«Ти не можеш володіти Лейлою»: насильство, свобода і право на голос

Оволодіти, зробити своїм і знищити

Сара й Лейла — найкращі подруги дитинства. Вони потоваришували ще з першого дня школи, не розлучалися й після. Завжди були одним цілим, не існувало Лейли без Сари, а Сари без Лейли. Але світи рушаться разом з їхньою дружбою. Сара триматиме це в голові, коли самотньо закінчуватиме університет, пакуватиме речі, емігруватиме з Боснії в Ірландію, почне нові стосунки й нових друзів. Але від минулого, як і від спогадів, не втекти, покинувши місто, яке їх зберігає.

«Дружба» жінок обірвалася, але не зникла повністю. Вона лежить десь далеко, надійно захована, на заморозці, чекаючи, поки одна з них натисне на кнопку, щоб її розблокувати. Так Сара отримує дзвінок від Лейли. Вони не спілкувалися 12 років, а Лейла просто каже «повертайся». А Сара просто повертається, проти своєї волі, бо не має вибору. І так було завжди — вона змушена підкорятися подрузі, бути її продовженням, слідувати за нею, куди б не пішла, але все одно залишатися в тіні.

Цікаво на тему: Жіноча дружба. Навіщо нам потрібні подруги?

Лейла просить відвезти її до Відня, бо впевнена, що там її брат Армін, який зник під час Боснійської війни. І хоча без Сари Лейла не змогла б нікуди поїхати, та залишається лише водійкою. Справжнім рушієм оповіді, центром історії і всесвіту є Лейла. Це не змінилося за стільки років.

У тексті Сара намагається це виправити, взяти сюжет в свої руки, мати повний контроль, але Лейла все одно втручається, слідкує, має вплив навіть тоді, коли її нема.

«У ній промовляє та її дивна логіка, яка підказує: якщо тебе хтось зіштовхує зі сходів, то в усьому винна сила тяжіння; всі дерева були висаджені тільки для того, щоб вона могла присісти за ними посцяти; ну і всі дороги, хай які звивисті й довгі, завжди перетинаються в одній точці, в одному вузлі — там, де вона. Бо “всі дороги ведуть до Риму” — це ж несерйозно.»

Місце для себе у своїй історії

Їхнє дитинство припало на Боснійську війну — жорстоке міжетнічне протистояння, наслідок розпаду Югославії, у якому загинуло близько 94 тисяч людей. Це нанесло непоправну невидиму травму, змусило почуватися, ніби вони не контролюють нічого. Обидві по-різному справляються, ведуть свої маленькі війни за втримання влади над своїм життям та історією. Сара сама обирає, де мешкати, якою мовою розмовляти, чи бачитися з близькими (ні), чи згадувати минуле (ні), чи рухатися далі, не озираючись (так, але чи успішно?). Вона вирощує авокадо в горщику, дотримується буденних ритуалів, щоб створити цю ілюзію контролю. Лейла ж навпаки ухиляється від нього, робить вигляд, що це неважливо й непотрібно. Вона вчиняє маленькі бунти, відкрито вдягається, іде проти правил, моралі, очікувань, ставиться до всього байдуже і безвідповідально. Ніби показуючи, що втрата контролю це і є її контроль над тим, що відбувається.

Війна стирає їхню ідентичність, тепер це пустий аркуш. Вони намагаються створити нову, кращу. Але тепер це лише «емігрантка», «та, що вижила», «та, що втратила все». Під час війни вони не мали контролю над своїм тілом, історією, майбутнім, але все, що принесли із собою бойові дії, стерло людську суб’єктність без права відновлення. Її немає на чому будувати, країна, суспільство, минуле, наша свідомість — у руїнах. 

Цікаво на тему: Емоційне банкрутство. Як повернути здатність плакати?

Своєю розповіддю, заглибленням далеко у сховки спогадів у намаганнях згадати, знати, Сара намагається відновити свою суб’єктність, і, можливо, вперше в житті стати головною героїнею й оповідачкою.

Чи можна володіти людьми?

Усі старання були дарма: спогади нечіткі й самостійні, їх не вдається контролювати, Лейла продовжує стояти за спиною і диктувати сценарій, а потім виявляється, що вона всіх водила за ніс, робила, як вигідніше їй, сама керувала історією. 

«Ти не можеш володіти Лейлою». Сара намагається повернути її до здорового глузду, показати все божевілля, яке відбувається, але якого вона не бачить, сама інтерпретує події минулого так, як пам’ятає, як відчувала тоді. Навіть називає її старим ім’ям: ще в підлітківстві Лейла замінила його на Лела, більш православне, щоб убезпечити себе й сім’ю в умовах війни, переслідувань і ксенофобії. 

Цікаво на тему: Від домогосподарки до лідерки: як література формує уявлення про роль жінки в суспільстві

Хоч Лейла змінилася, її все одно неможливо контролювати. Ось ти маєш когось, а ось вже ні. Сара завжди боялася втратити Лейлу. Тому втекла перша. А коли подруга знову поверталася (в думки, в спогади, в трубку телефону, в її життя), жінка вирішила, що єдиний спосіб захопити владу, це знищити Лейлу. 

«Я могла б прикінчити її цим реченням, щоб її більше не існувало, щоб вона зникла, стала невиразним обличчям на фото зі шкільного випускного, забутою міською легендою зі старшої школи, згаданою лише у виносці, зробленій якимось п’яним придурком, де він вихваляється всіма тими, кого мав, поки не набрався розуму. Її заледве можна було б розгледіти в маленькій купочці землі, залишеній на задньому дворі її будинку біля старої вишні. Я могла б убити її крапкою. Я вирішую продовжити, бо можу.»

Сара вирішує, що володіти людьми можна, ще й за бентежно малу ціну. Просто заберіть у них контроль, змініть спогади, створіть нову особистість, яка не має історії. І дозвольте їм існувати. Вони самі прийдуть до вас, повністю віддаючи керування, бо порожнеча нестерпніша за контроль.