Від домогосподарки до лідерки: як література формує уявлення про роль жінки в суспільстві

• Сонджу
• Звіяні вітром
• Що знають мої кістки
• Гра Моллі
• Самотність Мередіт

Література завжди була дзеркалом свого часу — з її сторінок можна дізнатися не лише про побут чи цінності певної епохи, а й про те, як суспільство бачило жінку. Образ героїні змінювався: від тіней у фоні чоловічих історій до сильних голосів, які творять власну долю. Колись жінки в романах і новелах були другорядними, позбавленими амбіцій, часто залежними, істеричними або безпорадними. Та з роками ця картина почала змінюватися — разом із реальністю.

Час читання: 3 хв. та круасан

статья доступна на русском языке

Видавництво #книголав зібрало добірку книжок, у яких жінки — різні за характером і долею — мають спільне прагнення: бути авторками власної історії.

Цікаво на тему: Звіяні вітром: Скарлетт О’Гара як символ жіночої незалежності

Сонджу

Коли мати видає тебе заміж за чоловіка, якого ти не знала й ніколи навіть не бачила, змиритися з цим складно та болісно. Молода дівчина Сонджу, що прагне здобути хорошу освіту й залежати лише від власного вибору, стикнулася з цією дилемою, проте вирішила не відмовлятися від свого майбутнього на користь вигідного шлюбу. Бажання відстояти себе у світі, де домінують чоловіки, змінить її життя та поворухне суспільні норми.

«У горлі застряг клубок. Коли Сонджу сіла за своє місце, то виструнчилася й спрямувала погляд на вчителя. Її підборіддя було високо піднятим, висловлюючи непокору. Під партою дівчина люто стискала камінь думок, що лежав у її кишені, і відчувала кожен кричущий нерв на пухирях, що з’являлися на місці ран. Вона хотіла запам’ятати цей біль. Хотіла запам’ятати цей гнів».

Звіяні вітром

Класичний роман, що вже встиг стати культовим серед читачів по всьому світу, розповідає історію однієї дівчини, що мусила пережити війну й відмовитися від комфортного життя під надійним крилом батьків. Скарлетт О’Хара — рокова персонажка, що відштовхує впертим егоцентризмом, проте не перестає захоплювати власною непохитністю в намірах і діях. Її історія показує жінку, яку можуть зневажати та ненавидіти, але не заперечуватимуть внутрішнього стержня та хоробрості.

«Люба Скарлетт! Ти не безпорадна. Будь-яка така ж егоїстична та рішуча людина, як ти, ніколи не буде безпорадною».

Що знають мої кістки

Стефані Фу пройшла довгий і виснажливий шлях порозуміння з власним болем. Діагноз, що переслідував її з дитинства й руйнував її теперішнє життя, для багатьох виглядав би як вирок. Вона ж вирішила боротися з ним, вивчити своє минуле й зцілитися всупереч суспільним упередженням і внутрішньому страхові. Її відверта розповідь надихає й не залишає байдужими.

«Тепер я приймаю боротьбу, яка триває все життя, і її обмеження. Попри те, що мені завжди доводиться нести тягар горя на своїй спині, я стала сильною. Мої ноги та плечі — це довгі, тверді пучки м’язів. Тягар став легшим, ніж був. Я більше не плазую і не повзу в цьому світі. Я закидаю цей тягар на спину. І поки чекаю на прихід звіра — я танцюю».

Гра Моллі

Бажання залишити свій визначний слід у цьому світі захоплює багатьох, й маленька Моллі, що читала днями й ночами історії видатних жінок, не була виключенням. Вона зростала в родині, в якій отримати визнання від батьків серед інших було складно, й це постійне змагання зі світом залишилося з нею і в дорослому житті. У житті, в якому Моллі вступила в захопливу гру, наповнену пригодами, точним розрахунком і секретами знаменитостей.

«Тато був у захваті від свого здібного сина та його амбіцій. І ці таланти й амбіції братів проявилися рано. Я споглядала, як їхні здібності дали їм визнання, якого я відчайдушно прагнула».

Самотність Мередіт

Іноді мужність — це не про гучні заяви чи запальну натуру. Сміливість може проявлятися й у простій згоді на вечірку, де купа людей сміються та веселяться, а ти сповнена соціальної тривожності та любові до тиші. Мередіт звикла до самотності та спокійної рутини, але вона готова змінити вечори наодинці на нові знайомства та горизонти, що приховуються за дверима її квартири. Мередіт готова пробувати, сумніватися та знову пробувати попри непорозуміння та проблеми, що виникають на її шляху.

«Я все ще стояла біля вхідних дверей, коли відчула, як щось м’яке торкається моїх кісточок. Кіт притиснувся сильніше, і я відчула, як він муркотить. Здавалося, йому не хотілося йти на вулицю. Принаймні в цьому ми були схожі».

Ці книжки надихають переглянути усталені уявлення про роль жінки в суспільстві. Вони — про вибір, силу, гідність і право творити власне життя. І кожна така історія — ще один крок до світу, де голос жінки звучить гучно, впевнено й має вагу.