Чому потрібно викреслити крик із методів виховання?
Більшості батьків видається неможливим виховання без підвищеного тону чи регулярних скандалів. Деякі кричать не тільки на некерованих підлітків чи надто активних школярів, а й на дошкільнят. Вони вважають, що так результат буде швидшим, адже підвищений голос батьків стовідсотково привертає увагу дитини. Однак лише одиниці замислюються над тим, якою шкідливою є така стратегія у спілкуванні.
Чому батьки кричать?
Основна і найочевидніша причина — намагання «докричатися» до дитини, яка не почула маму чи батька. Підсвідомо ми говоримо гучніше, коли думаємо, що нас не чують. Наступна причина — це безсилля. Інколи батьки кричать із розпачу, бо не можуть стримати себе і пояснити дитині власну позицію в діалозі.
Проте буває й так, що мама чи тато свідомо обирає крик як спосіб спілкування. Причому вони підвищують голос у будь-якій ситуації: коли треба щось заборонити, відірвати малюка від іграшки в магазині, попросити прибрати за собою.
Крик стає нормальним способом спілкування для батьків, яких виховували в подібній атмосфері. Зауважте, що деякі люди завжди спілкуються з оточенням, підвищуючи голос. Це своєрідний спосіб маніпулювання, оскільки крик у будь-якому віці сприймається як подразник. Здебільшого це зумовлено саме вихованням, яке дуже впливає на психіку та формування характеру малюка.
Вплив підвищеного голосу на дитину
Незважаючи на причину батьківського крику, дитина завжди переживає ті самі емоції. Вам видається, що кричати — це нормально, бо ви економите власний час, швидше досягаючи результату. Значно легше крикнути, щоб малюк не чіпав розетку, ніж витратити 20 хвилин, пояснюючи дитині, що це небезпечно.
Але потім ця стратегія дається взнаки. Маніпулюючи за допомогою голосу, ми не замислюємося, наскільки це травмує психіку дитини:
- Страх. Дорослі часто не сприймають сльози дитини серйозно. А дарма, тому що для неї світ має маленькі розміри, і найближчим людьми у ньому є батьки. Уявіть, що рідна людина починає без упину на вас кричати, не слухаючи жодних аргументів, погрожує фізичним покаранням чи звинувачує. У такій ситуації виникає реальний страх бути покинутим, непотрібним, а також — стійке відчуття самотності.
- Коли під час скандалу мама чи тато наголошують на тому, що «ти винен, ти не розумієш, ти мене виводиш», у малюка формується почуття провини. Дитина починає вірити, що є причиною страждань власних батьків. У неї виникає депресія, апатія, неврози.
- Розпач. Під час сварки мама каже: «Я не хочу з тобою більше розмовляти», — і дійсно припиняє це робити, ігноруючи будь-які прохання дитини. Як наслідок — розпач, самотність, істерика, тому що порушено контакт із батьками. Нерідко до бойкоту залучають усіх членів родини, що прирівнюється до психологічного насилля.
Крик на маленьку дитину калічить її несформовану психіку змалку, тому пізніше батькам доводиться мати справу з наслідками власної поведінки.
Перший варіант — заляканий малюк. Такі діти бояться робити будь-що, тому що це може спровокувати батьків на крик. Далі — за сценарієм: страх, вина, розпач. У підлітковому віці ці емоції перетворюються на замкнутість, депресивний стан, інфантильність і нездатність до діалогу і відстоювання власної думки, якої, найімовірніше, взагалі немає. Такі діти не здатні впоратися з конфліктною ситуацією та бачать вихід лише у втечі: фізичній і психологічній. Наслідком цього є порушення концентрації та психічні розлади.
Другий сценарій — пристосуванство. Дитина прагне у будь-який спосіб уникнути дії подразника, тому обирає обманути, а не сказати правду; приховати, а не розповісти. Якщо двійка за невивчений урок не видається серйозною проблемою, то в підлітковому віці можна пропустити небезпечні речі. Такі діти намагаються підлаштовуватися, шахраювати, але постійно бояться бути викритими. Це призводить до нервових зривів і депресії.
Ще один можливий варіант — агресивна відповідь. Дитина проектує поведінку в родині на стосунки з однолітками, вчителями та іншими дорослими, інколи — з батьками. З’являються часті бійки, вербальні перепалки. Якщо проявляти агресію назовні не вдається, виникає аутоагресія. Дитина намагається завдати фізичної шкоди собі: від самоушкодження до руйнівної поведінки (вживання алкоголю, наркотиків, сумнівні компанії, модель жертви в сексуальних відносинах).
Ефективні методики стримування крику
Психологи радять навчитися самоконтролю. Якщо ви не впевнені, що впораєтеся самостійно, пошукайте поради у спеціальній літературі. Дієвим є відомий прийом: порахувати до 10. Робити це треба повільно, глибоко дихаючи при цьому. Це допоможе зняти одноразове бажання зірватися на крик, але із систематичним стримуванням доведеться працювати сумлінніше.
Важливий крок — свідомо відмовитися від думки: «На мене кричали і нічого, виріс нормальним». Цілком можливо, що комусь вдалося уникнути травм від крику батьків. Але чи впевнені ви, що психіка вашої дитини впорається з цим? Пережита образа може стати для неї подразником на все життя. Тоді не слід дивуватися, коли вже дорослий син або донька навідріз відмовиться спілкуватися з вами через пережиті дитячі травми.
Існує кілька ефективних методик стримування крику:
- Уникайте стресів і подразників. Забороніть собі «приносити» бажання підвищувати голос додому, якщо працюєте на нервовій роботі. Ваша дитина не має бути об’єктом гніву, навіть якщо на це є якась причина.
- Уявіть наслідки. Прокрутіть у голові, що відбуватиметься з дочкою чи сином, коли ви зірветеся на крик. Дитина почне плакати, замикатися в собі або кричатиме у відповідь. Подумайте, чи схоже на конструктивну розмову.
- Проговорюйте емоції правильно. Щоб дитина вас почула, зверніть на себе увагу. Послідовно викладайте власні почуття, вживаючи фрази «я відчуваю», «мені боляче (страшно, сумно)», «я злюся» тощо. Відмовтеся від звинувачень.
- Стоп-сигнал. Поясніть дитині, що деколи не можете стримати власні емоції. Домовтеся з нею про стоп-слово чи фразу, яка допоможе стримати гнів. Нехай малюк скаже вголос, що він відчуває, коли ви на нього кричите.
Ніколи не намагайтеся будь-якою ціною зберегти авторитет. Якщо ви не змогли себе стримати і накричали на дитину без жодної причини, попросіть вибачення. Це допоможе зберегти добрі стосунки і відкрито поговорити.
Інші способами пошуку спільної мови
Замість того, щоб підвищувати голос, намагайтеся поговорити. Неважливо, хто це буде: трирічний малюк або підліток. Замініть негативний зворотний зв’язок на нейтральний або позитивний. Психологи радять чинити саме так.
Наприклад, трирічна дитина весь час проливає воду з чашки. Це відбувається постійно, а мама кожного разу дратується ще більше. Дорослій людині незрозуміло, як можна не втримати кухоль з водою. Здається, що дитина робить це навмисно.
Наступного разу, коли ви побачите калюжу, заспокойтеся. Поговоріть із малюком. Цілком можливо, що спрацьовує ступор або страх перед покаранням. Найімовірніше, дитина ненавмисно розливає воду. Коли вона прийде й повідомить про те, що це сталося знову, подякуйте їй. Вона вчинила свідомо і цілком логічно. З часом малюк навчиться тримати кухоль і проблема зникне.
Страх притлумлює всі інші емоції. Саме через нього малюк перестає мислити, а проблема в його очах збільшується до гігантських розмірів. Часто буває, що дитина боїться зізнатися, що впала і розірвала одяг, ненавмисне зіпсувала якусь річ або потрапила в неприємну ситуацію. Вона боїться, що на неї будуть кричати або покарають.
Залякані діти не розповідають про нових друзів, про те, що відбувається у школі чи на прогулянці. Навіть якщо у дитини з’являться проблеми або до неї почне чіплятися незнайома доросла людина, вона боятиметься звернутися до батьків і, ймовірніше, намагатиметься самостійно впоратися із ситуацією. Однак це може призвести до жахливих наслідків.
Крик як педагогічна методика не просто неефективний, а шкідливий для психіки. Тому батькам необхідно навчитися розмовляти, а не кричати. Крик має стати останнім засобом запобігти небезпечній ситуації. Тоді дитина сама зрозуміє, що мама чи тато не просто зриває злість, а вони справді налякані. Регулярні скандали притлумлюють реакцію на подразник, тому навіть підвищений голос із вагомої причини малюк пропустить повз вуха.
Коментарі покищо відсутні