7+ яскравих спогадів, які варто подарувати дітям

Цікаво на тему: Що не варто дарувати дітям: топ подарунків, від яких краще відмовитися 

Наше дитинство

Так, ми жили в інший час 🙂 У нас не було ґаджетів, соціальних мереж і цих нескінченних ігор, у яких ти нікуди ніколи не прийдеш. Ми гралися у дворі, лазили по деревах, трішечки підкрадали абрикоси в приватному секторі біля своєї дев’ятиповерхівки, ходили на річку й грали у футбол. У нас було дитинство, яке ми вважаємо найкращим.

Якщо мене спитати, що найцікавіше я запам’ятала з дитинства, це буде риболовля з дідусем, коли треба було вставати о 3-й ночі і їхати невідомо куди, у чарівне рибне місце. Не завжди вдавалося досягти результату, але коли риба все ж опинялася на гачку – це було відчуття, що більше в житті для тебе немає нічого неможливого!

Це «тихе полювання» всією сім’єю. І теж чомусь дуже рано треба було вставати… ніби до 10-ї ранку грибів уже не буде в усьому лісі. Але ранковий ліс – це казка. Так, гриби вдень, може, і будуть, але такої атмосфери вже, на жаль, немає.

Ми їздили на річку з мамою і тіткою. Купатися, будувати піщані замки, вгадувати літери, які тобі пишуть на спині паличкою, читати книгу і їсти яблука – це круто. Город і всі його принади теж залишимо в скарбничці спогадів, хоча я не можу сказати, що це був якийсь особливий вид кайфу 🙂

Але час іде. Все рухається вперед. І сьогодні у моєї дитини зовсім інші радощі. Йому хочеться грати в телефон, слухати музику зі Spotify у величезних навушниках, моніторити намотані кроки на годиннику й спілкуватися з друзями в грі «через мережу». Тепер у нас є кінотеатри, дитячі центри й купа квест-кімнат, куди можна піти й розважитися. Але це все не те. Є інші ідеї, як створити дитині враження, які вона пронесе через усе життя й буде згадувати з теплом.

Цікаво на тему: Правила, які має знати дитина, якщо загубилася

Створюємо яскраві спогади

Цифровий світ існує паралельно з реальним. І треба хоча б час від часу витягувати своє чадо з цифри й показувати, що навколо теж є багато всього цікавого. 

Заблукати або подорожувати

Вирушити разом туди, де ще ніколи не були. Я зараз говорю не про джунглі в Перу. Це може бути просто район у вашому місті, куди треба добиратися дуже довго. Можна сісти на трамвай або тролейбус і їхати чимало, перетинаючи майже все місто. Можна сісти в метро й поїхати на кінцеву станцію (або на станцію, де ще не були жодного разу, все залежить від довжини гілки й наявності метро, звісно:), а потім повертатися звідти іншим способом.

Заблукати теж можна досить легко. Навіть якщо ти знаєш, як вибратися, граємо роль і змушуючи малюка подумати самостійно. Знаходити орієнтири, визначити, у якому боці дім, подумати, а чи можна повернутися тим самим транспортом, яким примчали сюди. «Язик до Києва доведе» – і це правда. У пошуках шляху додому можна навчитися знаходити вихід із ситуації, орієнтуватися на місцевості й простому людському спілкуванню з людьми.

Головне – не лякати дитину. Все має бути смішно, цікаво, весело й захопливо. Ми не створюємо стресові ситуації, ми – творці чарівних вражень. Потрапити в справжню пригоду стане одним із найкращих спогадів.

Похід куди завгодно

Ну немає поруч гір або лісу, і що з того? Є місто, у якому теж можна походити різними маршрутами. Перейти пішки міст з одного берега на інший може стати цікавою ідеєю. Сьогодні перейшли з правого на лівий, а завтра поїхали у сквер і повернулися пішки з лівого на правий. Завдяки таким подорожам можна визначити, з якого берега ходити цікавіше й де відкривається гарніший краєвид.

У парках теж може бути цікаво. Якщо це величезний простір, де і дитячі майданчики, і невелика лісова зона. У кожну пору року тут може бути особливо захопливо. Колись можна побачити равликів, іноді виходять білки, яких можна годувати горішками, а якщо дуже пощастить, то й просто з руки.

Якщо не хочеться бути в місті, завжди можна його покинути й виїхати на прогулянку в ліс, де нескінченно можна блукати стежками, відпочивати просто на пеньках або колодах повалених дерев, пити чай із термоса і їсти всілякі смаколики.

Цікаво на тему: Сльози й біль малюка: конфлікти в присутності дитини

Гра в сніжки

Одне з найкрутіших занять, як я вважаю. Головне, щоб був сніг… В принципі, чому я говорю тільки сніжки? Це можуть бути й санчата, і сніговик, і сніговий ангел просто на чистому сніговому простирадлі.

Я точно знаю, що ці спогади залишаться на все життя. Мій син пам’ятає нашого першого сніговика, який був максимально невдалий і кривий, але зліплений із першого снігу, а прикрашений гілочками, камінчиками й шишками. Минуло вже багато років, а іноді дитина запитує мене, чи пам’ятаю я того нещасного сніговика.

Сніжки – це круто. Навіть коротка гра принесе задоволення й залишиться в пам’яті. Ніщо не може зрівнятися зі снігом, що потрапив за шарф, і бажанням відігратися за таку нахабність! Біганина, стратегії й чітка реалізація плану – це все веселі сніжки.

Про ангела треба пояснювати? Думаю, усі й так знають, що на чистому, ще ніким не стоптаному снігу обов’язком кожної дитини вважається зробити відбиток ангела. Як досягти успіху: обережно лягаємо в купу снігу, починаємо рухати руками згори вниз, а ногами – із боку в бік. Потім потрібно дуже тихенько встати й насолоджуватися витвором мистецтва – сніговим ангелом! Хвилина справи, а радості до кінця дня.

Риболовля

Ну звісно ж, куди ж без риболовлі. Дитина однозначно запам’ятає свою першу впійману рибу. Рано чи пізно вона попадеться – це я точно тобі кажу. Навіть якщо вудка в момент удачі буде не в дитини в руці, головне – вчасно вловити момент і покликати на допомогу. Ідеально, якщо рибка після демонстрації вирушить додому. Але все залежить від мети та задуму заходу.

Риболовля – це ж не просто вудка й наживка. Це особлива атмосфера. Річка, природа, тормозок із їжею, розмови про різне цікаве, жарти й сміх. Усе це в комплексі створює саме ті цінні спогади, які дитина пронесе через усе життя.

Створюємо традиції

П’ятнична сімейна вечеря, наприклад, коли вся сім’я збирається за столом і обговорює новини за тиждень і плани на вихідні. Традиції обов’язково мають бути присутніми. Радість від спілкування, проведений час разом з усіма, кого любиш, перегляд фільмів після трапези й поїдання зі столу того, що ще не прибрано. Усе це створює особливу атмосферу в сім’ї, зміцнює зв’язок і, звісно ж, пише нові картини в пам’яті, створюючи унікальну галерею свідомості.

Готуємо їсти

Вирізати з тіста кружечки для вареників – це база, ґрунт, фундамент! Це ж те, що робив кожен із нас. І це було круто. А домашні пельмені на цій залізній штуці? Викладати м’ясо так, щоб не порвати тісто… А спробувати на зубок картоплю, порізану кубиками на борщик? Ну, може, це й не зовсім допомога, але до спільного приготування їжі, мені здається, теж належить.

Дитині можна знайти своє заняття. За віком і за силами. Хтось буде просто бити яйця й додавати молоко для млинців, а хтось зможе й хліб нарізати з ковбаскою для смачних бутербродів. Дитина на все життя запам’ятає ці вечори, коли з мамою пекли млинці й дивилися на YouTube розважальну передачу.

Ритуал перед сном

Однозначно входить до списку спогадів із дитинства. Читання книжок перед сном – це найпрекрасніше, що можна витягнути з пам’яті. Обов’язково встановлений ліміт – три сторінки або два розділи, а потім спати. Але деякі малюки не справляються зі сном і вирушають до Морфея набагато раніше призначеного терміну:) Наступного вечора питаєш: «Згадаймо, де ж ми зупинилися вчора?», а не може. Як же згадати, якщо ти вже сопів тихенько й пам’ятаєш лише початок розділу 🙂

Цікаво на тему: Що робити, якщо твоя дитина булер?

Про що ще можна сказати?

Про подорожі. Важливо дивитися й бачити нове перед очима. Дивись по своїм можливостям. Не обов’язково мандрувати за сотні кілометрів від дому. Нехай зовсім недалеко, але варто трохи виїжджати, залишати звичне місто.

Спогади можуть створюватися з абсолютно неочікуваних речей. Усе, що принесло емоційне піднесення, обов’язково стане спогадом. Стрибати в купу листя в осінньому парку, яку назбирали разом із друзями, годувати качечок на озері, сидіти при свічках, коли немає світла, будувати халабуду з подушок і покривал, їздити на річку й стрибати з пірса або перепливати з одного пляжу на інший на величезному надувному колі, подивитися фільм улюбленого блогера в кінотеатрі, посидіти на лавці з какао й поговорити про все на світі – дрібниці, навколо самі дрібниці, але з них поступово, обережно виплітається ціле полотно спогадів.

Ми маємо можливість сьогодні фотографувати все підряд, не хвилюючись, що кількість кадрів обмежена. Обов’язково фотографуємо. Підловлюємо емоції, знімаємо відео. Малеча може пручатися, але потім чомусь із великим задоволенням розглядає фотографії, занурюючись у спогади.

Обговорювати дитинство теж люблять усі. Цікаво дізнатися, яким/якою я був/була, а де це ми, а ось це я такий товстий/-та, а багато я кричав/-ла, а що їли, а де були. Дітям цікаво послухати батьків, почути історії про себе, дізнатися про те, що пішло в архіви пам’яті безповоротно. Говори, розповідай обов’язково. Це один із найсвітліших спільних моментів. 

Кожна дитина – індивідуальність. Це навіть не обговорюється. Якщо моєму подобається ходити на риболовлю з хрещеним, то твоєму це може бути зовсім нецікаво. Мій не стане стояти на кухні, а твій – із задоволенням буде мити гречку для вечері. Усі мами знають свою дитину на дев’ять місяців довше, ніж усі інші. Методом проб і помилок можна підібрати чарівну формулу, здатну генерувати враження пачками. Це не складно, коли є бажання зробити дитинство максимально яскравим і щасливим.