Як навчити дитину програвати? Коментар психолога

Цікаво на тему: Чому батькам не можна проєктувати свої мрії на дитину

Чому дитині важко програвати

Болісне проживання програшу до певного віку може бути проявом вікових особливостей нездатності критично мислити, контролювати емоції та усвідомлювати відкладені в часі перспективи. 

Так, до певного віку, зазвичай на етапі самостійної гри, у дітей немає прагнення до конкуренції та суперництва. Вони можуть засмучуватися, якщо програють або в них щось не виходить, але переважно через те, що не отримують бажаного результату чи винагороди. 

В той час як у віці 3-5 років дитина переходить до цілеспрямованих групових ігор та взаємодій і в процесі гри починає порівнювати свій результат з іншими, з’являється елемент змагання. У разі програшу дитина, яка з огляду на вікові особливості ще не здатна повною мірою контролювати емоції, може бурхливо реагувати, кричати, плакати, але при цьому досить швидко забуває про попередні невдачі. 

Діти у віці 6-9 років з часом вчаться відділяти себе як особистість від власного результату, який може бути тимчасовим. Проте в цьому віці вони стають досить чутливими до критики та зауважень і прагнуть схвалення важливих для них дорослих. 

Поступово, ближче до підліткового віку, із дозріванням лобних доль кори головного мозку, діти формують здатність приймати поразки, аналізувати помилки й робити висновки, а також розробляти стратегію для покращення своїх результатів. 

Окрім вікових особливостей, на переживання дитиною програшу, звісно будуть впливати соціальні очікування та батьківські установки, попередній досвід, самооцінка дитини та інші не менш важливі фактори. 

Цікаво на тему: 7 порад батькам, як розмовляти з дітьми про секс

Що відбувається з дитиною у разі поразки у грі?

Будь-яка поразка запускає низку когнітивних та емоційних реакцій, незалежно від віку людини. Поразка у грі для дитини – це досить інтенсивний емоційний досвід, який у випадку регулярних повторень і без належної підтримки дорослих, може призводити до формування страху помилок, зниження впевненості у власних силах, підвищення тривожності, відмови брати участь в подальших іграх та навіть формування стійкої унікальної поведінки, коли дитина відмовляється від дій, які, на її думку, можуть завершитися невдачею для неї. 

В сам же момент усвідомлення поразки діти часто відчувають образу, роздратування чи гнів, розчарування, сором, тривогу, зневіру. Не рідко тип реакції на поразку залежить не тільки від віку дитини, а й від її темпераменту, емоційного стану до початку гри та попереднього досвіду. Так одні діти в разі поразки експресивно проявляють негативні емоції: дратуються, гніваються, намагаються зламати іграшки, звинувачують інших в порушенні правил чи підтасуванні результатів, кричать. В той час як інші діти можуть поводитися зовсім по-іншому: тікати від групи чи гри, шукати усамітнення, плакати, звинувачувати себе, переживати фрустрацію. 

Як навчити дитину програвати?

Підтримка батьків або інших важливих дорослих може суттєво посприяти тому, що в дитини формуватиметься здорова реакція на програш чи невдачу. 

Як можна цьому посприяти? 

1. Демонструйте власний приклад. Покажіть як ви долаєте невдачі чи справляєтесь із труднощами та поразками. Якщо це дитина молодшого віку, то ви можете організувати спільну змагальну гру, в якій шанси програти та перемогти у вас приблизно однакові, й у випадку програшу продемонструвати стійкість та готовність пробувати ще. Не варто демонстративно засмучуватися чи перебільшувати відчуття від поразки.
2. Акцентуйте на процесі, а не на перемозі. Коли мова йде про гру, то варто пам’ятати, що для дитини головна мета гри – отримати задоволення, гарно провести час. Хваліть дитину за спроби, а не тільки за результат. Звертайте увагу на успіхи, навіть у разі поразки.
3. Дозволяйте дитині проживати поразку. Не знецінюйте почуття та емоції дитини у разі програшу й не намагайтеся примусити дитину одразу продовжити гру. Також не варто намагатися одразу відвернути увагу на щось інше чи обіцяти щось купити або дозволити для заспокоєння дитини. Краще дати час на прожиття емоцій, підтримати дитину застосовуючи техніки активного слухання й вже після заспокоєння запропонувати варіанти подальших дій.
4. Обговорюйте програші. Коли дитина заспокоїлась й готова до обговорення, буде корисно проговорити, що в цій грі сподобалось, а що – ні, чого нового вийшло навчитися, що було цікавого, що можна змінити наступного разу. Звертайте увагу дитини на те, що програш – це досвід, без якого неможливе зростання, а успіх приходить через помилки й спроби.

Програш у грі – така ж звична частина як і виграш. Вміння програвати у грі допоможе дитині підготуватися до інших життєвих випробувань, зокрема будувати план дій у випадку поразки. 

Цікаво на тему: 7 способів, як батьки можуть зруйнувати самооцінку дитини

Що робити, якщо дитина відмовляється грати, бо боїться програшу?

Страх програшу, який зумовлений надмірним перфекціонізмом, тривожністю, попереднім негативним досвідом, зависокими очікуваннями чи низькою самооцінкою, може призводити до того, що дитина уникає ситуацій, в яких може зазнати поразки та відмовляється від ігор, які передбачають перемогу та програш. 

Якщо дитина категорично відмовляється від змагальних розваг, доцільно на певний час перейти до ігор, де немає переможців та переможених. Це можуть бути рольові ігри, ігри на кооперацію, а не суперництво чи ігри, які дають змогу досягати цілей у своєму темпі (пазли, конструктори, оригамі тощо). 

Коли дитина буде готова, поступово можна додавати змагальні елементи до цих ігор та вводити моменти програшів. При цьому важливо пояснювати, що поразка – це всього лише частина гри, вона не визначає дитину як особистість і програвати можуть навіть найсильніші. 

Окрім цього, у випадку страху дитини перед поразкою, буде добре підсилювати її впевненість в інших сферах, де вона вже має певні успіхи. Не рідко це знижує тривожність та додає впевненості в будь-яких іграх. 

Типові помилки, яких припускаються батьки

Головне завдання дорослих полягає не в тому, щоб мінімізувати кількість програшів чи навчити дитину уникати поразок, а в тому щоб допомогти дитині навчитися проживати програш екологічно стосовно себе та інших, щоб це сприймалося лише як етап гри, а не призводило до фрустрації. 

Проте трапляється, що в бажанні допомогти й підтримати дитину дорослі вдаються до хибних стратегій, які формують у дитини не тільки неправильне сприйняття програшу, а й себе загалом. 

Яких помилок можуть припускатися дорослі: 

1. Надмірні очікування перемоги. Коли батьки демонструють очікування, що дитина має бути першою («Не підведи!», «Без перемоги не повертайся», «Ти маєш перемогти!») це може підвищувати тривожність дитини й створювати ілюзію, що її люблять та приймають лише якщо вона досягає успіхів.
2. Похвала лише за виграші. Як і попередній пункт така стратегія підкріплює уявлення, що цінний лише позитивний результат, а приймають лише успішну дитину.
3. Критика за програш. Якщо батьки сварять дитину за програш у грі чи змаганнях, дорікають щодо допущених помилок найчастіше це формує поведінку уникання – дитина починає уникати ситуацій, які передбачають суперництво, щоб уникнути ситуацій, де її сварять.
4. Втручання у гру задля перемоги дитини. Коли дорослі просять суперників дитини піддатися, щоб вона змогла перемогти або змінюють правила, надаючи конкретній дитині більше можливостей, це позбавляє досвіду конструктивного проживання поразки й може формувати страх програшу, адже дитина розумітиме, що в іншій ситуації сама вона не впорається.

Програш – це важлива частина дитячого досвіду, який необхідно пережити для того, щоб навчитися справлятися з подальшими труднощами. Завдання ж дорослих допомогти дитині навчитися не ототожнювати себе з поразкою, зберігати інтерес до гри, віру в себе та повагу до інших. 

Цікаво на тему: Без болю та криків: даємо малюкові ліки легко та вільно!

Приклади ігор та вправ, які допомагають розвивати стійкість

Існує декілька ігор, які стануть своєрідним тренажером та допоможуть малечі поступово розвинути стійкість до поразок.

Ігри без переможця

Якщо дитині зараз важко сприймати поразки, то на певний час можна виключити ігри, що мають змагальний елемент і зосередитися на іграх, які не мають переможця, але дозволяють грати разом. Вони допоможуть показати дитині, що гра цікава сама по собі, можна грати не лише заради перемоги.

Варіанти: пазли, конструктор, малювання спільного малюнку, ліплення з пластиліну, будувати вежу, грати на імпровізованих музичних інструментах, рольові ігри.

Ігри, де переможець випадковий

Якщо дитині складно сприймати, що вона не може виграти всюди, то на поміч можуть прийти ігри, де перемога не залежить від старань чи навичок. Це може допомогти подолати страх програшу й не асоціювати себе з поразкою. 

Варіанти: лотерея, підкидання кубика чи монетки, дитячі версії «Морського бою», челендж з підкиданням пляшки. 

Домовлятися про веселе покарання

Для того, щоб поразка не асоціювалася з чимось ганебним і загалом знизити напругу довкола програшу, ще на етапі підготовки до гри можна домовитися, що той, хто програв має виконати певне завдання, наприклад заспівати пісню, обійняти всіх учасників гри, зробити кумедну фізичну вправу тощо. Можна додати елемент випадковості й завчасно підготувати різні завдання, які має рандомно обрати той, хто програв.  

Домовлятися про достойний програш

Для того, щоб сформувати навичку приймати поразку й навчитися підбадьорювати себе самостійно, на початку гри можна домовитися, що вкінці обидві сторони мають потиснути одне одному руки, сторона, що програла має привітати чи похвалити переможців і знайти позитивну якість чи особливість у своїй грі («В цьому раунді я грав краще», «Я придумав цікаву стратегію»). В той час як переможці мають подякувати за гру та відзначити (зробити комплімент) своїм опонентам. За бажанням це можна зробити у форматі театралізованого дійства: додати капелюхи, музику тощо. Найкраще для реалізації такої вправи підходять настільні ігри. 

Проявляючи увагу та розуміння можна дуже швидко напрацювати разом з дитиною необхідні навички для гри з будь-яким результатом. Головне, що необхідно зрозуміти: гра – це весело та цікаво. Сам процес має приносити задоволення та викликати позитивні емоції, новий досвід. А результати лише умовність, яку з легкістю можна опускати.