Сім’я – завжди по один бік

У дитинстві в мене не було сумнівів у тому, що в сім’ї всі один одного за замовчуванням люблять. Я міркувала так: неможливо серйозно сваритися або злитися, адже ми – одне ціле. Сім’я. Мені здавалися дивними історії про те, як чиїсь батьки розлучалися і влаштовували війну один з одним, як бабусі-дідусі з різних сторін перетягували на себе ковдру.

Зараз мені 29, і я розумію, що не існує якогось ідеального порядку речей. Ситуації складаються різні. Можна бути з людьми однієї крові, але не відчувати до них якихось особливих почуттів, можна фанатично розчинятися в інтересах один одного, а можна не бути кровними родичами, і все одно відчувати себе родиною.

А ось що дійсно важливо, так це навчитися у будь-якій ситуації залишатися по один бік.

Сім’ю не обирають

Здавалося б, очевидна річ: сім’ю не обирають. Ми не владні змінити даний при народженні набір: душевність або холодність відносин, фінансове благополуччя або його відсутність, життєві цінності і звички родичів.

Сьогодні ми рідко знаємо, якими людьми були наші прадідусі-прабабусі. Навіть імена їх часто загублені в минулому. Але ж якщо зануритися в історію предків, там знайдеться безліч трагедій і незалікованого болю, багато радості й любові. Всі ці люди, яких ми жодного разу не бачили, не в курсі як звуть і тим більше не уявляємо, як склалася їхня доля, вони усі – в нас. В усмішці, у вигині брови, у ластовинні на носі. І найкраще, що ми для себе можемо зробити – прийняти їх “як є” і рухатися далі.

Але це важко. Адже дуже часто на шляху виникають уявлення про те, як має бути. Найчастіше вони голосом рідних, сусідів, колег, знайомих переконують, що є ідеальні сімейні порядки, яких потрібно прагнути. Батьки/діти/будь-які близькі люди в цей шаблон не вміщуються? Треба їх перекроїти.

Якщо прямо зараз я попрошу вас написати в коментарях, вважаєте ви свою сім’ю поганою чи хорошою, зможете це зробити?

Завжди на одній стороні

Більшості з нас подобається ілюзія, що ми можемо на все впливати. Звідси бажання виправити поведінку інших, наставити на шлях істинний, розповісти як краще. І в той же час, від близьких чекаємо, що нас будуть приймати “як є”, з усіма плюсами і мінусами.

Одне з моїх особистих відкриттів у статусі дорослої – я не контролюю чужу поведінку. А значить, не можу нести за неї відповідальність. І як тільки я це прийняла, стало легше припинити напружуватися від того, що хтось із сім’ї діє не так, як мені хотілося б.

“Мені не подобаються твої дії. Але ти залишаєшся моєю родиною. Ти важливий для мене. ” Думаю, саме на такому фундаменті тримається міцна сім’я. На умінні відокремлювати людини від її дій. Приймати людини, навіть не розділяючи і не схвалюючи її погляди і цінності. Залишатися по один бік. У будь-якій ситуації.

Переглянути коментарі

Іріко говорить:

23 Лютого, 2020 в 4:21 am

Я саме так і міркувала всі 10 років сімейного життя - ти маєш право бути собою, робити те, що вважаєш за потрібне... Ти воював 3 роки - я народжувала дітей... Іти зробив- покинув мене з двома малими дітьми в декреті, без грошей, без роботи.... Щасти тобі....