Ранній розвиток: чому я проти

Доводи «за» і «проти»

Вважається, що ранній розвиток став популярним після виходу книги Масару Ібука «Після трьох уже пізно». У ній автор розповідає про те, що діти до трьох років можуть просто вивчати мови, вчаться писати, рахувати та грати на музичних інструментах. А після цього «вже запізно» й на засвоєння тих же знань і навичок знадобиться більше сил і часу. Розглянемо всі плюси й мінуси такого розвитку.

Аргументи «за»

Перш за все, заняття з маленькими дітьми навчають їх взаємодії з навколишнім світом, розвивають моторику рук, котра, до речі, відповідає за мовлення. Так мозок малюка стає більш пластичним, збільшується кількість нейронних зв’язків, а це — ознака високого інтелекту. Ще кілька плюсів:

1. Спілкування з батьками. Неважливо, чим ви займаєтеся: малюєте, ліпите, розглядаєте картинки, вчите букви або просто граєтесь, ви перебуваєте поруч з дитиною та приділяєте їй увагу.
2. Запам’ятовування нової інформації. З книг і мультиків діти дізнаються про те, як виглядають тварини, що вони їдять, як називаються дерева, квіти тощо. Все це розширює кругозір.
3. Звикання до навантаження. Якщо займатися з малюком регулярно, це допомагає йому звикнути до процесу навчання і в майбутньому йому буде простіше вчитися в школі.
4. Отримання навичок. Якщо ви не вчите малюка рахувати й читати, а готуєте його до подальшого навчання (в процесі ігор розвиваєте логіку, мовлення, мислення), в майбутньому, коли прийде час, це допоможе йому легко оволодіти навичками письма, читання, рахунку.
5. Розкриття потенціалу. З перших років життя ви можете помітити, що дитині подобається запам’ятовувати й розповідати вірші або, навпаки, їй цікаві фігури, кольори, літери. Якщо побудувати заняття з урахуванням інтересів малюка, вони принесуть користь.

Читайте також. Чим зайняти непосидька: вибираємо дитячу секцію або гурток

Аргументи «проти»

Деякі діти з задоволенням займаються в ранньому віці, та часто буває й так, що малюкові зовсім не потрібен новий сортер, пазл чи інша модна іграшка. Він уже розкидав всі деталі й проїхався по ним улюбленою машинкою. Через це, звичайно, у мам виникає почуття провини: я все роблю не так, мало з ним займаюся, потрібно більше й старанніше. В результаті:

1. Всі отримують стрес. Адже замість того, щоб знову розглядати жирафа та слона, дитина хоче просто стрибнути в калюжу або побудувати вежу з конструктора. Плюс вона відчуває ваш стрес, сумніви, почуття провини, нервує сама та ще більше псує настрій вам. Виходить замкнуте коло.
2. Порівняння з іншими дітьми. Для багатьох батьків ранній розвиток зводиться до змагання з мамами з дитячого майданчика. І якщо «Марійка вже цитує Чуковського, значить, і нам потрібно не відставати». Ну той що, що їй вже п’ять, а вашому карапузові всього півтора?
3. Дитинство за дужками. Ігри, веселощі, безтурботність — все це лишається непрожитим, поки ви поспішаєте з дитиною з англійської на математику і потім ще на танці. Ховатися, бігати, падати — у два роки все це потрібно дитині більше, ніж англійська.
4. Відсутність спонтанної гри. Кожна дитина повинна вміти займати себе сама: придумати нову гру, вибрати іграшку й вирішити, що з нею робити. Все це формує уяву, фантазію, мислення. Для цього дітей потрібно залишати наодинці з собою, чого мами-шанувальниці раннього розвитку намагаються не робити. Адже вони розвивають малюка кожну хвилину.
5. Нав’язування інтересів. Якщо дитина не може навчитися рахувати у два роки, як сусідська Марійка, вона не виправдовує очікувань батьків. При цьому її справжні бажання, наприклад, послухати казку, лишаються непоміченими.
6. Невідповідність витрат і результатів. Важко заздалегідь передбачити, яка методика розвитку підійде вашій дитині. Найчастіше буває так, що батьки самі в процесі гри можуть навчити її більшого, ніж педагоги в розвивашці за дві години на тиждень.
7. Сумнівний результат. Є дослідження, в ході якого діти, з якими займалися раннім розвитком (читанням, писанням, рахунком, мовами), в школі вчилися не краще однолітків, які розвивалися відповідно до віку. Однокласники швидко все надолужили, тому що їхній мозок був готовий до сприйняття цієї інформації.
8. Небажання вчитися. Одні діти звикають до занять і охоче продовжують вчитися. Але є й ті, кого змушували щось запам’ятовувати в той час, коли хотілося стрибати й бігати. Якщо дитина не готова або не хоче, такий ранній розвиток може відбити інтерес і бажання вчитися. Особливо якщо сварять за помилки.

Чи варто поспішати?

Як правило, діти, з якими посилено займалися з дитячого віку, приблизно в той же час, що й однолітки, вчаться сідати на горщик, розмовляти, ходити. Читати й рахувати, звичайно, можна навчитися в 3–4 роки — для цього знадобляться зусилля. А ось потім, через пару років, цього навчаться всі діти в школі. І не факт, що ті, хто вміли все це робити в 3, будуть краще вчитися в 7. Тож чи варто поспішати, якщо свого часу дитина все одно всього навчиться?

Спробуйте самі

Щоб остаточно зважити всі «за» і «проти», пропонуємо такий експеримент. Якщо ви прихильниця активного раннього розвитку, спробуйте все те, що ви пропонуєте дитині, на собі: вивчайте мову програмування PHP та італійську, мереживоплетіння, фігурне водіння літака. Для загального розвитку не завадить. І так, ви праві: тварини, форми й кольори — це простіше. Але ж і вам не 7 місяців.

Швидше за все, ви засвоїте якусь частину цієї інформації й через пару місяців благополучно забудете її. Просто тому що вона вам не потрібна. Те ж відбувається і з дітьми: їхня пам’ять, мов губка, вбирає все, що ви їй пропонуєте. А потім, якщо інформація буде неактуальна, все забудеться з таким же успіхом.

На шкоду здоров’ю

Якщо смикати паросток, щоб допомогти йому швидше рости, його можна пошкодити. Так само і з дітьми. Не треба поспішати — спирайтеся на природний потенціал. Якщо дитині цікаві фігури й букви, займайтеся стільки, скільки захоче вона сама. А якщо ні — не примушуйте.

Пропонуючи заняття, які не відповідають віку, ви йдете проти природи й можете пропустити те, що дійсно необхідно зараз. Поки ви вирішуєте логічні завдання та вчите цифри, малюк мало бігає, стрибає, не освоює простір, не досліджує можливості свого тіла.

Пізніше, у 7–9 років, такий ранній розвиток може привести дитину до нейропсихолога, який спробує розвити потрібні області за допомогою вправ. Але звичайно, вони не зрівняються з природним процесом — тим самим, який був упущений через бажання випередити всіх у розвитку.

Читайте також. 5 міфів про батьківство, які давно пора побороти

Як ми поспішали розвиватися та що з цього вийшло

«Звичайно, як і всі мами, ще будучи вагітною, я багато читала про дітей, їхнє здоров’я та розвиток. Перед самими пологами я вже знала, що через півроку буду водити дитину на розвиваючі заняття, а до чотирьох навчу читати й рахувати.

Вдома ми займалися з сином за картками Домана, як і планувалося, з шести місяців пішли до школи Монтессорі. Зараз йому сім. Він дуже любить читати, багато часу проводить за книгами, а потім приходить до школи й хоче поділитися з однокласниками своїми відкриттями. Та їм не цікаво з ним — вони грають у Бейблейд і бігають всю перерву від дзвоника до дзвоника.

У підсумку: у сина немає друзів, він не вміє гратися, і це, звичайно, відбивається на самооцінці, впевненості в собі, він став замкнутим, знизилася успішність, перестав навіть читати. Зараз ходимо до психолога, щоб адаптуватися до спілкування та ігор з однолітками.

PS. Сьогодні Владик прийшов зі школи та попросив купити йому Бейблейд».

Підведемо підсумки

Здорова дитина нормально розвивається сама в безпечному для неї середовищі. Їй не потрібні спеціальні іграшки й заняття за розкладом. Їй потрібні ваша любов, підтримка, свобода вибору. Звичайні повсякденні справи — поставити тарілку на стіл, застебнути ґудзики тощо — це ті ж заняття Монтессорі, тільки в комфортній обстановці поруч з мамою.

Якщо ваша дитина хоче стукати палицею по калюжі — нехай стукає. У цей час вона знайомиться з навколишнім світом, спостерігає, як діє поверхневий натяг води, та… розвивається! А ви тим часом візьміть собі кави, прислухайтеся до співу птахів і скажіть собі: я гарна мама і все роблю правильно.