Дитина злиться: чому це нас лякає і як реагувати

1. Маленьким дітям складніше, ніж дорослим, контролювати свої імпульси.
2. Діти сприймають все, що відбувається, гостріше ніж ми.
3. Вони не здатні вирішувати проблеми інакше, первинний спосіб справлятися з ситуацією — кричати, верещати, обзиватися і битися.

У статті про те, як не нашкодити дитині своєю злістю, я акцентувала увагу на тому, що злитися і відчувати незадоволення — нормальна частина життя. Якщо ми самі періодично відчуваємо сплески роздратування і злості, то чому у відповідь на прояв агресії з боку дитини ми, дорослі, часом лякаємося й прагнемо скоріше згорнути цей процес? Відволікаємо, суворо говоримо: «Перестань!» або «Хіба можна так з мамою розмовляти?».

За такою реакцією дорослих на дитячий гнів найчастіше ховається:

1. Страх своєї злості, невміння нею користуватися.
2. Страх перед сильними емоціями. Дитячий крик або плач здатний повернути нас у дитинство і стан власного гніву, відчаю або безпорадності.
3. Страх осуду з боку оточуючих.
4. Страх втратити контроль і зірватися.
5. Ми не розрізняємо поведінку і почуття маленької людини. Коли в свою адресу чуєш: «Я тебе не люблю», складно збагнути, що це всього лише реакція на ситуацію. Коли вона змінюється, змінюються і емоції, і той, хто кричав і обзивався, вже ласкавий і готовий обніматися.

Реагуємо правильно: встановлюємо межі і контейнуємо почуття

Дві точки опори в реакції дорослого на обурення, крик або інші прояви агресії дитини, — це вміння встановити кордони і контейнувати почуття малюка.

Що важливо пам’ятати про межі

Межі — умовна риса, що означає припустиму і неприпустиму поведінку по відношенню до себе та інших. Коли дитина «злетіла з котушок», встановити межі неможливо, це потрібно робити або до напруги емоцій, або після, коли малюк заспокоїться і буде готовий сприймати ваші слова.

Як встановити межу? З дітьми працює проста формула: слова плюс дії. Ви озвучуєте те, що робити не можна, і на рівні дій присікаєте небажану поведінку. Наприклад, «Маму бити не можна» — і в момент, коли дитина замахнулася, перехопити руку, відвести від себе. Важливо одразу дати підказку, як можна і потрібно вчинити. На кшталт: «Так грубо розмовляти з мамою не можна, попроси, будь ласка, ввічливо». Якщо дитина прислухалася і виконала, обов’язково продемонструйте своє схвалення — посмішкою, похвалою або жестом.

Звичайно, одного зауваження не буде достатньо. Тому важливо зберігати сталість і наполегливість. Будьте готові поправляти стільки раз, скільки буде потрібно, поки дитина засвоїть те, що ви від неї хочете.

Як «контейнувати» емоції та почуття дитини

Контейнувати означає вашу допомогу дитині в тому, щоб витримувати емоції, зрозуміти, що саме з нею відбувається, «переварити» і повернути їй після внутрішньої «обробки». Таким чином малюк вчиться розуміти, що сильні емоції – це не страшно, що його агресія не руйнує батьківську любов. Завдяки контейнуванню ви вчите дитину способам впоратися з сильним сплеском, коли все дратує і коли вже «понесло». У якісь моменти важливо поговорити, в якісь — мовчки обійнятися, а іноді і подушку відлупцювати. Те, як в дитинстві мама контейнує почуття малюка, і стане його способом впоратися з ними в дорослому віці.

Перетворюємося в контейнер на раз-два-три:

1. Дбаємо про фізичні межі. Якщо ви знаєте, що малюк може вдарити когось (чи себе), важливо йти на випередження і убезпечити його: перехопити замах, м’яко відвести руку, відібрати предмет, яким він може вдарити (ся).
2. Промовляємо почуття дитини. Називаємо почуття і допомагаємо встановити зв’язок з причиною, через яку вони виникли. Наприклад: «Ти дуже злишся на мене, тому що я не включила тобі мультики. Я знаю, як ти їх любиш, тому зараз тобі дуже прикро». Дайте дитині час, щоб вона вловила: «Мама мене чує і розуміє».
3. Пропонуємо рішення. Продовжуючи приклад з мультиками: «Я не можу включити мультики, поки ти не прибереш на місце свій одяг після прогулянки і розкидані іграшки». Тут зупиняємося. Можна залишити малюка одного або побути з ним. Я зазвичай залишаюся поруч і трохи пізніше можу запропонувати допомогу з прибиранням.

Стикаючись з гнівом, образою, протестом дитини, пам’ятайте, що сильні емоції — її спосіб справлятися з розчаруванням або втратою, але ніяк не ваша провина.

Важливо підтримати дитину і показати, що ви самі при цьому емоційно стійкі. Тобто її крики і сльози не лякають вас, не руйнують любов і стосунки. Завдяки цій стійкості діти вчаться тому, що гнів — це нормально. Це одна з багатьох людських реакцій на те, що засмучує, на те, що не подобається, але вона проходить і не перешкоджає вашим відносинам.