е-РОЗМОВА: інтерв’ю зі старшою лейтенанткою НГУ Христиною “Кудрявою”

Красуні, вітаю! З вами проєкт e-РОЗМОВА від EVA Blog і я, його головна редакторка Проскура Світлана. Ми продовжуємо серію інтерв’ю, що присвячені жінкам на війні, які на рівні з чоловіками захищають Україну. 

Час читання: 15 хвилин та чашка кави ☕

статья доступна на русском языке

Новий цикл виходить за підтримки бренду засобів жіночої гігієни Lingery, який можна ексклюзивно придбати в Лінії магазинів EVA. 

І я рада представити вам нашу нову героїню – старшу лейтенантку Національної гвардії України, заступницю командира мінометної батареї Христину “Кудряву”.  

Що підштовхнуло стати кадровою військовою?

Щоб прослухати у браузері, натисни “Listen in browser”

EVA Blog · е-РОЗМОВА: інтерв’ю зі старшою лейтенанткою НГУ Христиною “Кудрявою” (Частина 1)

— Традиційне питання на початку е-РОЗМОВИ “Хто така Христина “Кудрява”?

— Христина “Кудрява” – це, напевно, типова українська жінка, яка діє за покликом серця. Дуже хоче бути професійною і реалізованою у своїй вільній Україні.

— У яких військах і де зараз воюєте?

— Я в Національній гвардії вже близько 10 років. У 2013 році почала свою службу. З першого лютого знаходжуся у Луганській області, повномасштабне вторгнення зустріла в населеному пункті Станиця Луганська, яка зараз знаходиться в окупації. Разом зі своїм підрозділом, доблесним підрозділом, напевно, одним з найкращих, ми з перших днів повномасштабного вторгнення знаходимося тут, без ротацій. Воюємо, обороняємо нашу країну, знесилюємо ворога для того, щоб перемогти.

— Ви є кадровою військовою. Розкажіть, що підштовхнуло вибрати саме цю професію?

— Це, напевно, випадок долі. Нічого в нашому житті не відбувається випадково. З біржі праці мене направили до військової частини. І я абсолютно не усвідомлювала, що таке армія.  Пройшла співбесіду з офіцером з кадрів, який мені окреслив в загальному мої посадові обов’язки, і я погодилася. 

В мене була достатньо лагідна воєнізація. Але з самого початку я розуміла, що в мене є необхідні якості та таланти, які я хочу розвивати в структурі для того, щоб вона ставала кращою, і я ставала в цій структурі також кращою. 

— А які саме якості ви маєте на увазі?

— Моя посада на той період часу передбачала організацію культурного дозвілля військовослужбовців. І це робота з громадськістю. Коли я починала свою кар’єру у 2013 році, це було ще до подій Майдану, я намагалась налагодити зв’язки з усіма громадськими, культурними осередками в Івано-Франківську, де я проходила службу, зробити так, щоб і військові, які несуть службу, і громадськість, знали один про одного і взаємодіяли. Для мене це було дуже важливо, бо здавалося, що це такі два осередки, які абсолютно закриті один для одного. І я розуміла, що моя комунікативність допоможе покращити ті процеси, які відбуваються в армії. 

Потім почався Майдан, потім почалася війна, і ресурси були спрямовані в інший напрямок: робота з волонтерами, з людьми, з громадськістю; висвітлення безпосередньо подій. Це була моя маленька мрія стати журналісткою, яка частково також реалізувалася в армії. Але потім я все ж таки обрала для себе трошки інший напрямок. 

 

Баланс служби та мирного життя

EVA Blog · е-РОЗМОВА: інтерв’ю зі старшою лейтенанткою НГУ Христиною “Кудрявою”(Частина 2)

— Коли знаходишся у зоні активних бойових дій, як швидко звикаєш чути вибухи, і чи звикаєш взагалі? Чи все одно організм кожного разу реагує та внутрішньо стискається?

— Я не скажу, що я до цього звикла, але я розрізняю, що біля мене працює. Чи це приліт 120-ї міни, чи це робота іншої артилерії, чи це стрілковий бій. Уже дуже відточений слух стосовно того, що працює. 

Однозначно, поки психіка реагує на вибухи й постріли поряд, це означає, що з нею все в порядку. 

Коли пролітає літак, хочеться припасти ближче до землі, навіть якщо це наш літак. Ти потім вже тішишся, що він наш, але перша реакція завжди – знайти укриття. І ця реакція, напевно, у всіх військових. Поближче до землі завжди безпечніше. 

Навіть коли я мала можливість виїхати на вихідні, і в Дніпрі мені треба було одну ніч переночувати, я цілеспрямовано вибирала житло на першому поверсі, щоб ближче до підвалу, ближче до укриттів. Це вже на психологічному рівні так захищає себе організм. 

—  А організм реагує на якісь цивільні звуки, які здаються схожими на приліт або дію якихось військових об’єктів? 

— Я в Дніпрі шарахалась абсолютно від всіх звуків. Від того, як трамвай їде по колії. Навіть коли хтось відео якогось прильоту в Instagram слухав збоку, одразу хотілося опуститися нижче.

Це не дуже хороша історія про “звикли”. Навіть якщо я звикла до цих звуків, я все одно намагаюсь змусити себе знайти укриття. Тому що це про безпеку. 

Я намагаюсь завжди говорити про те, що не треба нехтувати ракетними небезпеками, авіаційними небезпеками. Ми бачимо, що кацапи абсолютно не мають людяності, прагнуть залякати, і об’єкти цивільної інфраструктури для них є цілями.

 

— Що страшніше звучить: сирена, коли ти в мирному місті, чи вибухи, коли розумієш, що вони дуже близько? 

— Вибухи, однозначно. Тому що є розуміння більших ризиків. Коли сирена звучить в мирному місті, це щось таке ефемерне: може бути, а може не бути. А коли ти знаєш, що біля тебе лягає, то ти розумієш, що це коректура, і може потрапити в ціль.

 

— Як часто зараз військовим вдається отримати вихідний чи кілька днів відпустки?

— В залежності від обстановки, від регіону. Ми всі знаходимось у повній бойовій готовності. І навіть, якщо хлопці чи дівчата виїжджають на вихідні на декілька днів, вони все одно у зажимі, бо можуть викликати у будь-який момент. 

За весь період я, напевно, на пальцях двох рук можу порахувати, скільки я була на великій землі. Але є розуміння, чого ми тут. Якби це було просто сидіння, то це була б інакша історія. А тут є розуміння для чого і чому саме так відбувається. Тому ні в кого ніяких претензій до вихідних немає. 

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Христина Кудрява (@kydrava_)

— Коли вдається отримати ці вихідні, як відчувається мирне життя?

— Це було моє питання, коли я перший раз виїжджала в Київ. У нас були навчання, на які мені треба було поїхати, і я в потязі рефлексувала на тему того, як я маю боротися зі злістю на тих людей, які живуть життя десь там в Києві. 

Тому що я знала, що Київ вже повернувся до життя. В нас частково відновили частину, Ірпінь, Гостомель по можливості намагаються відбудовуватися. Тих страшних кадрів, за якими ми тут спостерігали, вже не було. Ми слідкували за цим, бо неподалік в кожного жила сім’я, майже всі мої військовослужбовці жили поряд з епіцентром всіх бойових дій. Просто так сталося, що ми мусили бути тоді в Луганській області. 

І я їхала і думала стосовно цієї теми. А потім, коли я приїхала, я насправді видихнула. Люди живуть життя, своє найкраще життя. Воно в нас одне. І я дуже тішуся, що я докладаюсь до того, що хтось має можливість його жити. 

Я розумію, що війна – забіг на довгу дистанцію, і розслаблятися ще зовсім не час. Але через те, що я бачу, як люди відпочивають, знаходять сили працювати, знаходять сили в цьому періоді війни десь трохи передихнути, мене це сильно тішить. Святкуються дні народження, ювілеї, народжуються дітки. 

Коли був вільний вечір, я одягла плаття, згадала, що я дівчинка, також сіла ввечері пити каву на літнику, і така “Боже, як добре”. Заради цього ми взагалі там.

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Христина Кудрява (@kydrava_)


— Ви родом з Івано-Франківська, навчались у Харкові, а служите на Луганщині. Бачили різні регіони. Як вважаєте, мовне питання зараз на часі чи ні?

— Стосовно мовного питання я достатньо принципова. Російську мову насадили. Було прийнято безліч законів для того, щоб асимілювати українців, уподобити їх до росіян, знищити нашу культуру, нашу українську ідентичність. І мова – це один з факторів, яким на нас впливали. 

Зараз, коли я зіштовхуюсь з мовним питанням, я просто запитую людей, чи готові вони в цей час, коли ми боремося за нашу українську ідентичність, боремося за нашу Україну, далі уподібнювати себе росіянам

Свого часу ти або мусив говорити російською, або тебе відносили до дисидентів, противників режиму і розстрілювали, ти помирав. Там було не багато вибору. 

А зараз у людей є вибір. Є російська культура, російський осередок, і є українська ідентичність. З величезною багатою культурою, з красивезною мовою. Величезна, забарвлена куля, яку ми можемо розглядати під різними кутами. 

Виявилось, що в нас і українська музика є, яку можна слухати. Поки не було квоти, не було на ринку для нас ніші, ми цього не знали. Мені казали : “А що слухати з українського?” Так всі “Черемшину” зараз почали слухати! Я заходжу в Тік-Ток, дивлюсь, що люди викладають під “Черемшину” красиві відео, і мене це дуже тішить. 

Це комплексне питання щодо української ідентичності. Мова важлива, отак скажу я.

 

— Повернемось до питань служби, чи доводилось вам зіштовхуватись з проблемою, що до вас упереджено або зверхньо ставились тільки тому, що ви жінка? 

— За 10 років служби було дуже багато різних моментів. І часом я сама була носієм гендерних стереотипів. Бо таке соціальне середовище, яке диктує, що повинен робити чоловік, чим повинна займатися у суспільстві жінка. А ти свідомо чи не свідомо йдеш за цими стереотипами, лишень потім починаєш їх аналізувати. 

*Дві показові історії Христини про гендерні стереотипи слухайте прямо зараз в аудіо версії інтерв’ю.

— Як довго потрібно налаштовувати комунікацію, щоб припинили сприймати просто як жінку, а сприймали як спеціаліста?

— Мені здається, що роки й роки. Ми живемо з цими стереотипами, ми свідомо чи несвідомо є їхніми носіями. Повага не приходить сама по собі, її потрібно заробляти у справах. Але проблема в тому, що чоловік заходить у військове середовище з нульовим бекграундом, а жінка заходить одразу з упередженнями. Вже всі думають, як вона прийшла до тієї посади, вигадуються попередні історії. Це складніше, але все реально.

Коли особа приходить у підрозділ, вона все одно показує те, на що вона здатна і чого хоче. Якщо вона прагне сидіти рівненько і нічого не робити, зрозуміло, що авторитет у підрозділі в неї буде відповідний. Якщо вона хоче працювати, вона буде ставити правильні питання, Хоча в воєнний час багато хто з хлопців казав, що погано напрошуватись на задачі, але жінки мусять це робити. Бо свідомо чи несвідомо командири часто відгороджують від небезпечних моментів. 

Я та мої посестри в бою не раз доводили, що ми нічим не гірші. Десь якісь якості сильніші, якісь слабші, але якщо в тебе є досвід, то він – безцінний. 

— Жінок все ж таки більше стає зараз в армії, чи якоїсь тенденції до зростання кількості жінок-військовослужбових немає?

— Наскільки я читала, у нас маленька армія жінок. 50 тисяч жінок зараз знаходяться на службі. Зрозуміло, що не всі в зоні бойових дій. Тому що є абсолютно різні функціонали, які треба робити. Але те, що ми свідомо допустили жінок до зброї, до військової служби – це величезний крок. 

Коли я поступала на офіцера навчатися, це був 2015 рік, то тільки два роки як для жінок відкрили таку можливість в Національній гвардії України. У Збройних силах України це сталося раніше, але все одно був ряд спеціальностей, які були закриті для жінок тільки по принципу статі. А зараз немає цього переліку. Якщо ти можеш, ти хочеш – то будь ласка. Все відкрито, головне доведи, що ти будеш справлятися з цим навантаженням.

А навантаження є, як для чоловіків, так і для жінок. І якщо я розумію, що я в чомусь слабенька, то я мушу в цьому напрямку напрацьовувати, для того, щоб нікого не підставити в якийсь критичний момент.

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Христина Кудрява (@kydrava_)

— А як з формою та взуттям для жінок справа? Багато читала, особливо на початку війни, що це просто чоловіча форма трохи менших розмірів, яка не дуже зручна. Як зараз ситуація, чи є покращення?

— Зараз покращення є тільки за рахунок волонтерських фондів. Зі сторони держави зрушення у цю сторону поставлені на паузу, оскільки в країні війна, і зараз всі ресурси необхідно задіювати в озброєння, техніку та особовий склад. 

Не у всіх арміях світу є форма під жінок. Ми ще до цього прийдемо. Наприклад, у канадійців є величезна сітка, яка варіюється від твого походження, тому що в тебе антропометрія інша. 

На державному рівні були зрушення по жіночим плитоноскам. Одні виробники продумали демпферну систему, забрали подушки, щоб жінкам було легше, інші продумали саму антропометричну пластину. Вона була дещо вигнута і навіть підходила тим чоловікам, хто займається спортом та має більший об’єм грудної клітини. Зрушення були, але поки що все це поставлено на паузу. 

Цікаво по темі: Як організована волонтерська допомога українським захисницям: інтерв’ю із засновницею “Zemliachky. Ukrainian front”

Догляд за собою в бойових умовах

Наступний блок питань створений разом з нашим партнером брендом Lingery та пов’язаний з дуже жіночими та дуже практичними питаннями – інтимна гігієна у бойових умовах. 

EVA Blog · е-РОЗМОВА: інтерв’ю зі старшою лейтенанткою НГУ Христиною “Кудрявою”(Частина 3)

— Як часто на передовій є можливість помитися?

— Абсолютно ситуативно. Ми можемо бути в населених пунктах, в яких немає води, можемо бути там, де вона є. В нас може бути своя вода, може не бути її взагалі. Зазвичай, це історія про величезну кількість вологих серветок, які розпихані по всіх кишенях. Тому що ти розумієш, що тільки ними можна врятуватися. 

—  У багатьох дівчат довге волосся, але його важко помити в таких умовах. Як виходите з ситуації? Які зачіски найзручніші? І чи є відсоток жінок, які просто роблять дуже коротку стрижку? 

— Я бачила абсолютно різні зачіски, від повністю поголених наголо. Але це треба мати ідеальну форму черепа. Жартую, що в мене такої нема, тож я так робити не буду. 

Хоча інколи дуже хочеться, тому що волосся – це така дуже психосоматична річ, асимілювання себе з оцим військовим “Я”. 

Я особисто плету коси. Як виявилось, це вберегло моє волосся від дуже багатьох пошкоджень. Тому що коли я приїхала до своєї кучерявої майстрині (а перше, що я зробила, коли потрапила на велику землю – побігла до своєї майстрині, яка займається виключно кучерявим волоссям) то дуже переживала, що я своє знищила. А вона каже: “Я думала, буде гірше.” 

За її словами, внаслідок того, що головні убори, туга коса, волосся вбереглося від механічних пошкоджень. Плюс я вдячна природі за те, що в мене голова не так часто жирніє, і не було необхідності мити її прям кожен день. Тиждень-півтора я могла спокійно обійтися з немитою головою. А коли дуже сильно припікало, починався свербіж, то нагрівалася вода, просила, щоб злили, або сама  крутилася. І гелем для душу голова також прекрасно відмивається. 

Цікаво по темі: Зачіски з косами: ТОП-5 простих та стильних варіантів плетінь

— Наскільки комфортно ділити побут з чоловіками, коли немає можливості усамітнитись, побути наодинці?

— Всі хочуть бути усамітненими, всім потрібен особистий простір, чи чоловікам, чи жінкам, я це помітила. В нас періодично буває, що коли надвечір ти хочеш поговорити по телефону, і є зв’язок, то всі машини, які є, вони всі зайняті. Тому що машина – це твій особистий простір.

Я не скажу, що мені було складно. Всі все розуміють насправді. В бойових діях ти відсуваєш на задній план якісь свої упередження, принципи, яких би ти дотримувався в цивільному житті. 

Хлопці мені постійно зносили прокладки, коли заходила якась гуманітарка або вони просто виїжджали в місто. “Ми знаємо, що тобі може бути треба”. А оскільки я була одна у підрозділі довгий період часу, то зрозуміло, що це все зносилося мені. І мені було аж забагато, але все одно приємно. 

EVA в инстаграм

— Чоловіки спокійно реагують на критичні дні, чи все ж ще трапляються ті, хто вважає, що жінки мають їх “приховувати”?

— Крайній раз я просила, щоб мені щось передали, здається, щоденні прокладки, записувала голосовуху, і включила її. Збоку сидів чоловік, і він так зразу зніяковів, коли почув про прокладки. Я кажу: “Ти ж одружений, в тебе дружина, дитина”. А він: “Мене ніколи дружина не змушувала це купувати, я взагалі до цього недотичний”. 

Ми самі у своїй сім’ї, у маленькому соціумі створюємо цей осередок. Якщо його дружина, мама від цього відгороджувала, то, відповідно, він так і буде до цього ставитися. Але прям щоб він фукав, фекав і непритомнів, то такого нема. 

— У бойових умовах що зручніше: прокладки, тампони, можливо, менструальні чаші?

— Мені, напевно, прокладки, тому що їх зручніше міняти, найменше контакту з тілом і менше ймовірність, що туди потрапить інфекція. Менструальні чаші люблю у цивільному житті, тому що це зручно, екологічно. Але тут не завжди є можливість чашу помити, протерти. Тампони – треба безпосередньо контактувати, можна занести інфекцію, бо не завжди руки є можливість обробити. А прокладки, напевно, найоптимальніший варіант. 

Цікаво по темі: Менструальні чаші та інші альтернативи тампонам та прокладкам

— Інтимне питання: як змінити засіб гігієни, коли ти десь в окопі, на бойовому виході, а на тобі бронік, спорядження, зброя? Наскільки це складно?

— Я собі думала, якби армія була жіночою, чи придумали б якісь методи чисто під оцей процес. Не придумала нічого, насправді, це було б складно у будь-якому випадку.

Коли це бойові, польові умови, найоптимальніше – попросити свою двійку (людину, з якою ти ходиш, займаєшся в парах, тому що в армії один – це нуль, а два це один; ми завжди пересуваємось у двійках, не менше двох), яка тебе просто на просто прикриє. Дасть твій особистий простір, де ти зможеш замінити, підмінити. І в мене це зазвичай чоловіки. 

“Я схожу в туалет” – мусиш це говорити, бо інакше ти не будеш ходити в туалет, не будеш пити воду, не будеш міняти прокладки, бо ти не зможеш сказати. 

Всі так само ходять в туалет по двоє, коли це якась бойова обстановка, тому що страшно. 

— Про туалет це наступне питання. Як сходити до вітру, коли ти в окопі чи на виконанні завдання? Чоловікам простіше, а от як бути дівчатам?

— Ветеранки замовили на AliExpress гумові трубки, які дозволяють сходити в туалет, як чоловік. Я не пробувала, але думаю, що це один з варіантів для польових, окопних умов. А так береш когось під руку і кажеш “Постережи мене”. 

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Христина Кудрява (@kydrava_)

—   А де і як сушити білизну? Коли твої жіночі труси одні у всьому підрозділі?

— Я завжди сміюся, що труси завжди демаскують. Коли ми виходили зі станиці Луганської, нам довелось дуже швидко збирати речі, техніку. І треба було дуже обмежитися в плані особистих речей. Я тоді сміялася, що не взяла зайву пару трусів, але забрала збірку віршів Іздрика. І в мене був рюкзак, де насправді було всього дві пари трусів. 

І це було більш ментальною проблемою. Висять чоловічі труси, і я мушу повісити свої, і всі будуть точно знати, що вони саме мої. Але це дуже швидко проходить. 

Коли бойові дії, такі ментальні питання відходять на другий план.Ти розумієш, що основна задача – вижити, а все решта дурниці. 

Стосовно практичності, то прекрасно речі сушаться в спальнику. Зараз такі спальники, які вбирають вологу. Якщо спальник за ніч висушує твої речі, то він в тебе чудовий. 

Труси, білизну я намагалась, коли не сплю, викрутити добре, запхати в спальник, і вони собі там просушуються. Це коли нема можливості. Бо тоді якраз був період зимово-весняний, і на вулиці нічого й не сохло толком.   

 

— Що комфортніше в бойових умовах використовувати: гель для інтимної гігієни чи серветки? 

—  Гель, як на мене, більш ефективний, а серветки – це про короткострокову історію. В ідеалі добре б було підмиватися, промивати все нормально проточною водою. В мене доходило до того, що я і голову відварами з ромашки мила, і підмивалася. Є якийсь чай з ромашкою та м’ятою, який волонтери передали. Кип’ячу воду, щоб помитися, туди все це понакидаю, і хоч недоказова медицина, але профілактику зробила. 

Бо гель для інтимної гігієни достатньо об’ємний, це додаткова вага, а вологі серветки вони мусять бути просто завжди.

Цікаво по темі: Що зробити, аби місячні пройшли швидше?

— Якщо сильні болі у ПМС чи критичні дні, чи буває можливість відлежатись, взяти якусь перерву? Чи є якісь лайфхаки, які допомагають швидше подолати цей період. 

— У мене є мій “Нурофен експрес”, який допомагає знімати біль та спазми перших днів. Нормальні командири розуміють, що коли в людини погане самопочуття, вона явно не буде ефективною. У бойових умовах, коли адреналін зашкалює, то такі больові питання відходять на задній план, і менструальні болі також легше переносяться.

Знеболювальне завжди є, тому що в хлопців контузії, акубаротравми, і кожен з собою носить той самий “Німесил”, я постійно з таблетками знеболювальними, в мене також травма голови. Таким чином знімаю спазми, і в принципі менструальний цикл переношу.

 

Цінності та емоції

EVA Blog · е-РОЗМОВА: інтерв’ю зі старшою лейтенанткою НГУ Христиною “Кудрявою” (Частина 4)

—  Коли живеш одним днем, які цінності це підсвічує? Про які аспекти свого життя за час повномасштабного вторгнення подумали “як жаль, що я раніше цього не цінувала?”

— Стосовно цінностей, чесно кажучи, я їх не змінила. Я така людина, яка намагається не втрачати можливостей. Мені було дуже боязко за рідних. Це сильно мотивувало робити свою справу ефективно. Кожна дія супроводжувалась думкою, чи все добре з рідними. 

В агонії роботи, яку ми мусили робити, я вважала, що на війні всі стають багатозадачними та мультифункціональними. В якийсь момент мій хороший друг, побратим, який пройшов АТО і ООС, коли побачив, що я вже в агонії, телефони горять, багато задач, він взяв мене за руку і каже “Ти видихай, тому що ти перегориш”.

Він періодично мене висмикував на вулицю і казав: “Подивись, яке зоряне небо. Поглянь, яка красива природа.” І я зрозуміла, що я ще стільки всього не побачила, я ще стільки всього планую відчути. 

Я навіть не уявляла, яка красива Луганщина і Донеччина. Для мене це було великим відкриттям, тому що все, що я чула від побратимів, було про сірі терикони. І я розумію, чому так було. Вони тут втрачали своїх друзів. А насправді це про прекрасну природу, про неймовірну атмосферу. 

Я була здивована, що люди спілкуються українською, я думала що тут всі зросійщені. Мені було трохи не по собі, але я зрозуміла, що ще так багато не знаю в Україні. 

— Як війна змінює відчуття краси? І своєї, і того, що довкола. Ви вже казали, що відчуття себе “дівчинкою-дівчинкою” залишається. А от яскравий макіяж, зачіски – їх хочеться на себе приміряти чи з’являється якась помірність, коли постійно ризикуєш життям?

— На війні мені не хотілось фарбуватися та використовувати косметику від слова взагалі. Коли я повернулася, я спробувала дістати щось зі своєї косметички, але цього хотілося мінімально. Я настільки звикла до себе такої, полюбила себе природню, що в принципі й не хотілося макіяжу.

Хотілося перевдягнутися, тому що в мене фемінна частина достатньо сильна. Ніколи цього не цуралася, тому що в кожного є своє “Я”, яке потрібно розвивати. 

І навіть фемінне “Я” буде в армії не менш сильне, ніж чоловіче. Воно навіть допомагає, тому що до мене часом приходять просто почути жіночу думку.

 

— Як вдається впоратися з емоціями. Чи є місце сльозам на війні? 

— Емоційний накал забирає робота. В мене, напевно, емоційний зрив стався коли мій найкращий друг потрапив у полон. Це був другий чи третій місяць війни, і я тоді пішла в приміщення, де нікого не було, закрилась і добре виплакалась, бо це було просто дуже нестерпно. Я не знаю і досі, що з ним, і молю Бога, щоб він повернувся до нас. І це історія, насправді, про кожну втрату

Емоцій дуже багато. Але на війні, коли іде активна фаза бойових дій, вони перетворюються на праведну лють, агресію, яка, можливо, і нищить зсередини, але це такі відкладені емоції. Я собі кажу, що дозволю їх собі після Перемоги. 

Напевно перше, що я зроблю, це поїду кудись в ліс або гори та буду дуже сильно кричати і плакати, бо воно нестерпно болить. Але поки що ця історія не про сльози. 

Це історія про роботу, роботу, і ще раз роботу. Емоції дуже сильно підкошують. Особливо коли плаче жінка, то чоловікам також навколо боляче. 

 

— Про що думаєте перед тим, як заснути?

— Думаю про те, що я маю робити наступного дня. Що я зробила корисного за цей день, і що я маю запланувати на завтра, щоб бути ефективною. 

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Христина Кудрява (@kydrava_)

— Що суспільство має і може робити вже зараз, щоб після Перемоги полегшити військовим повернення до мирного життя? Як не допустити, щоб увага перемикнулась на якісь інші проблеми, коли спаде активна загроза, а ті, хто ціною свого здоров’я забезпечив Перемогу, не залишились сам на сам з проблемами?

— В першу чергу це історія про Міністерство ветеранів і реабілітаційні центри для військових. Це робота кваліфікованих психологів, які допоможуть людям, яким важко справлятися з ПТСР та іншими станами, реабілітуватися. 

В нас взагалі, напевно, країна ПТСР, бо кожен по-своєму травмувався, і треба всі ці стани рефлексувати, проживати. 

Ми [військові] розуміємо, чому ми тут, і це явно не заради людей, яким все одно. А вони будуть. Період після 2014 року показав, що були люди, які казали “Я вас туда нє отправлял”. Але це історія про ту недалеку людину, а не про мене. 

Я знаю, чому я тут.  Я кадрова військова, і краще за мене мою роботу ніхто не зробить. І я дуже хочу передати Україну в кращому стані, ніж вона мені залишилась від моїх батьків. 

Реабілітаційні центри мусять бути, це робота держави. А люди мають усвідомлювати, що кожен робить те, що він може. І розуміти, яку ти ціну платиш за цю Перемогу. Хтось платить грошима, хтось емоціями, хтось нервовою системою, хтось віддає своє життя. І це різна ціна, яку ми платимо. 

 

—  Що потрібно розуміти тим, чиї близькі та друзі повернуться з війни?

—  Це дуже індивідуально. В сім’ї повинні розуміти риси людини, і якщо людина помінялася, варто запитати, що її тригерить, що їй не подобається. І таким чином виходити в діалог 

Варто говорити.  Варто чути. І варто бачити. 

Якщо людина закривається, значить в неї є від чого закриватися. І не треба пробувати ту мушлю розкривати.

Якщо людина готова говорити – варто почути. І варто запитувати. В здоровому діалозі народжується істина. 

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Христина Кудрява (@kydrava_)

Забіг на довгу дистанцію

— Щоб побажали кожній жінці, яка прочитає або послухає інтерв’ю?

— Мій девіз “Роби те, що можеш, з тим, що маєш, там, де ти є”. Це дозволяє мені потім не жалкувати про те, що відбулося. А людям я хочу ще раз нагадати, що в нас забіг на довгу дистанцію. І ми мусимо бути сильні, витривалі та заощаджувати ресурси. Тому що на крайній ривок знадобиться більше сил. Зараз треба максимально поберегтися. 

Є можливість відпочити – відпочивайте, є можливість погуляти – погуляйте. Є можливість попрацювати, задонатити – ми тільки раді, це нас сильно підтримує. Записати декілька слів подяки армії України – це також величезна мотивація, військові бачать, що народ України з ними. І пам’ятати, яку ціну ми платимо за нашу Перемогу, до якої ми йдемо. 

— Щоб сказали собі, якщо мали змогу звернутися до себе рік назад?

Сказала би кріпитися. Мала, ти не знаєш, що тебе чекає.

Читайте також:

13 Жовтня / 2022 Натхнення

Коментарі

Додати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

  1. Ольга

    Найкращі Дівчата у нас в Україні, це точно, перебуваючи на фронті – мають сили підтримувати тих, хто залишається вдома
    Це Велика Сила Духу, тому Велика Подяка їм і за це, і звичайно ж за врятовані наші життя. Надихаюсь Сміливістю, яку не маю сама, але вірю, що з таким прикладом – починаю її потроху виробляти у собі. Дякую також Хлопцям,які підтримують наших Жінок в тяжких для них умовах та рятують наші життя. Дякую, що Ви Є і Будете❤️ З Святом
    А виграші краще надіслати Дівчаткам з фронту

  2. Натялія

    Ваша історія розриває мені серце на шматки.Добре ,що є люди які розповідають такі історії,таке треба знати всім,щоб мати розуміння того ,що ми тут живемо більш-менш спокійно тільки завдяки таким відважним людям.З Днем Захисника України любі наші захисники.

  3. ЮляМ

    Вітаю зі святом ,любі захисниці

  4. Валентина

    Вітаю з днем захисниці .сили Вам та витримки . Горжусь

  5. Иванівна

    Щоб сказали собі, якщо мали змогу звернутися до себе рік назад?

    Сказала би кріпитися. Мала, ти не знаєш, що тебе чекає.це хороші слова.але це життя і ми не знаємо що нас чекає за горизонтом .складний період навчив мене надіятися тільки на себе .вижити та жити …ось девіз цього року .

  6. Юлія

    Доброго дня. Вітаю зі святом наших, сильних духом і красивих душею, дівчат/жінок
    Прослухавши і прочитавши інтерв’ю, розумієш, що наші жінки дуже сильні і відважні. Нам є ким пишатися.
    Завжди цікавили питання пристосування жіночої статі в окрузі чоловічої. Як відносяться чоловіки до жінки військової. І, напевно, найбільш актуальні питання на рахунок жіночої гігієни і про емоційний стан. Завдяки інтерв’ю з Христиною “Кудрявою”, мої питання всі закриті і зрозумілі. Дуже вдячні вам за вашу роботу, за вашу відчайдушність і сильний дух. Повертайтеся додому, живими і здоровими. Бережіть себе)

Тестирование кожи лица