Саме тому EVA та Arm Women Now запустили проєкт «неВИДИМА». Його мета – не лише зібрати 5 000 000 грн на адаптовану зимову форму для жінок у Силах безпеки та оборони України, а й через особисті історії військовослужбовиць показати, як проходить їхня служба і з якими викликами вони стикаються.
Щоб говорити про цей досвід голосами самих захисниць, Cosmopolitan Ukraine у межах інформаційної підтримки проєкту, підготував серію інтерв’ю. Першою героїнею стала підполковниця Христина Кудрява – офіцерка розвідки окремої артилерійської бригади Національної гвардії України. Вона служить із 2013 року. Те, що колись мало стати коротким і цікавим досвідом, перетворилося на справу життя.
Служба, яка мала бути тимчасовою
Дату початку своєї служби Христина пам’ятає точно – 19 квітня 2013 року, наступний день після дев’ятнадцятиріччя. Це було ще до Революції гідності та початку війни у 2014 році – за інших умов, в іншій армії та з іншим уявленням про місце жінки у війську.
Тоді Христина сприймала службу як тимчасовий етап і жартома називала його лагідною воєнізацією. Приблизно так само вона ставилася до моделінгу, яким займалася в Івано-Франківську, щоб підробити. Не бачила себе ані моделлю, ані військовослужбовицею. Проте саме армія залишилася в її житті на роки.
«Я не планувала залишатися у війську надовго – це мало бути просто досвідом»,
– згадує вона.
Змінилася за цей час і сама система. Сьогодні жінки служать начальницями розвідки, командирками артилерійських розрахунків, операторками БПЛА й артилеристками. Коли ж Христина у 2015 році хотіла вступати до військового закладу вищої освіти, їй повідомили, що дівчат не приймають навіть на психологію.
«Тоді було складно зрозуміти, яку роль жінка взагалі може займати в цій системі»,
– каже вона.
Форма, про яку не потрібно думати
Свою першу військову форму Христина пам’ятає дуже добре. Вона мала два комплекти – повсякденний і польовий.
Повсякденну форму довелося повністю перешивати. Спідниця була завеликою, взуття – незручним, а піджак потребував коригування в плечах. Без допомоги ательє носити комплект було практично неможливо. ПРП – ПР
Польова форма виявилася ще менш пристосованою. Штани були на кілька розмірів більшими, портупея застібалася під грудьми, а кітель доводилося заправляти так, що кишені опинялися майже на рівні грудей.
«Це твоя друга шкіра. Саме так має відчуватися форма»,
– пояснює Христина.
Коли військовослужбовиця постійно думає про те, що штани спадають або спорядження розташоване незручно, увага переходить із завдання на екіпірування. В ідеалі форма має бути непомітною – настільки, щоб про неї не доводилося згадувати під час роботи.
Людина важливіша за уявлення про жіночність
На початку служби Христина була переконана, що жінка за будь-яких обставин має залишатися жіночною. Після початку повномасштабного вторгнення та рішення стати офіцеркою її погляд змінився.
«Сьогодні я думаю інакше: людина повинна завжди залишатися людиною. Якщо у тебе є внутрішнє самоусвідомлення і тобі важливо його зберегти, ти маєш докладати зусиль, аби не втратити себе».
Під час служби траплялося, що її підлеглі мали значно охайніший вигляд. Однак у ситуаціях, коли потрібно було виконати завдання командира й отримати результат, стан волосся чи відсутність манікюру не мали значення. Свою жіночність Христина сьогодні бачить у здатності тримати удар, мати внутрішню силу та реагувати на складні обставини.
Коли професійність перемагає стереотипи
Одного разу військовослужбовець із підрозділу Христини розповів, що його хочуть повернути на попереднє місце служби. Для переведення були потрібні його рішення та згода. Намагаючись переконати чоловіка, командир зневажливо висловився про підрозділ, яким керувала жінка.
Христину зачепили ці слова. Водночас вона розуміла: військовослужбовця хотіли повернути не через те, хто керував його нинішнім підрозділом. Причина полягала в тому, що він добре працював і приносив результат. Вона пояснила підлеглому, що ситуацію варто оцінювати саме через його професійність та ефективність: «Для мене це був момент, коли сексизм програв у конкуренції з професійністю».
Коли жінку перестають сприймати винятково як дівчину на командній посаді й починають бачити в ній сильну та рівну керівницю, гендерні стереотипи втрачають силу. На перший план виходять компетентність, рішення та результати роботи.
Речі, які нагадують, ким ти є
Навіть у війську важливо мати речі, які допомагають пам’ятати про себе поза службою.
Для Христини однією з таких рис стало кучеряве волосся. У підлітковому віці вона щодня його вирівнювала, а згодом зрозуміла, що природні кучері пасують їй найбільше. На полігоні це було ще й практично: волосся можна було просто заплести.
Іншою точкою опори стала поезія. За кілька днів до повномасштабного вторгнення Христина читала військовослужбовцям вірші Юрія Іздрика. А вранці 24 лютого, збираючи речі для переходу в укриття, поклала до рюкзака не додатковий одяг, а збірку поезії. Згодом перечитувала її під час обстрілів. Вірші допомагали прийняти реальність, видихнути й рухатися далі.
Підтримує Христину й пам’ять про побратимів і посестер, зокрема полеглих. Вона знає, за що вони боролися і яку ціну заплатили. Продовження їхньої справи дає сили не опускати рук.
У поясній сумці Христини поруч із гранатою та турнікетом лежали туш, блиск для губ і гель для брів. Вона майже ними не користувалася, але їхня присутність заспокоювала. Це була частинка звичного життя, взята із собою на війну.
Водночас Христина не вважає правильним жорстко розділяти речі на жіночі та чоловічі. У війську важливіше, як людина працює, чи здатна брати відповідальність і залишатися ефективною, коли від її рішень залежать інші.
«Я командирка. І для мене це насамперед про роботу, рішення, відповідальність і людей поруч».
В один момент вона може бути з манікюром, а в інший – щойно завершити чищення зброї та мати руки в мастилі. Обидві ситуації є частиною її життя, але жодна не дає підстав узагальнювати досвід усіх жінок чи чоловіків у війську.
Потреби, які необхідно зробити видимими
Розмірковуючи про видимість жінок у війську, Христина визнає, що раніше й сама могла не помічати власних потреб.
Вона не завжди була готова голосно сказати, що форма завелика або що має достатньо навичок для виконання завдань на певній посаді. Іноді дозволяла стереотипам визначати її можливості замість того, щоб говорити про них самій.
«Я сама була невидимою для себе. Саме тому так важливо робити можливості видимими».
Одного разу в зону бойових дій Христині привезли чоловічу білизну. Із власних речей у неї залишилася лише одна пара, тому довелося шукати серед чоловічих розмірів щось, що триматиметься й не спадатиме під формою.
На перший погляд, це побутова дрібниця. Проте вона добре показує, що відбувається, коли про певну потребу не говорять: люди, які відповідають за забезпечення, можуть просто про неї не подумати.
Фізіологія не залежить від стереотипів. Її необхідно враховувати, щоб військовослужбовиці могли комфортно й ефективно виконувати свої завдання.
Саме такі ініціативи, як «неВИДИМА», привертають увагу до проблем, які раніше могли залишатися непоміченими, і водночас допомагають розв’язувати їх практично. Коли жінка отримує форму, про яку не потрібно постійно думати під час роботи, вона може зосередитися на своєму завданні.
Христина переконана: усі ми перебуваємо в одному човні, тому маємо підтримувати одне одного. Така єдність допомагає людям зберігати себе, а країні – залишатися цілісною та продовжувати боротьбу.
Як підтримати проєкт «неВИДИМА»
Долучитися до збору та підтримати військовослужбовиць, які, як Христина, щодня виконують завдання у Силах оборони України, можна до 19 серпня включно:
- задонатити від 1 грн на касі будь-якого магазину EVA;
- зробити внесок онлайн на сторінці проєкту «неВИДИМА».
Кожен донат наближає проєкт до мети – зібрати 5 000 000 грн і забезпечити захисниць понад 300 комплектами зручної зимової форми.
Коментарі поки що відсутні