Що робити, якщо спіймала свою дитину на крадіжці?

Чому дитина починає красти?

У питанні причин дитячих крадіжок важливу роль відіграє вік і психологічний розвиток дитини, а саме те, чи здатна вона усвідомлювати, що річ належить комусь іншому, й цілеспрямовано планувати її привласнення.

Наприклад, у дітей 2-3 років можуть бути слабо розвинені моральні норми, які обмежували б їх імпульсивну поведінку. Такі діти можуть взяти без дозволу іграшки інших дітей або схопити щось в магазині, не усвідомлюючи потенційних наслідків. Тому саме про крадіжку у звичному для нас розумінні зазвичай йдеться, коли це стосується дітей дещо старшого віку в ситуаціях, коли вони роблять це навмисно. У таких випадках крадіжка може виступати найпростішим способом для отримання бажаного: володіти якоюсь річчю, відповідати певному статусу, мати авторитет серед однолітків тощо.

Іноді крадіжки можуть бути пов’язані з неможливістю дитини самостійно впоратися з внутрішньою напругою. Так, для дітей, які піддаються тривалому стресу, булінгу однолітків, насильству в сім’ї, скоєння крадіжки може стати ситуацією, де вони відчувають контроль, впевненість у собі, задоволення від того, що вони змогли досягти мети. При цьому вони можуть відчувати, що справедливість відновлюється, адже тут, на відміну від інших ситуацій, вони отримують бажане. Також крадіжка може бути формою протесту або способом привернути увагу батьків або інших дорослих.

Варто враховувати, що іноді крадіжка може бути імпульсивним вчинком, пов’язаним з труднощами в самоконтролі. Наприклад, діти з СДУГ можуть не втриматися в моменті й щось вкрасти, хоча не мали такого наміру та відчувають провину після скоєного. Деякі психічні розлади, зокрема обсесивно-компульсивний розлад, можуть проявлятися частими крадіжками або нав’язливими думками про них.

Цікаво на тему: Що робити, якщо твоя дитина булер?

Якою має бути перша реакція батьків, якщо вони застали дитину за крадіжкою?

Реакція батьків або інших значущих дорослих може бути вкрай важливою, щоб одноразова подія не переросла в систематичну поведінку. Якщо батьки дізналися про крадіжку дитини, не варто:

1. З’ясовувати стосунки при сторонніх, особливо при однолітках.
2. Ототожнювати вчинок дитини з її особистістю.
3. Застосовувати фізичне насильство.
4. Принижувати або ображати.
5. Ігнорувати ситуацію.

По можливості слід зберігати спокій, не впадати в паніку або відчай. Якщо дорослий відчуває, що зараз може бути занадто різким і емоційним – доцільно відкласти розмову, але ні в якому разі не ігнорувати подію.

Важливо дати дитині можливість пояснити ситуацію, вислухати її. Поговорити про наслідки таких дій і чому крадіжка – це не добре й поганий спосіб отримання бажаного. Буде доцільно обговорити варіанти відновлення справедливості – повернення вкраденої речі власнику, компенсація збитку тощо.

Цікаво на тему: Як навчити дитину програвати? Коментар психолога

Як зрозуміти, чи була крадіжка просто одноразовим «експериментом» або це вже серйозна проблема?

На жаль, часто єдиним підтвердженням того, що крадіжка разова та більше не повториться, є виключно слова самої дитини. Якщо мотивацією виступала лише цікавість, спроба «перевірити себе, чи зможу», або ж причиною було нерозуміння наслідків через вік, то з високою ймовірністю після ґрунтовної розмови й пояснень дорослих крадіжки не повторяться.

Тривожним «дзвіночком» буде, якщо крім крадіжки дитина почала брехати в інших аспектах, якщо відбулися певні зміни в поведінці, такі як замкнутість, агресивність, озлобленість. Також тригером є ситуація, коли у дитини дуже різко змінилося коло спілкування або навпаки – дитина перестала спілкуватися з однолітками тою мірою, як це було раніше. Ще поганим знаком є ситуація, коли докази крадіжки очевидні, але дитина демонструє байдужу або зухвалу реакцію на це.

Цікаво на тему: Сльози та біль малюка: конфлікти у присутності дитини

Що робити, якщо дитина не визнає провину, хоча факт крадіжки очевидний?

Це досить складна ситуація, оскільки мова йде не тільки про крадіжку, але й про відмову брати на себе відповідальність, заперечення і опір. Що можна порадити батькам у таких ситуаціях:

• не намагатися довести свою правоту силою, погрозами, маніпуляціями. Навіть якщо батьки впевнені у факті крадіжки, а дитина заперечує скоєне, не варто намагатися за будь-яку ціну домогтися визнання вчинку;
• спиратися на факти. Не варто починати зі звинувачень, краще обговорювати конкретно те, що сталося;
• відокремлювати особистість дитини та її вчинок. Не «ти – злодій», а «ти скоїв крадіжку». В першу чергу важливо пам’ятати для себе, що один поганий вчинок не робить дитину автоматично поганою;
• зосередитися на виправленні ситуації. Навіть якщо дитина поки не готова визнати провину, можна залучити її до відновлення справедливості, не змушуючи зізнаватися в скоєному.

Варто зауважити, що дитина може не визнавати провину в умовах «тут і зараз», тому не буде зайвим через деякий час повернутися до розмови про крадіжку в спокійній атмосфері, без тиску або погроз покарання. Адже іноді діти відмовляються визнавати скоєне через страх «втратити обличчя» перед однолітками або страх батьківського покарання.

Цікаво на тему: «Бежева мама»: новий тренд у вихованні дітей. Чи варто слідувати йому?

Як правильно поговорити з дитиною про те, що сталося, щоб вона вас почула?

Вище ми вже говорили про те, якою в ідеалі має бути перша реакція батьків на новину, що дитина скоїла крадіжку, тому можемо підсумувати все в один алгоритм, який допоможе побудувати розмову.

1. Не переходити на крик, зберігати спокій.
2. Зробити паузу, якщо емоції беруть верх.
3. Дати можливість висловитися дитині.
4. Не вдаватися до погроз, принижень, фізичних покарань.
5. Оцінювати вчинок, а не дитину в цілому.
6. Пояснити наслідки вчинку доступною для дитини мовою.
7. Пошукати разом вихід із ситуації.
8. Підтримати дитину в прагненні більше не вдаватися до таких дій (Я вірю, що наступного разу ти зможеш вчинити інакше).

Важливо, щоб у родині дорослі мали спільні погляди на ситуацію, адже коли один лає за крадіжку, а інший виправдовує дії дитини, не бачачи в них нічого поганого, це не тільки формує розлад у родині, але й закладає уявлення, що крадіжка – це не завжди погано.

Крім цього, дорослі ні в якому разі не повинні демонструвати допустимість крадіжки на власній поведінці. Іноді доцільні бесіди з дорослими, які не є батьками, але проводять певний час з дитиною. Наприклад, дідусь, який рве квіти з чужої клумби або краде яблука з сусідського саду, залучаючи до цього онуків, може нормалізувати незначні крадіжки, попри батьківські настанови про те, що крадіжки неприпустимі.

Цікаво на тему: 5 причин не зберігати шлюб заради дітей

Чи варто карати дитину за крадіжку?

Коли мова заходить про покарання, варто враховувати, що кожен вкладає в це поняття своє бачення – для когось це «дати ременя», а хтось під покаранням має на увазі тимчасові обмеження в тому, що дитині подобається (заборона на комп’ютерні ігри, скасування поїздки до друзів тощо).

Завжди важливо пам’ятати, що головна мета покарання – не в тому, щоб дитина відчула біль, сором, образу, а в тому, щоб вона навчилася усвідомлювати наслідки та змогла наступного разу вчинити інакше. Фізичні покарання є видом домашнього насилля, підривають довіру дитини до батьків, негативно впливають на формування особистості та є неприпустимими з погляду сучасної дитячої психології. В цілому будь-які жорсткі суворі покарання переважно формують страх замість моральних принципів, а іноді, особливо у підлітків, можуть спровокувати протест, що переростає в бунтарську поведінку.

Погрози «поліцією» або «в’язницею» теж не завжди доцільні, адже не пояснюють, чому важливо не красти, а зосереджують увагу на тому, як важливо «не попастися», не допустити викриття крадіжки. Тому покарання дійсно може бути, але не таке, що принижує дитину або обмежує її в розвитку, спілкуванні, можливостях. Важливо, щоб дитина була залучена до виправлення ситуації, подумала з батьками, як загладити провину (повернути річ власнику, вибачитися, компенсувати збиток тощо).

Добре також обговорити з дитиною, як уникнути подібних ситуацій у майбутньому: як дитина може вчинити, якщо якась річ їй сподобалася або є, на її думку, необхідною, але занадто дорогою.

Цікаво на тему: 7 способів, як батьки можуть зруйнувати самооцінку дитини

Що робити, якщо дитина краде регулярно, попри бесіди, пояснення і покарання?

Регулярні крадіжки свідчать про те, що їх причиною є не банальна цікавість або потреба заволодіти річчю «тут і зараз», а більш глибокі поведінкові труднощі або порушення. Це можуть бути як проблеми з самоконтролем, так і свідчення того, що дитина перебуває в стресі, потребує уваги або потрапила під вплив компанії однолітків, де крадіжка нормалізована і є способом «довести крутість».

Для батьків у такому випадку важливо встановити чіткі правила, заздалегідь обговорити покарання і попередити дитину, які додаткові наслідки її чекають у разі повторної крадіжки, а також переглянути, чи достатньо дитина отримує емоційної підтримки від батьків на цьому етапі. Важливо, щоб батьки помічали не тільки погані вчинки дитини, але й відзначали хороші, заохочували добрі справи, достатньо хвалили. Також можна працювати над навичками відстрочки отримання задоволення (не все «тут і зараз»), навичками самоконтролю і переживання поразки. Дитина повинна навчитися переживати відмову, коли вона про щось попросила, а їй не дали.

Якщо мова йде про дітей молодшого віку, то в ігровому форматі можна розігрувати різні варіанти сценаріїв, де один з персонажів скоює крадіжку. У процесі гри доцільно задавати дитині питання типу: «Як ти думаєш, що відчуває той, у кого щось вкрали?», «Як повинен вчинити той, хто вкрав?», «Як можна було уникнути цієї ситуації?».

Моделювання різних ситуацій за сценаріями може використовуватися і зі старшими дітьми в форматі настільних ігор, психологічних карток та інших технік, що відповідають їхньому віку. І звичайно, коли мова йде про регулярні крадіжки, звернення за допомогою до фахівців (психолог, психотерапевт, психіатр) в деяких випадках може бути необхідністю.

Цікаво на тему: Як поговорити з донькою про менструацію

Які «червоні прапорці» свідчать про те, що ситуацію вже не вирішити без допомоги психолога?

До так званих «червоних прапорців» можна віднести супутні зміни в поведінці: підвищена тривожність, дратівливість, агресивні прояви, схильність до обману, відсутність співчуття, зниження успішності в школі, втечі з дому, конфлікти тощо.

Також «дзвіночком», що варто звернутися за допомогою, може стати те, що крадіжки повторюються, попри розмови та переконання, а масштаб крадіжок зростає. Слід пам’ятати, що психолог не є «чарівною таблеткою», яка вирішить будь-яку проблему, але він може стати медіатором між дитиною і зовнішнім світом, допомогти розібратися в першопричинах і вибудувати нову модель поведінки.

Також хочу підкреслити, що в деяких випадках регулярні крадіжки можуть бути проявом психічних розладів, зокрема клептоманії та обсесивно-компульсивного розладу. Хоча статистично дітям досить рідко ставлять такий діагноз, проте це все ж не виключено та вимагає супроводу психіатра. При клептоманії крадіжка відбувається не з метою отримати вигоду, а з метою зняти внутрішню напругу. Вкрадені речі при цьому часто не мають цінності, не потрібні й нерідко даруються, викидаються або навіть повертаються власнику після заволодіння. При клептоманії мова йде про емоційну залежність і нав’язливі думки про крадіжку.

Пам’ятайте: для нас важлива не ідеальна дитина, а майбутній дорослий, який вміє визнавати та виправляти помилки.