Як наша дитина стає козлом відпущення?

Притча:

Раз на рік стародавні євреї збиралися для обряду відпущення гріхів собі коханим. На загальні збори поселення приводили двох козлів, одного з них забивали як жертвопринесення, а іншого проганяли в пустелю переклавши на нього всі свої гріхи.

На жаль, буває так, що в ролі «козла відпущення» виступає дитина.

Як це відбувається? Ми перекладаємо на дитину свої гріхи, коли він:

• Довго збирається і ми запізнюємося. Винна – ​​дитина. А по суті – це ми не змогли розрахувати час.
• Не може зробити «як треба» після сотні пояснень. Звинувачуємо дитини, він якийсь «не такий». З іншого боку – може варто вже після другого повторення розібратися в причинах нерозуміння і поміняти спосіб донесення інформації?
• Відмовляється щось робити. Дитина – некерована. І ми тиснемо/маніпулюємо замість того, щоб створити цінність цієї дії і знайти внутрішню мотивацію дитини.
• Нешанобливо розмовляє, грубіянить, обзивається, б’ється і т.д. Ми звинувачуємо дитину у всіх тяжких, не замислюючись про те, що, по-перше, саме ми є прикладом для наслідування. По-друге, така поведінка дитини – це його спосіб знайти контакт з нами.

…. і т.д.

Звинувачуючи дитини, ми перекладаємо на нього свою відповідальність/свої «гріхи». Злитися на когось не так болісно, ​​ніж злитися на себе. Лаючи, звинувачуючи іншого, ми отримуємо індульгенцію для себе.

Такий механізм взаємодії зустрічається не тільки Батьки-Дитина, він дуже поширений і в стосунках Дорослий-Дорослий.

Шукати винних або брати відповідальність на себе і виправляти ситуацію – вибір завжди за нами!!!