«Пеґґі»: міф і реальність у книзі про найсміливішу колекціонерку

У видавництві #книголав вийшла художня біографія мисткині, написана Ребеккою Ґодфрі й Леслі Джеймісон — «Пеґґі». Книга розповідає про дитинство та становлення однієї з найпопулярніших особистостей XX століття у мистецтві, яка сама стала його уособленням та революцією.

Народжена в розкоші, народжена для свободи

Родина Ґуґґенгаймів передусім відома своїми статками: вони були найбагатшими після Рокфеллерів. Але це не американська мрія: ще дідусі Пеґґі тікали до Америки четвертим класом, а по приїзді жили в стайнях і бралися за будь-яку роботу. Згодом один винайшов засіб для чищення пічок, інший опанував банківську справу й заснував банк. Тож дівчина росла в розкоші, знаючи, які мільйони перейдуть їй у спадок. Проте вона була іншою.

Поки її старша сестра Беніта мріяла завести сім’ю й дітей, а молодша Гейзел тікала з дому, Пеґґі прагнула свободи, незалежності, досвідів. Вона хотіла ходити до школи замість занять із гувернанткою, потайки вивчати модерних творців, сучасні течії й анархічні ідеї замість мов та етикету, виходити на мітинги суфражисток і відчувати любовні переживання в усіх проявах. Весь спадок вона планувала витрачати на підтримку молодих неординарних митців і організацію власних виставок. Філантропка, вільнодумиця, бунтарка. Смілива, цілеспрямована, упевнена.

Цікаво на тему: Гра в асоціації: якими парфумами користувалися б книжкові героїні

Дилетантка чи візіонерка?

Вона «викидала гроші на вітер», завжди несерйозна, легковажна. Людина, якій просто пощастило й яка не знає, що робити з таким статком. Та чи так це? Пеґґі ніколи не сприймала свої гроші й можливості, які вони відкривали, як належне. Розуміючи свої привілеї, вона хотіла змінити світ, залишити по собі слід. Жінка збирала твори мистецтва, визнаючи їхню цінність, могла купувати по одній картині на день. Без її фінансування та підтримки не були б відомі постаті Жана Кокто, Александра Колдера, Джексона Поллока, Емми Ґольдман і Джуни Барнс. Остання написала свій найвідоміший роман Nightwood у заміському котеджі, який два роки знімала їй Пеґґі. Вона захоплювалася сюрреалізмом, експресіонізмом і модернізмом, тож увела у світ мистецтва багатьох творців і творчинь цих напрямів, які змінювали й розвивали їх.

«Пеґґі зрештою вдалося перетворити почасти деструктивну, грубу силу грошей на щось прекрасне — на підтримку для тих, хто творив мистецтво і літературу XX століття такими, якими ми їх знаємо, на мистецьку колекцію та простір, що донині приваблює тисячі таких самих “залежних від мистецтва”, як вона сама».

Та Пеґґі не була улюбленицею всіх, кого зустрічала, і не всім подобається зараз. У передмові авторки пишуть, що часто читачів вона дратує. У відгуках з’являються слова: «неприємна», «їй важко емпатувати», «не життєва», «брудна спадкоємиця». А це вони ще не зустрічалися з діячкою вживу! Пеґґі навряд чи добирала б найввічливіші слова, терпіла б зневажливе ставлення чи погоджувалася на те, чого не заслужила. Однак однозначно займала б простір, приманювала б чоловіків і жінок, як магнітом, залишалася б у думках надовго.

«Причин, чи то пак виправдань, для нелюбові й презирства було вдосталь: занадто багата, занадто вільно проявляє свою сексуальність, дилетантка у світі митців та літераторів. Яким поживним ґрунтом для ненависті слугував побутовий антисемітизм годі й казати».

Революція в мистецтві: від приватного до публічного

Дилетанткою Пеґґі називають так само часто, як і тою, що здобула так багато лише завдяки багатству. І хоча вона навіть не отримала вищої освіти, початківицею у світі мистецтва не почувалася. Ще з дитинства вона відвідувала виставки разом із батьком і вчителькою, знала назви картин та їхнє авторство, могла виголосити доповідь про найпопулярніші. Але головне — вона їх бачила та відчувала. Галереї для неї — не просто кімнати з малюнками на стінах. Це простір, куди вона переносилася у своїх думках, які відкривали новий світ, нову частинку неї. Це місце для відчуттів, а значить, ідеальне для людини-пристрасті, такої, як Пеґґі.

У юності вона працювала в авангардній книгарні Sunwise Turn, де спілкувалася з мистецькою елітою, а потім брала активну участь у бурхливому житті паризької богеми. Дружила із Джеймсом Джойсом, автором «Улісса», одружилася з Лоуренсом Вейлі, бідним художником, якого забезпечувала. Обертаючись у богемному світі, Пеґґі завела багато корисних знайомств, отримала знання, розвинула ідеї, які згодом утілилися в галереях, а тепер — у музеї. Ще за життя вона казала, що мистецтво не має ховатися по приватних палацах багатіїв. Сьогодні колекцію Пеґґі Ґуґґенгайм може оглянути кожен у Венеції, в її колишньому будинку.

Цікаво на тему: Роман, що випередив час: чому «Кімната Джованні» важлива сьогодні

Інший погляд на легенду

Пеґґі завжди знала, що вона особлива. Можливо, вона була єдиною серед богеми, хто не любив гучних тусовок і частих вечірок. Саме тому в книзі мало буремного творчого життя. Ребекка Ґодфрі й Леслі Джеймісон прагнули показати інший бік: внутрішній світ, зростання й філософію, стосунки з мамою, сестрою і чоловіком, переживання щодо материнства й прагнення свободи.

Пеґґі — незвичайна героїня та складна людина. Та вона мала мету, знала, куди рухається і чого хоче досягти, мала бачення й вірила, що воно варте того, щоб ним ділитися. Пеґґі могла розгледіти красу в усьому. Як і справжній потенціал — у творцеві чи мисткині. Вона показала, як її цінності відрізнялися від більшості людей із тогочасного вищого класу, і куди вони можуть привести.

У книзі — голос жінки, яку вчили, що найстрашніше — коли її помітили. Жінки, яка в окулярах-метеликах пливе на гондолі Гранд-каналом. Тої, чиє світло завжди затьмарювали численні чоловіки. Тої, яка залишилася в історії як найсміливіша колекціонерка.