Цікаво на тему: Дитина жорстока до тварин: чому і коли потрібна допомога?
Дитяча допитливість не знає меж
Весь світ навколо – суцільне здивування, і все в ньому викликає запитання. Малюку потрібно терміново зрозуміти, що відбувається навколо, тому він засипає своїх батьків нескінченними «чому».
Чому небо блакитне?
Чому хмари різні?
Чому маленька мурашка може підняти крихту, яка в сто разів більша за неї?
Чому у веселці сім кольорів?
Чому риби вміють дихати під водою, а ми – ні?
Чому трава зелена?
Чому восени опадає листя?
Цей список можна продовжувати до нескінченності. При цьому дитина не обмежується лише пояснювальними запитаннями (а саме так називаються всі ці «чому»), а розбавляє їх підтверджувальними та уточнювальними. Перший вид – найвеселіший, бо малюк просто ставить запитання ніби заради забави: «Це полуниця?», «Ми їдемо в парк?», «Це помаранчевий колір?», «Це машина?». І робить це не для того, щоб звести тебе з розуму, а тому, що такі запитання слугують інструментом отримання зворотного зв’язку від близької людини.
Ну а уточнювальні запитання передбачають отримання інформації про людину, предмети, місце, час або подію: «Що це таке?», «А де мама?», «А коли ми підемо гуляти?», «А хто це до нас прийшов?». Уточнювальне запитання у своїй структурі обов’язково містить питальні слова: хто, де, коли, що.
Дослідження дитячих розмов виявили цікаві цифри:
- вдома з МАМОЮ дитина ставить 26 запитань на годину;
- у садочку з ВИХОВАТЕЛЕМ – близько 2 запитань на годину.
Різниця колосальна, і пояснюється вона дуже просто: кількість запитань залежить не тільки від віку та цікавості дитини, а й від того, наскільки середовище дозволяє їх ставити. У дитячому садку вихователі частіше самі ставлять запитання дітям, дають вказівки та контролюють діяльність, обмежуючи простір для ініціювання розмови.
26 запитань на годину. Різного характеру. Батьки, тримайтеся!!! А поки ви тримаєтеся, ми йдемо далі й розбираємося з тим, як відповідати на запитання, відповіді на які знайти не вдалося?
Цікаво на тему: Дислексія у дитини: симптоми, як розпізнати та допомогти
Відповідай на те, про що точно знаєш
Отже, незалежно від того, складне питання тобі поставили чи дуже легке, головне, про що варто пам’ятати: відмахуватися від них – не варіант. Так, найпростіше сказати: «Ти дізнаєшся, коли виростеш» або «Ти ще замалий, щоб зрозуміти», але коли малюк чує таке, може статися один із таких сценаріїв:
- дитина вирішить, що поставила дурне запитання, особливо якщо відповідь дорослого прозвучала з роздратуванням, і більше ні про що ніколи не запитає;
- зникає можливість навчатися через діалог, оскільки саме через запитання діти намагаються розібратися в тому, як влаштований світ, і, якщо замість відповіді отримують відмахування, позбавляються можливості пов’язати нову інформацію з уже відомою;
- дитина піде шукати відповіді в іншому місці, а це можуть бути однолітки, соціальні мережі або випадкові джерела інформації;
- ця фраза сприйметься як знецінення, оскільки абсолютно не пояснює, чому відповідь зараз неможлива.
Така відповідь не враховує реальний рівень розуміння дитини: навіть якщо вона не може осягнути складне пояснення, це не означає, що не можна дати просту, скорочену відповідь, відповідну її віку. Кожен із батьків в певний момент усвідомлює, що діти здатні розуміти набагато більше, ніж ми можемо собі уявити. Тому не потрібно їх недооцінювати. Відповідай на те, про що точно знаєш. Наприклад:
– Чому ми не вміємо дихати під водою, як риби?
– У риб є зябра, а у людей – легені, нашим легеням потрібне повітря для роботи.
– Як працюють зябра?
(Звук цвіркуна на тлі)… Не знаєш?
Одна відповідь – три важливі висновки
У той момент, коли дитячий розум намагається зрозуміти цей світ, а ти стоїш із плутаниною в голові й не знаєш, що відповісти, є чарівна фраза, здатна творити дива. Вона звучить так: «Я, чесно кажучи, не знаю, але ми можемо дізнатися це разом!».
Ця проста, але чесна відповідь вчить дитину одразу трьом речам:
Перша: не знати всього досконало – цілком нормально.
Друга: навчання – це подорож на все життя.
Третя: сумніви мають спонукати до активного пошуку істини.
Спільний пошук відповіді – це командна робота, результатом якої стають щасливі очі малюка, що побачив, наскільки мама чи тато (або всі разом) долучилися до процесу й усі разом досягли результату!
Цікаво на тему: Дитина влаштовує істерику? Батьки, не хвилюйтеся – ми знаємо, що робити
Вчимо дитину мислити
У цифрову епоху інформація легкодоступна, тому кожен, у кого є смартфон, може знайти відповідь на будь-яке питання за лічені секунди. Тому метою навчання не має бути переконання, що діяти потрібно як людська версія пошукової системи. Мета навчання під час спільного пошуку – розвиток критичного мислення, оцінка та перевірка фактів, а також визначення того, які джерела можна вважати достовірними, а яким краще не довіряти.
Вчимося вчитися – ось так звучить ця навичка. А відкрите спілкування, обговорення питання та щирий інтерес сприяють зміцненню зв’язку й довіри між дитиною та батьками. Моделюючи та схвалюючи прагнення до знань, їх поповнення та поліпшення якості, ви, як батьки, задаєте академічну модель діяльності, якої дитина дотримуватиметься все життя.
Не треба бути ходячою енциклопедією, щоб вважати себе чудовими батьками. Дозволь своєму малюку бачити в тобі людину, яка не соромиться говорити відкрито, готова вчитися й розвиватися щодня. «Вік живи, вік учись, а дурньом помреш» – записував Іван Франко серед українських народних прислів’їв. У цій дещо різкій фразі міститься дуже мудра думка: скільки б ми не знали, світ усе одно ставитиме перед нами нові питання. Тому давайте вчитися разом із дітьми та підживлювати їхню цікавість усіма відомими способами.
Коментарі поки що відсутні