Американські родини помітно відрізняються від українських тим, що тут, перш за все, немає розподілу батьківських обов’язків на чоловічі та жіночі. Звичайною є ситуація, в якій тато бере декретну відпустку, а мама при цьому працює. Але не дивлячись на напружений графік та інші дорослі справи, вихідні американці завжди проводять разом з сім’єю. А ще батьки обов’язково відвідують усі дитячі свята.
У цій країні дитина — недоторкана особистість: у будь-якому віці діти мають право голосу на рівні з дорослими. А починаючи з раннього віку їм надають повну свободу дій, адже в американському суспільстві вважають, що кожен має право на власний досвід і помилки. Так само батьки дають дітям право на особисте життя, і навіть найменші малята тут зазвичай сплять у власному ліжечку.
Французькі діти з самого малечку навчаються чекати, а не отримувати щось при першій вимозі. «Зачекай», — цю фразу говорять у Франції дитині будь-якого віку, і малеча тут справді вміє чекати. Як і американські батьки, французькі мами й папи рано навчають своїх дітей самостійності. Особливо важливою є ілюзія свободи для дітей перехідного віку: це допомагає їм виявляти більше самостійності.
А ще тут не прийнято перебувати у декреті надто довго — більшість французьких мам намагаються вийти на роботу вже через кілька місяців після народження дитини. А бабусі й дідусі у Франції рідко сидять з онуками, хіба що іноді можуть відвести їх на секцію.
У цій країні родина — найголовніша цінність, і тут прийнято тісно спілкуватися з усіма, навіть далекими родичами. Тож як тільки в родині з’являється поповнення, усі її члени одразу ж починають закидати дитину подарунками, милуватися нею та балувати. Цікаво, що італійці не намагаються аж надто опікати дітей і при цьому проводять багато часу разом.
Дітям в Італії можна все: кричати, балуватися, бігати по газонах, не слухатися. Загальноприйнятою суспільною думкою є те, що діти — це діти: їм завжди хочеться балуватися та пустувати. Завдяки такій системі виховання, коли дитина рідко чує «не можна», люди тут щирі, розкуті та відкриті.
В Китаї однією з найбільших образ є побажання бездітності. У цій країні дуже люблять малечу й усіляко балують їх аж до самого дитсадка. А от коли дитина йде в садок, вона навчається бути працьовитою та старанною. Як не дивно, але в Китаї навіть малеча завжди слухається дорослих. Працелюбство, чесність, покірність і дисциплінованість дітям тут прививають з самого малечку, а в дитсадки тут приймають навіть тримісячних малят!
Ще однією традицією китайського виховання є те, що тут намагаються розвивати дітей з самого малечку. А якщо у дитини виявиться якийсь талант, на подальше навчання та розвиток не пошкодують сил і будуть займатися доти, доки дитина не досягне успіхів у своїй справі.
Європейська система виховання, що направлена на толерантність, найвищою цінністю вважає особистий простір дитини. Тут прийнято хвалити малечу навіть за найменші успіхи — і це дозволяє виростити людину без упереджень та комплексів, самодостатню та впевнену в собі. Вихователі в садочках ставляться до британських дітей з рідкісним терпінням, а люди на вулиці за жодних обставин не зроблять зауваження чужій дитині. Взагалі робити це тут намагаються якомога менше.
Прояв індивідуальності також вітають і в учбових закладах, і дитина сама обирає, де вона навчатиметься та які секції відвідуватиме. З самих пелюшок діти мають окрему кімнату вдома, а далі самі за неї відповідають і вирішують, коли прибирати та що куди поставити. Дорослі не заходять сюди без дозволу.
В Японії метод виховання напряму залежить від віку дитини. Так, японським діткам до 5 років можна абсолютно все: усі бажання дорослі намагаються виповнити, а навіть якщо діти розмалюють білий диван маркерами або ляжуть на вулиці в калюжу, їх за це не сваритимуть.
Після досягнення малюком 6-річного віку, він узнає, що таке суворість. Батьківське слово — це закон. Високі вимоги до навчання та дисципліни породжують всесвітньо відомі японські працелюбність і дотримання правил. Також виховання японських хлопчиків і дівчаток різниться. Якщо хлопців після навчання водять на різні кружки, то для дівчат це не обов’язково. Їх здебільшого навчають господарських справ.
З 15-річного віку дитину вважають повністю дорослою і до неї ставляться як до самостійного члена суспільства.
А що ви думаєте про принципи виховання в інших країнах: що вважаєте прийнятним, а що — ні? Напишіть нам у коментарях!
Евкаліптова олія відома своїм бадьорим ароматом та потужними цілющими властивостями, тому саме вона стала однією… Докладніше
Більшість із нас знайома зі стрічкою «Бідолашні створіння» Йоргоса Лантімоса, що була сприйнята глядачами як… Докладніше
Проблема не в тому, що партнери іноді ображаються одне на одного. Це абсолютно нормально. Основні… Докладніше
Пірсинг вже давно перестав бути чимось провокативним та екзотичним. Сьогодні це повноцінний елемент стилю, класний… Докладніше
Чи добрі у тебе стосунки зі свекрухою? Якщо ти відповідаєш «Так», вітаю, бо ти потрапила… Докладніше
Іноді шлях до себе пролягає через ножиці, тюбик фарби та певну частку авантюризму. У цьому… Докладніше