Всі люди як люди, а я – королева! Що насправді робить жінку вродливою?

Кожна жінка мріє бути красивою. Милуватися своїм відображенням у дзеркалі, ловити захоплені поглади чоловіків на вулиці, відчувати себе справжньою королевою.

Це прагнення підштовхує нас до екстремальних експериментів зі своєю зовнішністю. Ми нарощуємо вії, виснажуємо себе у спортзалі, робимо ін’єкції краси. З одного боку, в піклуванні за собою немає нічого поганого. Однак навіть справжні красуні, доглянуті та ефектні, не задоволені своєю зовнішністю.

Наш експерт, блогер Анастасія Арьє вважає, що шлях до краси має починатися із любові до себе.

* * *

Днями я вийшла з кабінету косметолога з характерним обличчям: шкіра почервоніла, ніс опух. Волосся зібране в пучок – але не той, знаєте, голлівудський, коли об’єм біля коріння, а локони ніби ненароком спадають на обличчя, ні, самий звичайний повсякденний пучок. І обличчя, на якому розгорнулися бойові дії. Курорт, натовпи туристів, всі кафе битком набиті. Я сідаю за столик на одній з літніх терас, замовляю обід, видихаю. Сонечко приємно гріє мої плечі. Пахне петунія. Офіціант приносить келих вина, я опускаю туди пару кубиків льоду і відкидаюся на спинку стільця. Мені добре. Мені радісно. Я відчуваю себе впевненою, здоровою. Я відчуваю себе… вродливою. Вродливою, незважаючи на невимите волосся і обличчя з проблемною шкірою після косметологічної чистки.

Мене вразило це відчуття.

І деякий час я сиділа, відпиваючи холодне вино маленькими ковточками, намагаючись зрозуміти, чому. Чому я відчуваю себе вродливою, якщо – об’єктивно – для цього немає причин.

Відповіді прийшли легко і швидко. Тому що краса – поняття суб’єктивне. Завжди. І мені була байдужа думка оточуючих про себе, про свою зовнішність або одяг. Мені було все одно, що вони думають про мене (і чи думають взагалі). У когось могла промайнути думка: «Боже, куди вийшла з таким обличчям? Бігом додому, і сиди, поки все не загоїться» або « Я б не змогла після косметолога сидіти в кафе при денному світлі» – але, якщо чесно, я думаю, на мене ніхто навіть не звернув уваги. Люди зазвичай дуже зайняті собою і своїм життям, щоб витрачати енергію і думки на оцінку інших. А навіть якщо і оцінюють мене – приємно було зробити відкриття, що мені це байдуже.

Попросіть кількох своїх друзів надіслати вам фото людей, яких вони вважають гарними. Побачите, це будуть різні люди. Подумайте, кого вважаєте вродливими ви самі – і теж, швидше за все, це не буде десяток однотипних брюнеток з блакитними очима. У краси тисячі граней, і в кожній людині є така грань.

Ми часто зайняті тим, що підфарбовуємо, підтягуємо, стягуємо, розпрямляємо, накручуємо, вищипуємо, нарощуємо, приховуємо, виділяємо – постійно щось робимо зі своїм тілом та обличчям. Покращуємо. Тягнемо себе до якихось стандартів. А як часто ви милуєтеся собою? Відчуваєте вдячність до тіла? Дивитесь на відображення в дзеркалі з любов’ю?

Мені здається, саме в цьому – у вдячності і любові – криються джерела краси. «Було б що любити» – може подумати хтось із вас, «було б чим милуватися». У мене такі думки з’являлися в підлітковому віці. Але, дорослішаючи, я виросла не тільки з дитячої піжами, але і з зневажливих установок по відношенню до себе. Просто зрозуміла одного разу, що це тіло, це обличчя дані мені такими. І у мене є два шляхи: прийняти їх і жити довго і щасливо, або продовжувати фиркати, дивлячись на себе в дзеркалі і на фото. Я вибрала перший шлях, і закликаю вас до того ж.

Нам вручили незвичайний дар – тіло. Ми можемо дихати, танцювати, обіймати коханих, бігати по морському березі, кружляти в новій сукні, наминати морозиво, дарувати життя, врешті-решт. Усвідомлюючи це, хочеться оточувати тіло турботою і любов’ю. У міру навантажувати, поїти водою, годувати правильною і смачною їжею, показувати час від часу лікарям, купати його в море, водити по лісах, думати про нього з вдячністю. Навіть якщо у вас зайва вага. Навіть якщо прищі. Навіть якщо ніс не тієї форми, як у улюбленої актриси. Все, що «не так», можна виправити, а що не можна виправити – можна прийняти і жити довго і щасливо, не витрачаючи себе на безглузде невдоволення.

Ми народжуємося і виростаємо в світі, наповненому чужими уявленнями про красу і її стандарти. У суспільстві, де хтось із давніх знайомих досі може дозволити собі сказати щось на кшталт: «Ой, як ти поправилась!» ми продовжуємо орієнтуватися на думку інших. Але подумайте, хто важливіший у вашому житті – ви або редактор модного журналу? Ви або сусідка? Ви або колега по роботі? Єдина людина, з якою ви проведете (буквально!) все життя – це ви самі. Тому дружити з собою і піклуватися про себе так само важливо, як піклуватися про тих, кого любиш. Пам’ятайте про це, будь ласка, пам’ятайте і – практикуйте. Практикуйте любов, турботу і вдячність. І нехай кожна дівчинка, яка читає цей текст – і в 15 років, і в 35, і в 65 відчуває себе вродливою! Кожен день. Прямо з ранку – без макіяжу, зачіски і в простій футболці.

Чи згодні ви із нашим експертом? Поняття краси є об’єктивним чи залежить від впевненності у собі? У які моменти ви відчуваєте себе найгарнішою? Обов’язково поділіться із нами у коментарях!