Дитина жорстоко поводиться з тваринами: чому і коли потрібна допомога?

Цікаво на тему: Зв’язок, створений на небесах: чого можуть навчити одне одного діти та тварини

Чому діти можуть жорстоко поводитися з тваринами?

Далеко не завжди прояви агресії щодо тварин є приводом для занепокоєння. Насправді існує чимало причин такої поведінки. Наприклад:

1. Дитина не розуміє, що тварині боляче – малюки до 3-4 років активно досліджують світ. Вони можуть смикати собаку за хвіст, сильно стискати кошеня, намагатися перевірити: «А що, якщо…». У такому віці дитина тільки вчиться розуміти почуття інших істот, відчувати емпатію та співчуття до тварин.
2. Цікавість – експерименти рухають світ. А оскільки тварини є невід’ємною частиною світу, вони теж стають активними учасниками дослідів. Маленькі діти ще не розуміють, що вчиняють неприємні дії, у них немає наміру завдавати болю. Вони намагаються побачити реакцію на свої дії, не вміючи при цьому пов’язувати їх із наслідками.
3. Недостатньо розвинена емпатія – ми не народжуємося зі здатністю ставити себе на місце іншої живої істоти. Відсутність емпатії не дозволяє дитині зрозуміти, що улюбленець відчуває страх і біль.
4. Недостатній самоконтроль – деякі діти з особливостями розвитку (наприклад, СДУГ) можуть діяти імпульсивно, не встигаючи зіставити у своїй голові дії з наслідками.
5. Наслідування – якщо дитина десь побачила, як знущаються над тваринами і при цьому сміються, вважаючи все, що відбувається, нормою, вона може наслідувати цей приклад. Нормалізація агресії заважає зрозуміти: «Так, а що не так?»
6. Стрес, сильні емоції – злість, тривога, почуття безсилля – знаходять вихід у жорстокості щодо слабшої істоти. Насильство в сім’ї, булінг, розлучення та інші травматичні події здатні спровокувати жорстокість і неконтрольовані напади агресії щодо домашніх тварин.
7. Досвід насильства – діти, які регулярно зазнають фізичного чи емоційного насильства або стають свідками домашнього насильства, частіше проявляють агресію щодо тварин. Для них це стає відтворенням знайомої моделі поведінки, адже іншої вони просто не знають. Особистий приклад – найпотужніший інструмент у формуванні поведінки дитини.

Ну й наостанок – спроба відчути контроль. Якщо дитина відчуває свою безпорадність і незначність, вона намагається встановити владу над слабшою, мовчазною істотою, яка не зможе дати відсіч і буде терпіти, продовжуючи віддано дивитися в очі.

Цікаво на тему: 5 речей, яких навчила мене моя дитина

Як допомогти дитині зрозуміти свої дії?

Найгірше, що можна зробити, помітивши агресію дитини щодо тварини, – це проігнорувати таку поведінку. «Це ж дитина, ну що вона там розуміє?» Так, можливо. Але завдання батьків якраз і полягає в тому, щоб вчити дитину не тільки тримати ложку в руках, а й розуміти власні дії, передбачати їхні наслідки, а також виховувати емпатію, людяність і доброту.

То що ж робити? Дитина схопила собаку і почала так сильно її обіймати, що у бідолахи-песика оченята вилізли на лоб. Такий прояв любові може виглядати дуже мило, але пухнастим такі припливи ніжності, очевидно, завдають дискомфорт. Спробуй пояснити дитині: якщо собака чи кіт після міцних обіймів тікають геть, то, очевидно, їм це не подобається. У таких ситуаціях потрібно знайти ніжніший спосіб проявити свої почуття. Як щодо того, щоб гладити тварину по голові, по лапках, дозволяти їй добровільно лягати на коліна, розмовляти з нею та гратися?

Діти повинні розуміти, що повагу та турботу необхідно виявляти до всіх живих істот на Землі. Не тільки домашній кіт заслуговує на любов. Її потребують абсолютно всі, у тому числі найменші комахи.

Якщо дитина підняла ногу, щоб навмисно розчавити жука, можна розповісти таку історію: «Ми з тобою зараз прогуляємося і повернемося додому. Твій друг сьогодні після своїх справ теж повернеться додому. Ось цей пес, який зараз гуляє у дворі, теж піде додому відпочивати. І цей жучок хоче додому. У нього є свій дім, батьки, друзі, які на нього чекають». Основна думка: ми ставимося до всіх по-людськи, з ніжністю, турботою та увагою.

Цікаво на тему: Від творців «Ось будуть у тебе свої діти»: 10 смертельних звичок за версією мам

Що робити, якщо дитина кривдить тварин?

Якщо дитина мучить тварин, першими кроками стануть:

1. Погляд у дзеркало – так, саме так. Спочатку необхідно повернутися обличчям до себе й проаналізувати свої методи виховання. Якщо ти усвідомлюєш, що ляпаси по попі та інші види тілесних покарань мають місце, їх необхідно викорінити. З дитиною потрібно розмовляти, а не піднімати руку. Знущатися над слабким легко, і саме цьому навчається дитина, коли вкотре отримує покарання від батьків за якісь провини.
2. Батьківське тепло на першому місці – частіше обійматися, оточувати дитину любов’ю та турботою, тихо й м’яко розмовляти з нею, не переходячи на підвищений тон, крики та агресію. Навіть коли виникає конфлікт, любов нікуди не зникає, і про це дитина має знати. Зміна моделі поведінки в родині змінює ставлення дитини до всіх, хто її оточує.
3. Розвиток навичок емпатії – навчати здатності ставити себе на місце іншої людини треба так само, як і навчати дитину читати та писати. Будь терплячою: нічого не дається з першого разу. Час відточує навички, винагороджуючи результатом у вигляді людяної, доброї, уважної дитини, здатної на емпатію щодо кожної живої істоти, незалежно від кількості ніг, наявності шерсті, вусів і крилець.

Вседозволеність щодо тварин неприпустима! Без встановлення меж, без пояснень, що всі живі істоти відчувають біль, що в усіх них є свої потреби та почуття, у дитини ніколи не розвинеться повага та відповідальність щодо чужих меж.

Коли варто звернутися за допомогою до фахівців?

Для початку варто визначитися з тим, що можна вважати нормою. Це дозволить простіше й швидше зрозуміти, які саме моделі поведінки вибиваються зі стандарту. Отже, норма – це коли:

• малюк ще зовсім маленький, він незграбний і навіть зі своїми руками поки що не може впоратися;
• дитина миттєво припиняє жорстоку поведінку, чує й слухає дорослого, сприймає його пояснення, виявляє співчуття до пухнастого створіння і навіть може пролити сльозу;
• самостійно усвідомлює, що зробила щось не так, і зупиняє себе в той самий момент – знаєш, коли дитина трохи загралася й занадто сильно схопила собаку за вухо, але одразу ж кинулася гладити й цілувати її, усвідомивши, що заподіяла біль.

А ось настороженість і тривогу мають викликати такі ситуації:

• навмисне заподіяння болю, а тим паче каліцтв;
• отримання задоволення від того, що відбувається;
• відсутність жалю після того, що сталося;
• усвідомлене рішення продовжувати жорстокість, попри пояснення в найрізноманітніших формах;
• одночасний прояв агресії до людей, псування речей, порушення правил.

Поодинокий випадок має викликати негайну реакцію у батьків: розмова, пояснення, приклади, розповіді. Читай казки про доброту, турботу та ніжність між живими істотами.

Дитячий психолог необхідний, коли дитина не реагує і явно навмисно завдає болю тварині. Це не смішно, не мило, і ні – само собою не мине! Це проблема, що вимагає першочергового вирішення. Жорстокість і цинізм щодо живих істот можуть свідчити про серйозний емоційний розлад. Не може бути жодного виправдання дитячій жорстокості. Це страшні ситуації, які необхідно вирішувати із залученням фахівця, а можливо, навіть і не одного.

Дитина приходить у цей світ із величезними, але порожніми полицями в голові. Завдання батьків – заповнювати ці полиці корисною інформацією, виховуючи в малюку людські якості. Не варто чекати, що малюк сам зрозуміє, як потрібно поводитися з тваринами. Норма – це не ідеальна поведінка дитини, а наявність дорослих, які здатні вчасно зупинити небезпечні дії, пояснити та навчити безпечному й шанобливому спілкуванню з тваринами.