Селфі — не соромно: люди так роблять з 1839-го

Метт Кохун у книзі «Нарцис у розквіті: Альтернативна історія селфі», яка скоро вийде у видавництві #книголав, доводить: селфі — це далеко не завжди про его, часто – про пошук, біль та самоідентичність. 

У більшості з нас смартфони забиті самопортретами. Частину з них ми викладаємо у соцмережі. Це часто сприймається як марнославство або жадоба компліментів. Але чи справедливо це? Селфі – не винахід інстаграм! Роберт Корнеліус ще у 1839 році зробив перший автопортрет на камеру. Але ще за багато років до цього Альбрехт Дюрер, Караваджо, Баяр та інші відтворювали себе на живописних полотнах. 

Цікаво на тему: Місто як простір змін

Ми часто чуємо: «Селфі — це прояв нарцисизму». Але Кохун бачить іншу сторону. Він вважає, що нарцисизм часто виникає через біль: людині настільки погано, що вона повністю зациклюється на собі. Таким чином, бачимо дві крайнощі самосприйняття: «Я Бог» і «Я ніхто», бо самооцінка не працює, як треба. 

«В епоху соціальних мереж такий розлад видається ще поширенішим. Самозакохані нарциси схильні публікувати надто багато постів в інтернеті або надміру «шерити» подробиці свого побуту, а проте всі ми грішимо таким нарцисизмом, вважаючи, що деталі нашого життя заслуговують стільки уваги з боку інших», — іронічно пише Метт Кохун.

То до чого ж тут селфі?

Все просто – воно дозволяє побачити, якими ми можемо бути. Фотографія не здатна відтворити нас повністю: ми більше, ніж набір пікселів на екрані. Але вона дозволяє грати з власним образом і відкривати в собі щось нове. А ще допомагає побачити себе такими, якими хочемо стати. 

Цікаво на тему: Пляжне читання: кращі книги для літнього відпочинку

Іноді селфі стає рятівною шлюпкою. Найяскравіший приклад, який наводить Кохун — Брітні Спірс. Шоу-бізнес перетворив її на товар. Дивні для більшості селфі стали  криком про допомогу і порятунком від зникнення її справжньої. Через нервовий зрив суд призначив Брітні опікунство і батько почав контролювати все її життя. Вона втратила право вибору й голосу, тож намагалася кричати через фото, які сприймалися, як божевілля. Саме завдяки селфі фанати помітили, що щось не так, і запустили рух #FreeBritney.

В егоїзмі також звинувачували й Кім Кардашьян. Але вона пішла далі й видала власну книгу: «Егоїстичні селфі» («Selfish»). У назві вона обіграла свою нарцисичну репутацію та водночас показала: мої селфі це не вся я, це тільки образ: я можу бути різною.

Цікаво на тему: Як виробити звичку читати більше книжок

У міфологічному сюжеті Нарцис помирає, бо занадто причарований собою й не може відвести погляд від відображення.. Та чи справді це кінець? У трактуванні Кохуна він не вмирає, а перетворюється. Як гусениця перетворюється на метелика, Нарцис стає квіткою. Нам здається, що він знищує себе, але насправді стає іншим, звільняється та перероджується.

Метт Кохун досліджує історію селфі й автопортретів через призму нарцисизму. Замість того, щоб демонізувати діагноз, автор ставить питання: хіба всі ми не страждаємо від болю? Хіба турбота про себе не є виправданою? Хіба наша крихкість це дійсно проблема? Він потверджує: селфі — лиш один із способів справитися з емоціями й зібратися себе по частинах у світі, що розсипається.