Winter portrait of happy loving family. Pretty young mother reading a book to her daughters at home.
У наші дні різниця між цими обрядами стерлася. Проте раніше колядування й щедрування дуже відрізнялись одне від одного й несли особливий сенс. Якщо ви цікавитеся українськими народними звичаями, радимо дізнатися, чим різняться між собою колядки й щедрівки, а також як правильно посівати й для чого взагалі були вигадані ці ритуали.
Звичай колядувати має язичницькі корені, а сам термін «колядки» повʼязують зі святом Коляди — міфологічного персонажа, прообразу Сонця. Коли народжувалося нове сонце, люди ходили від двору до двору й співали пісні, прославляючи народження світила.
Колядування було театралізованим дійством, дещо схожим на маскарад. Походи супроводжувалися різними обрядами, зокрема віншуванням, переодяганням, виготовленням особливого реквізиту тощо. У кожній групі колядників мав бути провідник, який виконував більшість пісенних творів, та злий дух, кілька масок тварин. Все, що давали господарі двору, збирав міхоноша.
З появою християнства давні язичницькі звичаї наклалися на релігійні. Тому колядки зазнали певних змін — тепер вони присвячені святу Різдва і славлять Христа.
Колядують традиційно 25 грудня (раніше 7 січня) вранці, а в деяких регіонах України починають співати різдвяних пісень увечері 24 грудня.
Щедрівки ж повʼязані з іншим святом — Новим роком. В обрядових піснях люди славили Місяць, благаючи сили землі про врожай та добробут. Цікаво, що найдавніші щедрівки були вигадані під Новий рік, який тоді святкували… навесні. Саме тому в них згадуються ластівки та зозулі.
Аби привітати усіх з Новим роком, збиралася група щедрувальників. Героїнею вечора була Маланка — найкрасивіша дівчина. Її супроводжували інші дівчата з деревцями, король, мисливець, а також Василь — уособлення Місяця. Маланку водили від хати до хати, співаючи для кожної родини щедрівку.
Сенс щедрівки — побажати господарям усього найкращого та обов’язково щедрого вечора. Це немовби магічне замовляння, яке повторюється в різному вигляді. За свої пісні щедрувальники отримували винагороду.
З часом щедрування втратило театралізований характер, поступово зникли певні образи.
За новою традицією щедрують напередодні Нового року, ввечері 31 грудня.
У колядуванні та щедруванні брали участь не лише діти. Основними учасниками була молодь — хлопці та дівчата, які ще не одружилися. Заміжні жінки та одружені чоловіки в таких розвагах участі не брали.
Цікаво на тему: Таїнство Різдва. Звичаї та обряди
Посівання теж має язичницькі корені. Це відлуння магічного ритуалу, який починав новий рік, і полягав він в тому, що господарі образно готували землю до початку сезону, сподіваючись на легку роботу й добрий врожай. Земля уособлювала жіноче начало, а зерно — чоловіче. Тому засівання виконують лише чоловіки чи хлопці.
Хай вас не дивує, що засівали саме на Новий рік, адже в часи наших предків свято припадало на перші відлиги.
З 2024 року посівають 1 січня, у перший день Нового року, який збігається зі святом Василя. За традицією рано-вранці, до схід сонця, поки господарі ще не виходили з дому, першим поріг має переступити чоловік, щедро розсипати «жито-пшеницю, всяку пашниця» на дворі та в оселі, побажати вдалого року. За свої пісні посівальники зазвичай отримують гроші.
З приходом християнства суто язичницькі колядки та щедрівки поступово забулися чи трансформувалися. На жаль, багато що з української народної творчості було втрачено. Наприклад, зараз посівання здебільшого супроводжується простими примовками.
Посівальники готують мішечки з зерном заздалегідь. Традиційно брали пшеницю, ячмінь, жито — чим більше буде різноманітності, тим краще. Та зараз для цього використовують будь-яку цільну крупу, в тому числі гречку, рис тощо. Головне — не підмітати зерна до заходу сонця, щоб не «вимести» з дому всі побажання здоров’я й достатку.
Зараз традиції значно спростилися, обряди стали радше розвагою, адже втратили священне значення. Діти збираються групами на Різдво та Новий рік, відвідують переважно друзів, знайомих, найближчих сусідів. Проте у деяких селах відновлюють звичай наряджатися й ходити з вертепом, як це було колись.
Господарі мають віддячити колядникам і щедрувальникам цукерками, фруктами, іншими продуктами чи невеликою сумою грошей. Посівальникам — хрещеникам (якщо серед них є хлопці) чи будь-якому іншому чоловіку — теж потрібно дати якийсь подарунок чи ласощі.
Хоча ці давні обряди дещо втратили своє первинне значення, вони все одно залишаються популярними не лише серед дітей та молоді, а й дорослих. Останнім часом люди все більше приділяють увагу колядуванню та щедруванню, намагаючись повторювати автентичні ритуали. І це добре. Бо такі звичаї — справжній скарб українського народу.
Однією з найзнаменитіших щедрівок став твір українського композитора Миколи Леонтовича «Щедрик». Він відомий не тільки в Україні, але і в західних країнах, як різдвяна пісня з назвою Carols of the Bells. Крім цієї композиції, можна розучити з дітьми й інші пісні — посівальні, колядки, щедрівки:
З усіма православними святами пов’язані не тільки традиції, але й побутові прикмети, марновірство. Дотримуючись їх, важливо не забувати про найголовніше. Адже якщо рукоділля, заняття спортом або улюблена музика приносять здоров’я та справжню радість, навіщо від цього відмовлятися. А ось чого дійсно варто уникати (не тільки на Різдво, але й завжди) — це сварки, образи та негативні емоції.
Ще трохи й в повітрі буде витати атмосфера прийдешнього свята. Ми знову будемо наряджати ялинку,… Докладніше
Попереду холодна і колюча зима, а значить, потрібно завчасно підготувати свій догляд до важких випробувань.… Докладніше
Жіноча сумочка – один з найбільш популярних аксесуарів, який підбирають дуже ретельно і з особливою… Докладніше
Що холодніше стає за вікном, то більше в нас прокидається бажання надати своєму будинку затишку… Докладніше
Упевнена, твоя стрічка в соцмережах теж забита вірусними відео, головним героєм яких є дубайський шоколад… Докладніше
Ласкаво просимо на сьомий тиждень! Час летить швидко, а твій організм щодня змінюється і працює,… Докладніше