Сльози та біль малюка: конфлікти у присутності дитини

Цікаво на тему: Діти бісять і це нормально: чому мамі треба час для себе

Як діти сприймають конфлікти дорослих

Конфлікти є невід’ємною частиною будь-якої соціальної групи й характерні не тільки для людей, а й майже для всіх тварин, які демонструють соціальну поведінку. Тож природно, що діти стають свідками, а в деяких випадках, і учасниками конфліктних ситуацій. Якщо конфлікти проходять екологічно щодо всіх учасників і приносять позитивний результат, то це може ставати рольовою моделлю вирішення труднощів для дитини в майбутньому. Хоча такі конфлікти й можуть створювати короткотривалий стрес, він не є шкідливим в довгостроковій перспективі. 

Однак регулярні, тривалі, емоційно виснажливі конфлікти між дорослими, які демонструють дезадаптивну поведінку, супроводжуватимуться стресом для дитини, який може відображатися на її психологічному добробуті, а іноді – й на фізичному здоров’ї. Особливо діти чутливі до проявів емоційного та фізичного насильства між батьками. 

В тому, як діти проживають конфліктні ситуації між дорослими є певні вікові особливості, які пов’язані з фізичними та психічними етапами розвитку дітей. 

1. Наразі є дані, що діти починають реагувати на конфлікти ще в період внутрішньоутробного розвитку. З 18-го тижня вагітності плід вже чує серцебиття матері й може реагувати на його пришвидшення. Приблизно між 20 та 24 тижнями вагітності плід починає реагувати на зовнішні звуки, розрізняти тональність і диференціювати голос матері з поміж інших голосів. У випадку сварки чи в момент стресу в матері дитина в утробі зазвичай спочатку завмирає, а потім реагує підвищеною руховою активністю. Знову ж таки, довготривалий стрес у матері, який може супроводжувати регулярні конфлікти, має негативний вплив на розвиток плоду та перебіг вагітності.
2. Діти першого року життя так само реагують в першу чергу на тональність, інтонацію, гучність голосу й емоційний фон мами або іншого близького дорослого.
3. Для дитини до 3 років конфлікти між дорослими, які про неї піклуються – це відчуття загрози, що дорослий може залишити дитину. Відповідно це почуття тривоги, надмірна плаксивість, страх, коли дорослий кудись іде тощо.
4. Діти дошкільного віку часто сприймають конфлікти дорослих на свій рахунок, можуть відчувати провину за сварки батьків, думати, що настрій дорослих виключно залежить від їх поведінки.
5. В період 6-13 років діти вкрай легко піддаються впливу важливих для них дорослих і можуть займати у конфлікті чиюсь одну сторону та проявляти злість, агресію до іншої сторони.
6. Підлітки, в порівнянні з дітьми іншого віку, частіше можуть вступати в конфлікти дорослих й представляти вже окрему сторону чи ставати на захист когось з учасників конфлікту. Водночас не рідко, коли на конфлікти в сім’ї вони реагують уникненням, стають більш закритими, зачиняються в кімнаті тощо.

Незалежно від віку, дитина чутливо і дуже вразливо реагує на сварки дорослих. Кожного разу, коли ми підвищуємо голос, ми змушуємо своє дитя зменшуватися та відчувати себе у небезпеці.

Цікаво на тему: 5 причин не зберігати шлюб заради дітей

Наслідки конфліктів у присутності дітей

Якщо говорити про наслідки конфліктних ситуацій між близькими дитині дорослими, то їх досить умовно можна розділити за тривалістю проявів та швидкістю виникнення на короткострокові та довгострокові. 

Короткострокові наслідки виникають відносно швидко після стресової ситуації. За умови усунення стресового фактора і проведення цілеспрямованих заходів з метою покращення стану дитини, наслідки можна просто нівелювати. До них можна віднести: 

• порушення сну, режиму дня;
• заїкання та інші порушення мовлення;
• зміна апетиту (заїдання стресу або відмова від їжі);
• підвищення тривожності, загострення страхів чи фобій;
• підвищення невпевненості у собі, страх розчарувати батьків, зазнати невдачі;
• труднощі з концентрацією уваги;
• погіршення навичок дрібної моторики;
• ворожість у взаємодії з іншими дітьми;
• регрес у розвитку, втрата чи погіршення опанованих раніше навичок.

Довгострокові наслідки можуть проявлятися не одразу після стресової ситуації. Зазвичай вони формуються поступово й стають помітними через тривалий проміжок часу. Корекція цих наслідків зазвичай потребує більше зусиль, часу, іноді – залучення спеціалістів. До таких наслідків можна віднести: 

• заїкання та інші порушення мовлення;
• розлади харчової поведінки;
• порушення самооцінки, втрата відчуття власної гідності;
• схильність до тривожних та депресивних розладів;
• схильність до адиктивної поведінки (залежність від алкоголю, речовин, азартних ігор);
• схильність до деструктивної поведінки (хаотичне статеве життя, умисне завдання фізичної шкоди своєму тілу);
• труднощі в емоційному саморегулюванні, не сформованість емоційного інтелекту;
• труднощі у соціальній взаємодії, побудові довірливих стосунків.

Підсумовуючи, можна говорити, що регулярні конфлікти в присутності дітей це не просто сварка, а важливий чинник, який може впливати на життя дитини як найближчим часом, так і в далекому майбутньому. 

Цікаво на тему: “Бежева мама”: новий тренд у вихованні дітей. Чи варто слідувати йому?

Типові помилки батьків

Конфлікти між батьками є найбільш вразливим варіантом сварок між дорослими для дитини, адже тут мова йде про двох людей, яких дитина любить і від яких залежить її добробут. 

Іноді батьки припускаються вагомих помилок, коли мова йде про конфлікти в присутності дітей. Розберемо найпоширеніші з них. 

1. Недооцінювання впливу конфліктів на дитину. Можливі наслідки конфліктів у присутності дитини розібрали в попередній частині.
2. Впевненість, що дитина нічого не розуміє. Як вже зазначалося, навіть немовляти здатні відчувати зміни в емоційній атмосфері, не дивлячись на те, що не розуміють суті конфлікту.
3. Уявлення, що дитина не слухає. Навіть якщо здається, що малюк зайнятий своїми справами чи повністю захоплений грою, зазвичай він добре вловлює зміну настрою чи тону розмови, а старші діти свідомо можуть імітувати зайнятість, щоб продовжити спостерігати за ситуацією.
4. Використання дитини як важіль впливу в суперечці. Найчастіше це спроби викликати почуття провини в опонента (“Як тобі не соромно так говорити зі мною при дитині?”, “Подумай про сина/доньку!”). На практиці почуття провини в таких ситуаціях частіше з’являється в самого малюка.
5. Використання дитини як посередника. До прикладу, коли батьки посварилися й не розмовляють одне з одним, то можуть просити малого передати щось іншому дорослому, залучаючи його таким чином безпосередньо в конфлікт.
6. Використання дитини як зброї. Іноді для досягнення своїх цілей батьки вдаються до шантажу чи погроз, які стосуються дітей (“Якщо ти не припиниш, то я заберу дитину та піду!”, “Дитину ти більше не побачиш!”). Для дітей, які є свідками такого конфлікту, цей момент є особливо стресовим, адже ставить під загрозу не тільки звичний ритм життя, а й ніби змушує обирати між кимось із батьків.
7. Налаштовування дитини проти опонента. Діти піддаються впливу своїх батьків, чим дорослі іноді користуються в конфліктах. Однак намагатися залучити малюків на свою сторону (“Скажи мамі, що я правий”) чи налаштовувати проти іншого дорослого (“Ходімо, синку, куплю тобі морозива, а то від мами такого не дочекаєшся”) призводить до внутрішніх суперечностей у дитини й підвищення тривоги.
8. Приниження батьками одне одного. Це ставить під сумнів батьківський авторитет, а в деяких випадках формує уявлення, що таке спілкування є нормою.
9. Регулярні повторювані сварки. Для дитини це хронічний стрес, який має наслідки на здоров’я та психологічний стан.
10. Фізична агресія. Гучні сварки, жбурляння речей, псування майна, стусани чи бійки загалом є не припустимими в здорових стосунках, а особливо коли мова заходить про те, що дитина може стати свідком цих подій.

Тож якщо конфлікт переходить в гостру фазу або в батьків накопичилися питання, в процесі обговорення яких може виникнути сварка, варто подбати про те аби дитина не була свідком сварки чи її наслідків. Для гармонійного психологічного розвитку малечі необхідні люблячі одне одного батьки. 

Цікаво на тему: Чому батькам не можна проєктувати свої мрії на дитину

Як правильно поводитися при дитині

Звісно, ідеальний варіант – не з’ясовувати стосунки та не конфліктувати в присутності дитини. У випадку конфліктної ситуації, яка відбулася без дитини, але вплинула на настрій батьків – пояснити малюку, що такий настрій є тимчасовим, не залежить від нього, його якостей чи успішності. 

Проте всі ми люди й у багатьох бувають випадки, коли дрібна суперечка переростає в бурхливе обговорення; або ж легке невдоволення чи роздратування виростає до масштабів серйозного конфлікту. 

Ось правила, які варто пам’ятати, якщо поруч при цьому знаходиться дитина: 

• не підвищувати голос, не переходити на крик;
• зберігати повагу одне до одного;
• якщо є можливість – домовтесь поговорити про це пізніше;
• не втягувати у конфлікт дитину;
• не ігнорувати емоції малечі;
• пояснити дитині, що в тому, що відбувається немає її провини і її безпека не під загрозою, батьки її люблять;
• демонструвати примирення – якщо сторони, що сварилися дійшли до порозуміння, можна наголосити дитині, що таке трапляється в стосунках людей, але конфлікт можна вирішити.

Пам’ятайте, що діти вчаться моделі поведінки під час конфлікту в батьків. Якщо батьки вміють домовлятися, слухати одне одного, шукати компроміс, не уникають вирішення проблем – дитина засвоїть цей стиль поведінки. 

Що робити, якщо конфлікти регулярні

Саме регулярні хронічні конфлікти несуть найбільшу шкоду для дитячої психіки. Якщо батьки усвідомлюють, що в родині стало багато конфліктів – це вже гарний знак, адже усвідомлення й визнання проблеми є важливим кроком на шляху до її вирішення. 

Перше, що можуть зробити батьки задля дитини в таких ситуаціях – встановити чіткі правила комунікації й намагатися дотримуватися їх. За основу можна взяти правила, які наведені вище й адаптувати їх під себе. 

Часті сварки в родині є показником, що пара потребує допомоги й не справляється самостійно. На допомогу може прийти профільна література щодо екологічного вирішення конфліктів, щоденники для саморефлексії, техніки активного слухання і, звісно, психотерапія. 

Коли мова йде про стосунки в парі, то найкращим варіантом виступає сімейне консультування, де присутні обидва партнери та спеціаліст, який виступає не суддею, а фасилітатором, який допомагає досягати спільних цілей, ефективніше працювати разом та виходити з кризової ситуації. 

Якщо дитина вже зазнала впливу тривалих регулярних конфліктів, то заняття з дитячим психологом теж будуть доцільні, навіть якщо зараз в поведінці дитини не помітно негативних наслідків. Для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку такі заняття зазвичай проходять у форматі гри, що дозволяє створити безпечне звичне середовище й вивільнити напругу. 

У випадку прояву негативних симптомів, які можуть бути наслідками хронічного стресу й постійних конфліктів може знадобитися консультація педіатра, дитячого психіатра чи інших спеціалістів. 

Цікаво на тему: Фімоз у дитини: коли варто бити на сполох?

Батьки – це в першу чергу опора

Еволюційно для дітей, як і для більшості інших дитинчат ссавців, батьки значать дуже багато на ранньому етапі розвитку. Це і про захист, і про закриття базових потреб, і про наслідування та навчання, і про емоційну підтримку. Ще кілька тисяч років тому втрата дитиною дорослого, який про неї піклується, завжди супроводжувалася загрозою для подальшого її існування. 

В базовому розумінні дитини раннього молодшого віку цей фундаментальний принцип продовжує існувати: якщо поруч є чуйний дорослий, який про мене постійно піклується – все добре, але якщо з дорослим щось не так – це загроза для мене. Якщо батьки хворіють, стають чимось надто заклопотані, конфліктують, не залучені емоційно у спілкування з дитиною, навіть найменші діти можуть реагувати на це підвищенням тривожності, лякливістю, змінами в сні та апетиті, підвищеною потребою знаходитися біля дорослого, торкатися його, бути на руках. 

Тому досить важливо навіть у складні часи залишатися опорою дитині, не дистанціюватися від неї, демонструвати стабільність та передбачуваність.

Якщо в родині стало більше конфліктів, то необхідно наголошувати, що це не провина дитини, що мама та тато її люблять, що все буде гаразд. На рівні розуміння дитини можна пояснити їй що сталося, не вдаючись в деталі й в жодному разі не втягуючи дитину в конфлікт (“Мама й тато ображаються одне на одного, але це тимчасово. Ввечері ми поговоримо й спробуємо помиритися”). 

Навіть якщо в родині негаразди, по можливості краще дотримуватися звичних ритуалів: ходити на прогулянки, читати книжки, снідати разом тощо. Можна додати більше творчих вправ (малювання, написання історій, ліплення), які б могли допомогти дитині виразити свій внутрішній стан. Якщо дитина проявляє спалахи гніву чи роздратування – інтегрувати більше активних рухливих вправ, що допомагають вивільнити напругу. 

В будь-якому разі важливо не ігнорувати почуття та емоції дитини й обирати ті варіанти вирішення конфліктів чи життєвих криз, які враховують її інтереси. 

Конфлікти – частина життя, але діти не учасники

Конфлікти різних видів є звичною частиною людського життя. Однак коли мова йде про конфлікти батьків, то для дитини це особливо чутлива ситуація, адже тут учасниками стають найближчі їй люди, ще й в період, коли вона ще не в змозі самостійно про себе попіклуватися. 

Важливо усвідомлювати, що основною метою дорослих має стати не повністю уникнути суперечок чи ізолювати дитину від сімейних труднощів, а навчитися проживати конфліктні ситуації екологічно й продуктивно, приходячи до розв’язання проблеми. Тобто в першу чергу це робота над собою на партнерськими стосунками. 

Дитина не має бути втягнутою в конфлікт чи проживати його наслідки. Однак якщо сімейна напруга стає хронічною, а ситуацію в стосунках не вдається вирішити самостійно – не варто нехтувати зверненням до спеціалістів, зокрема психотерапією. 

Мати час від часу сварки в сім’ї – це нормально. Але варто пам’ятати, що дитина важливіша за чиюсь правоту, а проблеми в стосунках дорослих – справа дорослих, а не дітей. 

Чек-лист: «Що робити, якщо ви все ж таки посварилися при дитині»

1. Зупиніть конфлікт, як тільки зрозуміли, що дитина стала свідком.
2. Вгамуйте власні емоції, заспокойтеся.
3. Поясніть дитині, що сталося доступними для неї словами.
4. Запевніть дитину, що вона в безпеці й в ситуації немає її провини.
5. Дайте можливість дитині висловити свої почуття.
6. Продовжуйте звичні ритуали.
7. Поговоріть з партнером наодинці.
8. За потреби зверніться до психолога.

Всі ми люди та маємо право на помилки. Важко впоратися з емоціями, коли вони роздирають груди. Так, в моменти емоційних вибухів ми ладні знищувати все навколо себе. Але діти завжди повинні бути в безпеці. Батьки – гарант безпеки. Якщо в сім’ї з’явилася малеча, необхідно вчитися тримати себе в руках. А якщо помилка все-таки сталася, знати, як мінімізувати спричинену емоційному стану шкоду. Це важливо для здорового клімату в домі та зростання дітей у спокої.