Американські родини помітно відрізняються від українських тим, що тут, перш за все, немає розподілу батьківських обов’язків на чоловічі та жіночі. Звичайною є ситуація, в якій тато бере декретну відпустку, а мама при цьому працює. Але не дивлячись на напружений графік та інші дорослі справи, вихідні американці завжди проводять разом з сім’єю. А ще батьки обов’язково відвідують усі дитячі свята.
У цій країні дитина — недоторкана особистість: у будь-якому віці діти мають право голосу на рівні з дорослими. А починаючи з раннього віку їм надають повну свободу дій, адже в американському суспільстві вважають, що кожен має право на власний досвід і помилки. Так само батьки дають дітям право на особисте життя, і навіть найменші малята тут зазвичай сплять у власному ліжечку.
Французькі діти з самого малечку навчаються чекати, а не отримувати щось при першій вимозі. «Зачекай», — цю фразу говорять у Франції дитині будь-якого віку, і малеча тут справді вміє чекати. Як і американські батьки, французькі мами й папи рано навчають своїх дітей самостійності. Особливо важливою є ілюзія свободи для дітей перехідного віку: це допомагає їм виявляти більше самостійності.
А ще тут не прийнято перебувати у декреті надто довго — більшість французьких мам намагаються вийти на роботу вже через кілька місяців після народження дитини. А бабусі й дідусі у Франції рідко сидять з онуками, хіба що іноді можуть відвести їх на секцію.
У цій країні родина — найголовніша цінність, і тут прийнято тісно спілкуватися з усіма, навіть далекими родичами. Тож як тільки в родині з’являється поповнення, усі її члени одразу ж починають закидати дитину подарунками, милуватися нею та балувати. Цікаво, що італійці не намагаються аж надто опікати дітей і при цьому проводять багато часу разом.
Дітям в Італії можна все: кричати, балуватися, бігати по газонах, не слухатися. Загальноприйнятою суспільною думкою є те, що діти — це діти: їм завжди хочеться балуватися та пустувати. Завдяки такій системі виховання, коли дитина рідко чує «не можна», люди тут щирі, розкуті та відкриті.
В Китаї однією з найбільших образ є побажання бездітності. У цій країні дуже люблять малечу й усіляко балують їх аж до самого дитсадка. А от коли дитина йде в садок, вона навчається бути працьовитою та старанною. Як не дивно, але в Китаї навіть малеча завжди слухається дорослих. Працелюбство, чесність, покірність і дисциплінованість дітям тут прививають з самого малечку, а в дитсадки тут приймають навіть тримісячних малят!
Ще однією традицією китайського виховання є те, що тут намагаються розвивати дітей з самого малечку. А якщо у дитини виявиться якийсь талант, на подальше навчання та розвиток не пошкодують сил і будуть займатися доти, доки дитина не досягне успіхів у своїй справі.
Європейська система виховання, що направлена на толерантність, найвищою цінністю вважає особистий простір дитини. Тут прийнято хвалити малечу навіть за найменші успіхи — і це дозволяє виростити людину без упереджень та комплексів, самодостатню та впевнену в собі. Вихователі в садочках ставляться до британських дітей з рідкісним терпінням, а люди на вулиці за жодних обставин не зроблять зауваження чужій дитині. Взагалі робити це тут намагаються якомога менше.
Прояв індивідуальності також вітають і в учбових закладах, і дитина сама обирає, де вона навчатиметься та які секції відвідуватиме. З самих пелюшок діти мають окрему кімнату вдома, а далі самі за неї відповідають і вирішують, коли прибирати та що куди поставити. Дорослі не заходять сюди без дозволу.
В Японії метод виховання напряму залежить від віку дитини. Так, японським діткам до 5 років можна абсолютно все: усі бажання дорослі намагаються виповнити, а навіть якщо діти розмалюють білий диван маркерами або ляжуть на вулиці в калюжу, їх за це не сваритимуть.
Після досягнення малюком 6-річного віку, він узнає, що таке суворість. Батьківське слово — це закон. Високі вимоги до навчання та дисципліни породжують всесвітньо відомі японські працелюбність і дотримання правил. Також виховання японських хлопчиків і дівчаток різниться. Якщо хлопців після навчання водять на різні кружки, то для дівчат це не обов’язково. Їх здебільшого навчають господарських справ.
З 15-річного віку дитину вважають повністю дорослою і до неї ставляться як до самостійного члена суспільства.
А що ви думаєте про принципи виховання в інших країнах: що вважаєте прийнятним, а що — ні? Напишіть нам у коментарях!
Якщо ти стежиш за стритстайлом Копенгагена чи Парижа, то вже помітила, що ностальгія за автентичністю… Докладніше
Гладенька шкіра без зайвого волосся – мета №1 для багатьох. І тут кожна вибирає оптимальний… Докладніше
Сучасна косметологія не стоїть на місці: практично щодня з’являються інноваційні формули, вдосконалюється склад, переглядаються активні… Докладніше
Знайомство дитини з новим партнером схоже на масштабне перелаштування світового порядку. Це може заплутати, виснажити… Докладніше
Цикорій – це для тих, кому не можна каву. Така байка настільки міцно засіла в… Докладніше
Взимку особливо хочеться, щоб парфум був не просто аксесуаром, що доповнює образ, але і працював… Докладніше