще не знає, як це робити, і не має достатнього набору інструментів для цього. Карати за емоції = вчити сорому. Таке рішення абсолютно ніяк не допомагає знайти механізми саморегуляції. Нехай винагородою за спокій стануть слова підтримки: «Молодець, що заспокоївся. Це було складно, але ти впорався».
Організація профілактики істерик
Так, це можна попередити. І починаються ці заходи ще до виходу з дому. Дитина починає емоційно збуджуватися, якщо вона втомилася, голодна або не розуміє, що відбувається навколо. Тому, перш ніж вирушати по магазинах або на прогулянку, розкажи малюку про ваш план дій: «Зараз ми йдемо на майданчик, потім у магазин, купимо молоко, печиво, хліб і йдемо додому».
Бери з собою перекус, водичку та улюблену іграшку, яка допоможе пережити очікування в черзі. Не затримуйся на вулиці! Якщо наближається час денного сну, то треба збиратися не впритул до часу сну, а задовго до нього. Чим менше сюрпризів для дитини, тим менше шансів, що трапиться істерика.
Допомагай усвідомити емоцію
Це називається афективне маркування. Говори просту емпатичну фразу: «Ти злишся, тому що ми пішли з дитячого майданчика». Ця максимально коротка фраза насправді робить дуже велику справу – вона допомагає зняти внутрішню тривогу і зробити дитину більш поступливою для заспокоєння. Додавай до етикетки легкий дотик або обійми, якщо це доречно.
Дослідження довели, що емпатичне маркування допомагає знизити емоційну реактивність на шляху до мигдалеподібного тіла. Це не просто слова, це механізм впливу на рівні нейрозв’язків. Нейровізуалізація доводить, що озвучування емоцій словами знижує лімбічну реактивність і допомагає простіше, легше регулювати емоції.
Не звинувачуємо себе
Так! Ніяких самобичування та самознищення! Ти робиш усе можливе для благополуччя, щастя, спокою та безпеки свого малюка. Кожен батько переживає подібні істерики, навіть якщо ти й не бачиш цього в красивих стрічках Instagram. Працюй зі своєю мурашкою, не звертай ні на кого уваги та рухайся далі впевненими кроками.
Чого робити не можна?
Поговорили про те, що треба робити, а тепер треба визначити й речі, до яких не варто вдаватися навіть під страхом смерті. Не можна:
- погрожувати дитині залишити її або віддати чужій тітці!!!!!
- кричати, щоб перекричати навколишній шум і крик дитини!!!!!
- піддаватися тиску громадськості та починати виховувати на публіку!!!!
- використовувати гаджети для заспокоєння!!! Регулярне використання різноманітних пристроїв перешкоджає подальшій здатності регулювати емоції, може спровокувати посилення гніву, знижувати зусилля для контролю.
- приймати істерики на свій рахунок – це не про тебе.
Діти проводять експерименти на батьках. Мама з татом – чудовий матеріал, на якому можна спокійно і безпечно (!) тренуватися. Чи чула ти коли-небудь, що твоя дитина змінюється, як тільки поруч з нею з’являєшся ти? Вихователі або бабусі можуть висловити таке спостереження: «Був ніжним, слухняним, ти прийшла, і дитину наче підмінили!». Так, все вірно. І істерики стають підтвердженням того, що малюк поруч із тобою почувається достатньо вільно, щоб виражати свої емоції без страху.
У період від року до чотирьох істерики вважаються нормальним етапом розвитку дитини. Змирися з цим, вдихни на повні груди і сміливо крокуй у життя батька, таке цікаве й захоплююче, що просто неможливо🙈 Все обов’язково вийде і в тебе, як у мами, і в твоєї дорогоцінної мурашки.
Коментарі поки що відсутні