Кричати чи пояснювати: обирати вам
Навіть маючи витримку солдата, будь-яка людина може зірватися, зокрема і найдобріші та лояльні батьки. Іноді здається, що накричати — дієвий вихід із ситуації. Так, підвищення голосу точно привертає увагу, але чи дійсно воно ефективне? Спробуймо розв’язати вічну дилему: швидко гримнути або довго розмовляти.
Чого потрібно уникати: тригери крику і причини конфлікту
Часто бажання підвищити голос є наслідком нестабільного емоційного стану дорослої людини:
- Втома. Найпоширеніша причина конфліктів і крику. Втома буває не тільки фізичною, а й емоційною. У такому випадку крик — це спосіб вплинути на дитину, не докладаючи зусиль, коли їх і так не вистачає.
- Непорозуміння і безсилля. Замість того, щоб спробувати пояснити ще раз, батьки вважають за краще крикнути: так швидше і зрозуміліше.
- Імпульсивність. Пов’язана з особливостями характеру, адже деякі люди швидко «заводяться». Навіть незначний проступок дитини може їх зачепити так, що вони підвищують голос.
- Злість і накопичені емоції. Ця ситуація знайома багатьом: накопичені негативні емоції змушують зриватися на близьких. А діти та їхні витівки найчастіше стають тригерами, тобто тим, що запускає цю реакцію.
- Повторення сценарію. Бувають сім’ї, де всі розмовляють криком. Батьки повторюють ту саму манеру поведінки, якої дотримувалися їхні батьки, вважаючи крик цілком допустимим виховним методом.
Зрозуміло, що всі ці проблеми можна розв’язати, якщо вчасно почати роботу над собою. Іноді винні в зриві на дитину інші дорослі, які створюють стресову ситуацію. Але якою б вона не була, не потрібно перекладати свою відповідальність на когось іншого.
Крик vs розмова
Досі підвищення голосу вважається мало не чарівним способом виховання. Якщо від ременя і потиличників відмовилися, то крик багато хто вважає цілком допустимим.
Крик — це прояв вербальної (словесної) агресії, яка шкодить не менше, ніж фізичні покарання.
Еволюцією закладено: гучний звук означає, що потрібно боятися і ховатися. На підсвідомому рівні це працює і зараз. Коли хтось із батьків кричить, він викликає в дитини переляк, тривогу або навіть сильний страх, але точно не повагу.
Виходить, що мама чи тато (між іншим, найрідніші люди!) стають загрозою. Страх і тривога пригнічують інші почуття, спотворюють сприйняття. Якщо ви думаєте, що крик дає можливість бути почутим, то помиляєтеся. Найімовірніше, на тлі стресу організм дитини відключає увагу, пам’ять, моторику (вводить у ступор) і запускає захисні механізми.
Виходить, чим голосніше кричите, тим менше вас чують. Постійний крик призводить до тривожності, дратівливості, плаксивості, брехливості, агресії та появи фобій.
Так, підвищення голосу може спрацювати раз, а може, навіть два. Але застосовуючи цей метод регулярно, батьки просто знущаються з психіки дитини, змушуючи її жити у вічному очікуванні стресу. Деякі діти настільки адаптуються до цього, що припиняють реагувати навіть на скандали.
А от розмова — це довгий і тернистий шлях до порозуміння. Спочатку доведеться добирати слова для малюка, потім переконувати школяра, потім шукати аргументи в суперечці з тинейджером. Це вимагає величезних зусиль від батьків. Але розмова — це правильний спосіб виховання:
- дитина отримує інформацію в комфортному середовищі, тому залишається зосередженою;
- вона будує причинно-наслідкові зв’язки (це характерно навіть для малюків);
- зберігаються гармонійні стосунки в родині, зменшується ризик повторення поганого сценарію в майбутньому.
Кричати можна, якщо дитина біжить до автомагістралі, підходить до оголених дротів або в інших небезпечних для її здоров’я ситуаціях. Однак цим не можна зловживати: заздалегідь говоріть з дитиною про небезпеку.
Пам’ятайте, що ваш крик не повинен сприйматися малюком як щось буденне. Тільки тоді в небезпечних для життя ситуаціях він приверне увагу дитини та спрацює так, як потрібно.
Способи стримати емоції в непростій розмові з дитиною
Пропонуємо кілька методик, які допоможуть стримати емоції, коли ви вже на межі зриву:
- Порахувати до 10. Простий, але дієвий метод. Рахування переводить вашу увагу, дає час подумати, чи варто зриватися. Підійде імпульсивним батькам із запальним темпераментом.
- Умовні знаки. Домовтеся з дитиною про стоп-сигнали в ситуаціях, близьких до крику. Наприклад, вона закриває вуха руками або вимовляє стоп-слово. Це означає, що ви втрачаєте контроль і можете перейти на крик. І ви робіть так само, якщо дитина близька до істерики.
- Говорити тихіше. Спробуйте цей спосіб у гучній суперечці. Це приверне увагу дитини та допоможе знизити напруження: підсвідомо ми починаємо відповідати криком на крик і заспокоюємося, коли потрібно прислухатися.
- Показати своє напруження. Діти можуть навмисне «доводити» дорослу людину, сприймаючи це як пустощі. Покажіть дитині, що ви дуже злі: тупайте ногами, ричіть. Це зрозумілий знак, що їй час зупинитися, щоб уникнути неприємної ситуації.
- Уявити, що поруч глядачі. Стали б ви кричати на дитину серед людей? Було б вам приємно, якби оточення почуло ваш крик? Метод також допомагає осмислити, чи вагомий привід ви вибрали для крику.
- Візуалізація наслідків. Уявіть реакцію малюка: як він плаче, тікає, закриває вуха. Це швидкий спосіб охолонути та не дати собі зірватися, зашкодивши психіці дитини.
- Тренування витримки. Пообіцяйте собі відмовитися від крику як інструменту в спілкуванні. Неможливо не кричати тільки на дітей, водночас підвищуючи голос на близьких і друзів.
Якщо у вас не виходить впоратися з проблемою самостійно, зверніться до психолога. Він підбере для вас дієву техніку. Психолог також навчить керувати гнівом та, якщо буде треба, допоможе підібрати медикаменти.
Аналіз зриву
Якщо криків уникнути не вдалося, обов’язково проаналізуйте ситуацію. Не варто картати себе і звинувачувати в тому, що ви погана мати чи батько. Так, ви помилилися, але головне те, що ви усвідомлюєте це і готові виправити.
Крок 1
Щиро попросіть вибачення в дитини. Визнання помилки не зробить вас слабшими в її очах. Поясніть, що втратили самоконтроль і шкодуєте про це. Запитайте, чи не сильно ви її налякали.
Крок 2
Дайте час собі та дітям. Обміркуйте ситуацію і за кілька годин після інциденту поговоріть про те, що спровокувало вас на крик. Домовтеся уникати подібних ситуацій. У розмові діліться емоціями по черзі. Якщо в конфлікті було кілька людей, використовуйте метод «балакучої подушки»: говорить тільки той, хто тримає її в руках. Решта слухають не перебиваючи.
Крок 3
Покращуйте стосунки в родині, нехай фундаментом для них буде довіра. Можна ввести санкції на крик. Кожного, хто підвищує голос (дорослу людину чи дитину), буде покарано або обмежено в чому-небудь. Наприклад, сьогодні він не дивиться телевізор або не сидить у соцмережах. Довіра сформується тоді, коли винний буде чесно виконувати обмеження.
Виховання — це складний процес, який вимагає емоційної витримки. Навіть найбільш неслухняні діти не заслуговують на виховання криком і скандалами. Тому відмовтеся від вербальної агресії на користь розумних аргументів і виховних бесід.
Коментарі покищо відсутні