Хто має право на жіночу історію?

Документ чи фікція?

Мабуть, ви знайомі з зав’язкою твору та «створенням» Белли – видатний вчений на ім’я Богвін Бакстер (в оригіналі – Godwin), «рятує» вагітну жінку, що скоїла самогубство, пересаджуючи до її черепа мозок ненародженої дитини. Богвіна можна вважати сучасним Франкенштайном, який створює не чудовисько, а надзвичайно «зручну» для нього та інших чоловіків жінку-немовля. На думку спадає троп «born sexy yesterday», який письменники та режисери часто використовують для створення привабливої героїні – сексуальної ззовні, проте інфантильної та наївної всередині.

Тексти, які Редактор знаходить на смітнику, належать Арчибальду Максвічнему, чоловіку Белли, який спостерігав за її прискореним розвитком і описував свою дружину як «дивовижну істоту», яка йому належить. Разом із тим, документи містять анатомічні замальовки Богвіна, які ніби засвідчують їх серйозність, і коментарі інших чоловіків. «Бідолашні створіння» можна було б читати як захопливу та химерну вікторіанську історію, якби не постмодерне бачення Аласдера Ґрея – він робить кожного оповідача чоловічої статі ненадійним.

Цікаво на тему: Звіяні вітром: Скарлетт О’Гара як символ жіночої незалежності

Чоловічі голоси

Кожен чоловік у романі бачить Беллу крізь призму власних потреб. Бакстер бачить у ній наукове досягнення, за яким цікаво спостерігати й виховувати, відіграючи «Творця». Арчибальду подобається володіти дивом, більше того – він користається з інфантильності Белли й поспішно робить їй пропозицію, щоби зрештою привласнити її історію та перетворити її на «фантазію чоловіка середнього віку». Ще більш експлуататорське ставлення бачимо у випадку Данкана Пестенберна, коханця Белли, який спершу надмірно сексуалізував її, а пізніше – звинуватив у всіх своїх бідах.

Усі ці чоловіки намагалися інтерпретувати Беллу для світу та для неї самої. Навіть Редактор використав її для того, щоб зацікавити читачів – у кінці він зізнається, що приховав ключове свідчення, яке перевертає усі події з ніг на голову. Ми спостерігаємо за стрімким розвитком головної героїні та її інтелектуальними перевагами – вона подорожує, досліджує власну сексуальність, розмовляє з англійськими «джентльменами» про імперіалізм і класову систему. Белла стикається з даністю соціальної несправедливості та завдяки цьому формує свою ідентичність і згодом реалізується професійно. Арчибальд Максвічнем пояснює її успіхи як наслідок «дивовижного наукового досягнення», демонструючи сумніви в жіночих здібностях як таких. Протягом читання нам стає ясно – ми зможемо остаточно з’ясувати походження Белли та деталі її шляху лише з її власних вуст.

Цікаво на тему: Чому сильних жінок перетворювали на монстрів і чи змінилося щось?

Авторство, перспектива та право на власний голос

Аласдер Ґрей підіймає актуальну тему експлуатації жіночих історій. Навіть коли чоловіки пишуть книги чи знімають кіно про становлення жінки, емансипацію та навіть її переваги над чоловіками, вони все одно можуть свідомо чи несвідомо додавати в історію приховану патріархальну логіку. Автор «Бідолашних створінь» запитує, чи жіноча історія взагалі може бути розказана чоловіком, особливо коли йдеться про реальний життєвий шлях живої людини? Відповідь – на ваш розсуд.

Роман Ґрея не втратив своєї актуальності за понад тридцять років із моменту першої публікації. У часи, коли наші життя «розкладають» на примітивні уявлення, варто пам’ятати, що ми маємо право на власний досвід та історію. Особливе значення це має для жінок, чий голос може зіштовхуватися з більшою кількістю перешкод у суспільстві – їх історії також не існують поза перспективою того, хто оповідає, тому в першу чергу маємо зважати саме на жіночі голоси. Роман «Бідолашні створіння» вчить, що питання «хто це говорить?» є подекуди важливішим за питання «що сталося насправді?». Жіночий досвід може легко перетворитися на метафору, приклад або фантазію, якщо дивитися на нього ззовні. Натомість, справжня емансипація починається не тільки з дій, а й з перспективи та можливості самостійно визначати сенси своєї історії.