У дитинстві зима була казковим часом. Похмурий дощовий листопад змінював морозний грудень, сніг перетворював місто на казкові декорації, а першого січня я вставала з ліжка з передчуттям чогось дуже бажаного — нових книг, конструктора або лялькових меблів. Здавалося, все можливо, все приходить до тих, хто добре поводиться, виконує домашні завдання та прибирає після себе посуд.
Але в дорослому житті це не працює. Та й мрії стають складнішим, ніж «нове плаття» або «кошеня» — хочеться, щоб батьки і бабусі-дідусі були здорові і живі, хочеться самореалізації та задоволення від життя, хочеться пригод і сенсу в кожному дні. Хочеться зловити невловимий баланс між своїми інтересами, роботою і стосунками. Хочеться робити щось для розвитку країни. А ще — серед побутових справ, турботи про сім’ю і робочих питань наважитися дістати з дна душі мрію під міткою «та ну». І реалізувати її.
В цьому році я подарувала собі виконання мрії. Тієї, яка валялася на задвірках свідомості в коробці з написом «так ну». Розглянула її дбайливо, прислухалася до себе — і зважилася. Восени 2019 року я взяла в руки свою книгу. Думала, по відчуттях це буде феєрверк, щось на зразок: «Вау, я написала книгу!». Але виявилося, всередині лише спокійна впевненість «так і повинно бути», «я на своєму місці».
Я мріяла писати книги з чотирьох років — з того моменту, коли, сидячи у тата на роботі, вперше вибила кілька слів на друкарській машинці. Потім я складала казки і записувала їх кольоровими фломастерами. Там не було жодної коми, буква З повернута в іншу сторону, а в словах була купа помилок.
Проживаючи і приймаючи новий досвід — досвід здійснення мрії, я хочу поділитися з вами опорними точками, щоб надихнути вас і підтримати. Я розповім свою історію, а ви зможете підставити замість «стати письменницею» щось сокровенне, що давно чекає свого часу. Нехай це буде не обов’язково мрія з серії «побудувати ракету» — може, ви бухгалтер, який мріє танцювати сальсу по вихідним, або юрист, що з тугою поглядає на полотна і масло в художньому магазині, або що завгодно, що здатне подарувати вам легкість, радість творчості і свободи.
Можна знайти десяток справ, що лежать в площині мрії, але не є нею. Припустимо, ви хотіли б займатися фігурним катанням, але замість цього віддаєте в школу свою дитину. Або стати фітнес-тренером, але влаштовуєтеся працювати адміністратором в фітнес-клуб — і все. Ніби і біля мрії, і в той же час немає ніякого дотику з нею. Ось, наприклад, мій шлях до першої книги.
В 12 років я мріяла видавати журнал, і бралася за все стінгазети в школі.
В 15 років зошити розпухали від віршів і оповідань, я знала все про літературні конкурси, але продовжувала писати «в стіл». Ну, гаразд, це все дитинство, припустимо, інакше і бути не могло.
В 17 я завела ЖЖ, де мої тексти і замальовки могли читати інші люди.
В 24 почала вчитися блогінгу, завела окремий сайт для Purpurblog, знайшла роботу копірайтером. Всілякі письменницькі марафони? Я! Розповідь для колективної збірки? Хочу! У 27 я стала автором колонки в EVA Blog, продовжуючи вести свій блог і роблячи замітки для книги. І тільки в 29 відкинула всі сумніви і питання на тему «кому це потрібно», і взялася за справу. Звідси випливає друга рекомендація:
Якщо це спроба комусь догодити або щось довести, є ризик, що досягнення мети не принесе задоволення, і зусилля будуть витрачені даремно. Багато справ в житті ми робимо тому що треба, а не тому що хочеться. Не вчиняйте так з мрією — вона повинна запалювати саме вас, навіть якщо комусь вона здається дурною, смішною, безглуздою. У моєму випадку я чесно зізналася: книга потрібна мені самій. Якщо будуть люди, які матимуть бажання прочитати її — прекрасно, якщо ні — так тому і бути. І цього виявилося достатньо.
Я знаю, як боляче не відчувати підтримку з боку близьких. Я дописувала книгу на порозі розлучення, і робити це без підтримки чоловіка було дуже складно. Але сім’я, друзі і моя аудиторія в Instagram були поруч і підбадьорювали мене, що надавало сил завершити розпочате. Завдяки інтернету, блогам і тематичним співтовариств ви напевно знайдете тих людей, хто стане джерелом підтримки, якщо найближчим оточення не розділить ваш інтерес і ваші прагнення.
Навіть якщо у вас є коло людей, які вірять в вас і готові допомагати всіма силами, ваша головна підтримка і найсуворіший критик — ви самі. Тримайте критика на відстані, і будьте дбайливі до себе і своїх бажань.
Страшно, що не вийде? Якщо ви не спробуєте, ви не дізнаєтеся.
Страшно, що хтось не оцінить? Перечитайте ще раз пункт 2.
На початку змін завжди страшно. Це нормально, так влаштований наш мозок. Він усіма силами уникає новизни і ризику, намагаючись утримувати нас у рамках звичної рутини. Дійсно, було б безглуздям після кількох років сидячої роботи в офісі і без належної підготовки та екіпіровки відправитися в одиночний похід по тихоокеанській туристичній стежці. Розуміння, що і як потрібно зробити для досягнення бажаного, крок за кроком в цьому напрямку будуть знижувати страх і підвищувати вашу впевненість у своїх силах.
Зміни завжди тягнуть за собою зміни. Ви з подивом можете виявити, що в оточенні з’явилися нові цікаві люди, що працювати стало легше і приємніше (або, навпаки, зрозумієте, що ваше місце — зовсім не тут), що ви сильніші і крутіші, ніж ви про себе думали, що зміни в одній сфері надихнуть на зміни в іншій.
Я ось крім видання книги зважилася і на зміну прізвища — воно зберігає частину мене колишньої і відображує мене нову. Моє дівоче прізвище — Юр’єва, але повертатися до неї не хотілося. У той же час мені було важливо залишити зв’язок з татом і вибрати щось коротке і звучне. Крутила своє і так, і сяк, народилася Арьє. Серцевина татового прізвища, «А» в кінці замінила «Ю» на початку. Потім виявилося, що є така єврейське прізвище, і в перекладі означає «лев». Моя левова натура тільки зраділа такому збігові.
Я думала про книгу: «коли у мене буде більше часу», «коли у мене буде більше життєвого досвіду», «коли дитина підросте» (могло б перетікати в «коли піде до школи», «коли закінчить школу», «коли закінчить університет» і т.і.), «коли буду висипатися», «коли буде більше грошей». Не чекайте ідеального часу — його не буде.
«От би отримати лист з самого крутого видавництва з пропозицією опублікувати мою книгу!» — ха-ха, такого не буває. Так що не чекайте дива, а робіть їх самі. Світ потім підхопить.
Моя головна порада народжується з відкриття в процесі роботи над книгою. Стоячи перед залом на презентації, я подумала: є мрії, які можна здійснити за рік, а ми продовжуємо робити з них мрію всього життя. Не робіть так. Ви можете продовжувати зітхати крадькома на тему «от би я…», а можете взяти мрію і поселити її прямо в своєму житті. Вибір за вами.
"Що за запитання? Звичайно ж, відповідальні обидва!”. Якщо дивитися на ситуацію глобально, то – так.… Докладніше
Хто б що не говорив, а для мене осінь — це найатмосферніша пора року, коли… Докладніше
Скільки існуватиме зима, стільки ми носитимемо пуховики (пуффери) 🙃 Вони просто поза часом і поза… Докладніше
Сьогодні важко заперечувати той факт, що соцмережі впливають на прийняття нами деяких рішень. Нехай і… Докладніше
Ще трохи й в повітрі буде витати атмосфера прийдешнього свята. Ми знову будемо наряджати ялинку,… Докладніше
Попереду холодна і колюча зима, а значить, потрібно завчасно підготувати свій догляд до важких випробувань.… Докладніше