Як спокійно ходити по магазинах з дитиною, не страждаючи від нескінченного «Купи»?

Цікаво на тему: Дитина жорстока до тварин: чому і коли потрібна допомога?

Чому так відбувається?

Чому дитяче «Я хочу!» настільки сильне, що йому неможливо протистояти? Дошкільнята хочуть постійно й багато чого. Вони хочуть забрати іграшку з дитячого садка, бо ще треба погратися нею й вдома; вони хочуть забрати свої вироби, зроблені спеціально для виставки; вони хочуть точно такий самий веселий рюкзак або дармовис, як у друга чи навіть зовсім незнайомої дитини, яку побачили десь у сквері.

Дорослі розуміють, чому не можна забирати іграшки, саморобки чи дрібнички в інших дітей. Але дитина – ні. Для малюка його «хочу» цілком достатньо, щоб отримати перевагу над залізною логікою мами. А чому? Тому що префронтальна кора мозку, яка контролює імпульси, все ще перебуває на стадії розвитку. У момент виникнення непереборного бажання здатність бути терплячим ще не сформована. Саме тому їхні емоції знаходять вихід через поведінку.

Коротше кажучи, дитина, яка кричить у супермаркеті «Я хооооочууу!», – не егоїст і не невихована людина. Вона просто демонструє природну поведінку, що ґрунтується на особливостях розвитку мозку.

Трохи поговоримо про вік

Не можна провести чітку межу на кшталт «до 5 років – нормально, після – вже розпещеність і невихованість». Це так не працює. Важливий не вік, а модель поведінки дитини після отримання відмови. І тут зробимо умовний орієнтир:

• 1–3 роки – норма влаштувати істерику в магазині, оскільки малюк тільки вчиться контролювати імпульси й емоції. Побачив щось цікаве, отримав відмову й упав на підлогу в нападі нестерпного горя. Після трьох років істерики трапляються дедалі рідше.
• 3–4 роки – усе ще норма бажати й протестувати, але дитина вже починає сприймати правила поведінки. Однак розуміти правило – це не те саме, що вміти його спокійно дотримуватися. Вона все ще може просити, нити, торгуватися, злитися після відмови. Але в цьому віці вже є певний простір для навчання: можна донести думку про те, що «я розумію твоє бажання, але сьогодні ми це не купуємо».

• 5–6 років – чудове розуміння правил і здатність їх дотримуватися. Тому, якщо дитина каже: «Мамо, купи машинку», а після твердого «ні» відповідає: «Шкода, я так хотів…» – це цілком нормально. А ось якщо після «ні» лунає: «Ти погана!!! Купи зараз!!! Я кричатиму, поки не купиш!», а після цього дитина ще й отримує бажане, можна говорити не стільки про розпещеність, скільки про закріплену модель поведінки: дитина усвідомила, що тиск працює, і впевнено цим користується.
• 7+ років – здатність прийняти відмову стає очікуваною і сприймається нормально. Саме бажання отримати щось цікаве й яскраве – цілком нормальне. Проблема починається в той момент, коли дитина вважає, що її бажання автоматично означає обов’язок батьків його виконати.

Дитина має право чогось хотіти.Далі ми будемо говорити про те, як запобігти істериці, що виникає через вікові особливості (до 4 років).

Цікаво на тему: Чому турбота про молодшу дитину – не обов’язок старшої?

Чого краще не робити?

Коли ти опинилася в ситуації, що передує істериці, дуже складно зорієнтуватися й обрати правильну стратегію: як відмовити в покупці й при цьому залишити будівлю магазину цілою та неушкодженою. Є три контрпродуктивні стратегії відмови:

1. Збрехати, щоб просто пережити кризовий момент – «Я забула гаманець» або «Тітка-касирка буде на тебе кричати, якщо ти будеш плакати й кричати» – це відверта брехня, яка використовується для швидкого й легкого вирішення. Сьогодні малюк може злякано замовкнути, завтра – знову, а післязавтра він зрозуміє: «Стоп. Мені здається, чи мама трохи переборщила з брехнею…». У результаті довіра до твоїх слів буде втрачена. І ще один момент: замість усвідомлення причини відмови дитина вчиться шукати зовнішні виправдання. Покупка стає неможливою не тому, що мама так вирішила, а тому, що є якісь зовнішні обставини. Фраза про касира вчить, що незнайомець небезпечний, якщо ти поводишся неправильно. Ну і найцікавіше в усьому цьому: дитина отримує приклад того, що, коли незручно говорити правду, завжди можна придумати виправдання.
2. Поступатися й купувати – тиск чужих поглядів, коментарів та осуд в очах оточуючих важко витримати. Хочеться, щоб усе швидше закінчилося й можна було просто покинути магазин, тому ти береш бажане й мчиш до каси. Малюк розуміє: коли він кричить, він отримує бажане. Це не зовсім той причинно-наслідковий зв’язок, який хотілося б сформувати у свідомості дитини.
3. Кричати й лаятися – «Замовкни! Я більше ніколи тебе із собою не візьму!». Жах і кошмар, звісно… Дитина не тільки отримала відмову, а й почала відчувати нестерпне почуття сорому перед усіма навколо. Про те, щоб навчити її приймати відмову, не може бути й мови. Таким чином малюк отримує сигнал, що заспокоюватися не треба, а варто продовжити конфлікт на ще вищій ноті, яку задали батьки.

Жодна з перелічених ситуацій не свідчить про те, що ти – погана мама (або поганий тато). Це реакція, яка може спіткати кожного з нас, коли нас заганяють у кут. Але, знаючи про них і про способи вчинити інакше, можна вчасно зорієнтуватися в часі та просторі й вийти з магазину з високо піднятою головою, ведучи задоволену дитину за руку.

Цікаво на тему: Дислексія у дитини: симптоми, як розпізнати та допомогти

А що можна зробити для миру та спокою?

Покупки з дітьми можуть бути тихими, спокійними та мирними. Для цього всім батькам варто навчитися застосовувати лише три стратегії поведінки:

1. Озвучте почуття дитини словами – «Ти хочеш цю машинку, так?», «Ти помітила класну ляльку, так?». Люди, зокрема й маленькі, схильні заспокоюватися й прислухатися до того, хто визнав їхні почуття. Різке «ні» одразу після чергового «купи» стає зеленим світлом для посилення невизнаних емоцій.
2. Домовленості з дитиною – складай план ще вдома, а не на порозі супермаркету. «Ми зараз йдемо за покупками і купимо тобі тільки печиво та сік», «Ми сьогодні купуємо молоко та хліб, у відділ іграшок навіть не заходимо». Заздалегідь встановлені межі дозволяють дитині чітко розуміти, чого очікувати від походу в магазин. Навіть якщо умови походу стерлися з пам’яті й «Купи!» все ж пролунало, у тебе є залізний аргумент, на який завжди можна спертися: «Ми ж домовилися вдома, правда?». Будуть дні, коли все піде не так гладко, і крики проскочать крізь домовленості та аргументацію. Але якщо ти будеш щоразу повторювати свої умови, дитина засвоїть правила обіцянки, і все буде чудово.
3. Коротко й просто поясни причину відмови – «Ми не купуємо цю іграшку сьогодні, бо вдома лежить точно така сама», «Ми не купуємо шоколад, бо сьогодні ти його вже їв», «Ми не купуємо ляльку, бо сьогодні я не розраховувала на цю покупку». Немає потреби вдаватися до довгих розповідей, адже дитина все одно не сприймає багато слів. Після короткого викладу причини просто дотримуйся своєї позиції. Що не можна – то не можна. Головне – не обманювати. Спілкування, засноване на фактах, зміцнює довіру.

Ну і важливо пам’ятати, що сьогодні ти працюєш на перспективу. У три роки буває складно про щось домовитися, і не завжди вдається уникнути істерики. Але навіть якщо сьогоднішнє «ні» не буде сприйняте одразу, завдяки накопичувальному ефекту у дитини розвиватиметься здатність терпіти й справлятися з власними почуттями в майбутньому.

І ще один варіант

Похід до магазину з дитиною може стати приємною подорожжю, варто лише відпрацювати невелику схему:

1. Визнаємо бажання – обов’язковий крок, без якого все може розвалитися, як пісочний замок. Скажи, що ця іграшка, якою б вона не була, справді класна.
2. Задай питання: «Хочеш, я додам цю іграшку до списку твоїх бажань?» – це дозволить переключити фокус уваги з бажання отримати річ прямо тут і зараз на наступну дію – поповнення списку подарунків, який складається на день народження, Різдво або просто перед вихідними.
3. Якщо дитина відповіла «так», дістань телефон і внеси в нотатки бажану іграшку, якою б дрібничкою чи абсолютно непотрібною дрібничкою вона не була. Ти хочеш напій зі смаком м’яса? Без проблем, а хто б взагалі не хотів.
4. Що відбувається далі? А далі ви повертаєтеся до списку бажань в один прекрасний момент, коли наближаються свята чи вихідні (вирішуйте самі, до якої події чи певної дати ви його присвятити), і починаєте вивчати. У ньому можуть бути м’яч, трансформер, самокат, нова сумка чи рюкзачок, а також імпульсивні покупки у вигляді дармовиса чи напою зі смаком м’яса, грубо кажучи. Переглядайте список разом і вирішуйте, за чим саме ви повернетеся до магазину, а що можна викреслити. У більшості випадків малюк скаже, що хоче трансформера, а дрібничку можна сміливо викреслити, адже він навіть не пам’ятає, про що тут йдеться.

У такої стратегії є кілька переваг: перша – відсутність істерик у магазині, і друга – поступове навчання фінансової грамотності, адже відмова від імпульсивних витрат допомагає купувати дійсно важливі й потрібні речі.

Альтернативу покупці завжди можна знайти. Головне – підготуватися до походу в магазин ще вдома й чітко визначити межі. Бути мамою – це справжня наука, яку ти освоюєш поступово. Це робота, що вимагає постійного навчання. Ніхто не застрахований від помилок, які можуть спричинити дитячі істерики та сльози. Просто треба робити висновки та знаходити ідеальну стратегію поведінки, що забезпечує спокій і взаєморозуміння між тобою та дитиною.