Принадність української літератури — у пошуках нового в близькому й відомому, у перепрочитаннях і перевідкриттях. Читати українську класику — це подорожувати довгими шляхами, уже дослідженими (та ще не в усьому звіданими), іти стежкою в затишній тіні інтерпретацій або робити перші кроки до малодосліджених чи обділених увагою текстів. Така мандрівка — про серію української класики, яку творили жінки, — «Жінки пишуть». Кураторка серії, літературознавиця Анастасія Євдокимова, чуйно й уважно підібрала тексти, яких бракувало в шкільній програмі й на лекціях філфаків. Так ми чуємо багатоголосся — гучне, гармонійне, охоче до діалогу з сучасністю.
📚📚📚
Зафіксувати миті щастя, мрії, недосяжні бажання, втрачені можливості чи окреслити сподівання — здається, основний задум збірки. Але як і в «Містянках», першому томі серії, проблематика не вичерпується назвою. Десять авторок — Любов Яновська, Людмила Старицька-Черняхівська, Ганна Барвінок, Надія Кибальчич, Грицько Григоренко, Марія Колцуняк, Христя Алчевська, Євгенія Бохенська, Одарка Романова та Леся Українка, — пишучи про щастя, роблять більше: пильним оком вони дивляться на свою добу і нотують її симптоми та принади.
Цікаво на тему: Місто як простір змін
Коли ми читаємо твори зі збірки (чи йдеться про драму «Людське щастя» Любові Яновської, чи про оповідання «Метелик» Христі Алчевської або ж «Акула» Одарки Романової), думаємо, що авторки більше працюють не з темою щастя, а навпаки — з питанням нещастя. Це відчуття можна описати словами Олександра Олеся: «з журбою радість обнялась». Щастя жінки — поміж цими контрастами й водночас у них. Не в балансі чи гармонії (здається, ці стани майже недосяжні для героїнь «Щастя»), а в русі до них, в імпульсі, у спрямуванні.
Цікаво на тему: Безліч причин для щастя бути жінкою
У таких перепадах тональностей, між грою тіней і світла — усе життя: від народження й до смерті, від найніжніших почуттів до пошуків ідеалу. Навіть щось таке кайдашівське, як-от в оповіданні Грицька Григоренка «Ніяк не вмре», — це про доріжку до щастя. Але ця доріжка звивиста, і хтозна, чи в кінці стежки не буде урвища.
Цікаво на тему: Від домогосподарки до лідерки: як література формує уявлення про роль жінки в суспільстві
Щастя й нещастя — аверс і реверс. Це завжди історія двійництва й суперечностей, часом абсурдів. Про природу щастя писали українські автори ще в часи бароко, про щастя міркував і Григорій Сковорода. І це — за два-три століття до наших класикинь зі збірки. Про щастя рефлексуємо й ми — через сто років після перших публікацій оповідань «Засуджені» Надії Кибальчич і «Лихо не без добра» Ганни Барвінок. Чи ставимо ми інші питання? Чи змінилися ми самі за цей час? Ця збірка — спроба не тільки й не так розповісти про те, що було століття тому, а почати діалог про нас сьогоднішніх. До цього впевнено й чуло скеровує і передмова, написана літературною редакторкою серії та літературознавицею Ольгою Петренко-Цеуновою. Дібрані нею слова, пазли контекстів — це саме те, що запрошує розмірковувати про долі й обставини, поривання й бажання тоді, коли останню сторінку перегорнуто, а кожен твір помережано примітками й підкресленнями.
Цікаво на тему: Змінюючи світ: П’ять сміливих жінок, чиї історії надихають
Зрештою, чи минають роки, чи спливають десятиліття, а ми шукаємо ка́зки, шукаємо щастя як казку чи щастя як реальність. Щастя — це віковічна оповідь про далеке і втрачене, здобуте і недосяжне? — могли б запитати ми, дочитуючи останній твір збірки — легенду «Щастя» Лесі Українки. Щастя, переконують наші посестри десятиліття тому, — це те, що ми творимо, це ми, якими ми стаємо. Це ми сьогоднішні, які читаємо наших прабабусь і матерів, це ми, які продовжуємо їхню традицію.
Вікторія Беркут,
випускова редакторка серії, літературознавиця
Коментарі покищо відсутні