Гіперопіка — надвисокий рівень контролю над життям дитини. У віці до 3 років вона змушена постійно перебувати з мамою, але потім дистанція стає більшою. Трирічного малюка віддають до дитсадка, потім — до школи, і самостійність — одна з необхідних навичок.
Здається, ви щойно звикали до того, що не можете побути наодинці ані секунди, а ось ваш малюк уже не проводить більшу частину дня поряд, бо має ходити у садок або школу, відвідувати секції або просто хоче прогулятися з друзями. Вас це сильно непокоїть, і ви не готові випустити його з поля зору хоча б на хвилину? Це перша ознака гіперопіки.
Батьківська турбота повинна мати межі. Якщо для немовляти постійне перебування поряд із мамою — це необхідність, то підліток потребує більше часу для себе. У віці 11-13 років виникає бажання відокремитися, але не всі батьки розуміють його правильно.
Дитина росте не тільки фізично, а й психологічно. У неї формуються власні, особливі погляди на світ, з’являються нові друзі, захоплення і перше кохання. Тому їй необхідно мати особистий простір: не тільки кімнату, а й час, який вона може проводити так, як сама захоче.
У такий період батькам необхідно прийняти встановлені дитиною межі. Вони мають зрозуміти, що підліток не завжди буде поряд: рано чи пізно він почне влаштовувати особисте життя, поїде навчатися і матиме власні секрети.
Ознаки того, що ви занадто опікаєте дитину:
Є багато причин такої поведінки: єдина дитина в родині, трагічний досвід, наслідування поведінки власних батьків. Але з точки зору психології і здорового глузду гіперопіка лише шкодить дитині.
Скоріше за все, вона виросте нещасною, оскільки у неї немає нічого особистого. У тепличних умовах неможливо стати самостійним і сформувати власний погляд на будь-що. Дитина не матиме навичок самообслуговування, спілкування й кмітливості, щоб самостійно шукати вихід зі складних ситуацій. За таких умов особистість не формується, адже батьки, які буквально шпигують за підлітком, докладають руку до всього.
Дитина має лише два варіанти майбутнього: назавжди залишитися вдома і жити за волею батьків або самостійно позбавлятися контролю вже у дорослому віці. Ви маєте зрозуміти, що після досягнення повноліття дитина вже не буде терпіти надмірний контроль і врешті-решт просто поїде й обірве спілкування.
У світі багато небезпек як для дітей, так і для дорослих. Із цим потрібно змиритися, інакше ви ризикуєте заробити психічний розлад. Щоб побороти власний страх за дитину і позбавитися бажання все контролювати, краще почати працювати над цим якомога раніше:
Спілкування допоможе без шпіонажу з’ясувати, чим живе дитина.
Якщо в родині панують дружні й довірливі стосунки, то підліток сам розповість вам про все, що його турбує: від образ у школі до перших почуттів. Якщо дитина викрила, що ви читали її листування у соцмережі, не варто це заперечувати. Краще зізнайтеся, попросіть вибачення і ніколи не робіть так. Якщо ж почнете відстоювати своє право на тотальний контроль, дитина замкнеться в собі і ніколи нічого не розповідатиме.
Обмежуючи власний контроль, важливо домовитися з дитиною про права та обов’язки. Певні зобов’язання формують самостійність, показують, що бути дорослим — це не лише приходити додому пізніше з прогулянки або розважатися з друзями.
Психологи радять укладати договір. Наприклад, підліток наполягає, щоб ви не заходили до його кімнати і не чіпали речі. Погодьтеся з цим, але за однієї умови: тепер він самостійно прибиратиме свою кімнату.
Або дитина хоче повертатися додому на годину-дві пізніше. Тоді попросіть її до прогулянки трохи прибрати вдома, щоб допомогти мамі: вимити посуд чи підлогу або витерти пил. Одразу поясніть: невиконання цих умов доводить, що вона не стає самостійною і відповідальною людиною, тому позбавляється права на довгу прогулянку абощо.
Домовтеся, що підліток буде попереджувати вас про запізнення. Якщо батьки не сварять дитину, не погрожують і не звинувачують за затримку, то наступного разу вона сама зателефонує.
У традиційній родинній ієрархії дитина залежна, а батьки — головні. З одного боку, їх можна зрозуміти, адже вони відповідають за життя, здоров’я і розвиток власної дитини. Але варто зберігати баланс. Довіра між батьками й дітьми — це стратегія відкритості, аргументованого діалогу й компромісів. Діти повинні мати право на власну думку та її відстоювання. Особливо це стосується підлітків, які в усьому прагнуть самостійності.
Найлегший спосіб встановити довірливі стосунки — спілкуватися, шукати точки перетину та компроміси, розуміти один одного і абстрагуватися від емоцій навіть у критичні моменти. Уявіть, що підліток телефонує і каже, що випив забагато, і просить приїхати. Досить логічний і відповідальний вчинок, але він потребує правильної батьківської реакції.
У будь-яких дискусіях робіть акцент на своїх почуттях. Якщо підліток просить вас про щось, замініть «ні» на «переконай мене, що це дійсно необхідно». Можливо, ви справді почуєте вагомі аргументи і зміните власну думку. При цьому враховуйте наслідки певних вчинків: одна справа пофарбувати волосся в рожевий (фарба зійде за 2 тижні), а інша — зробити тату на всю спину.
Уміння вести конструктивний діалог — це найголовніше для встановлення довіри між поколіннями. Не лякайтеся, якщо дитина доведе вашу неправоту: кожен може помилитися. І хоча батьки несуть відповідальність за життя й здоров’я дитини, це не наділяє їх правом на диктатуру та тотальний контроль, який часто псує дитині життя.
"Що за запитання? Звичайно ж, відповідальні обидва!”. Якщо дивитися на ситуацію глобально, то – так.… Докладніше
Хто б що не говорив, а для мене осінь — це найатмосферніша пора року, коли… Докладніше
Скільки існуватиме зима, стільки ми носитимемо пуховики (пуффери) 🙃 Вони просто поза часом і поза… Докладніше
Сьогодні важко заперечувати той факт, що соцмережі впливають на прийняття нами деяких рішень. Нехай і… Докладніше
Ще трохи й в повітрі буде витати атмосфера прийдешнього свята. Ми знову будемо наряджати ялинку,… Докладніше
Попереду холодна і колюча зима, а значить, потрібно завчасно підготувати свій догляд до важких випробувань.… Докладніше