Звичайні діти: чому не потрібно вимагати від дітей видатних талантів
25 листопада в кінотеатрах стартувала прем’єра нового мультика від Disney «Енканто: світ магії». Якщо ти ще не чула про нього, тоді дивись наш огляд Топ мультиків 2021.
Головна героїня «Енканто» — дівчинка Мірабель — єдина в родині чарівників, хто не володіє жодним, навіть найменшим даром. Що, втім, не завадило їй врятувати свою сім’ю, а заодно й усю магію, коли над ними нависла загроза. Такий розвиток подій наштовхує на думку: так може, не так погано бути звичайним?
Але як же хочеться нам, батькам, мати привід для гордості та знати, що твоя дитина — найкраща, найрозумніша, найшвидша та найспритніша! І тут головне не втратити ту грань, за якою безумовна любов переходить у любов за досягнення. Як не втратити найважливіше та чому батьківський перфекціонізм тільки заважає, розбираємося разом з Клубом Щаслива мама.
Зворотний бік батьківських очікувань
Наші очікування стосовно дітей мають дві сторони. З однієї — це двигун прогресу, без якого дитина була б просто надана сама собі та не змогла реалізувати свій потенціал. Інший бік відкривається пізніше, коли дитина досягає межі своїх можливостей, а зростаючі й іноді непослідовні вимоги батьків стають джерелом тиску та постійного стресу: «ти можеш», «ти повинен».
Якщо вчасно не стримати свій батьківський запал, можна отримати зворотний ефект. Одні підлітки, сильні духом, можуть почати протестувати, йти наперекір, демонструвати зухвалу поведінку. Діти з більш м’яким характером на тлі стресу можуть відчувати внутрішні проблеми: у них гаснуть очі й опускаються руки, вони замикаються в собі, мають проблеми зі сном, стають дратівливими. І те, й інше — зовсім не те щасливе майбутнє, якого ми бажаємо своїм дітям, правда ж?
Корисна стаття на тему: Дитячий перфекціонізм, або синдром відмінника
Що таке здорові очікування
Це означає своєчасно визнати, що дитина така, якою вона є, й іншою не стане. Вона має власні інтереси та повне право не хотіти чи не любити те, що подобається нам. Вона не така, як її брат або сестра, не така, як її батьки, і не така, як син маминої подруги. І це не добре чи погано — це так, як воно є.
Мамам і татам, які готові на все заради своїх дітей, часом буває важко визнати межі можливостей дитини, не розчарувавшись у ній, знизити рівень своїх очікувань, зберігши віру в можливості. Та якщо ми хочемо бачити своїх дітей щасливими та впевненими в собі, ми маємо позбутися порожніх очікувань, які самі собі придумуємо та через які самі потім розчаровуємося.
Склади список
Розділи аркуш на дві колонки та впиши в них всі актуальні й довгострокові очікування від сина чи доньки. А тепер об’єктивно проаналізуй: які пункти ти вибрала виходячи з інтересів і можливостей дитини, а які — зі своїх бажань або стереотипів, що прийшли ззовні? Усе, що не враховує індивідуальності дитини, — це якраз те, з чим тобі потрібно навчитися справлятися самій.
Обговори
Діти не повинні вгадувати наші емоції за невдоволеними репліками або розчарованими зітханнями. Ми, дорослі, вміємо промовляти свої очікування в будь-яких відносинах, на роботі та вдома, але чомусь рідко робимо це з нашими дітьми.
Обговори з дитиною те, що залишилося у твоєму списку після «чистки», почуй її думку і, можливо, твій список знову зазнає змін. Проговоріть, яким може бути твій вклад у реалізацію задуманого, а що потрібно від самої дитини. Це й буде вашим планом дій, який враховує бажання та можливості всіх учасників подій.
Знайди золоту середину
Будь мудрою й частіше дивись на ситуацію очима своєї дитини. Іноді нам бракує розуміння, що крім того, щоб займатися заради майбутнього й розвивати свої таланти, для наших дітей не менш важливим є те, що відбувається тут і зараз.
А зараз у них — дитинство, яке швидко мине й більше ніколи не повернеться. Саме сьогодні, у п’ятницю ввечері, дитині, можливо, хочеться пограти, вона втомилась після контрольної в школі та тренування після. І їй вкрай потрібна та частина дитячого життя, де б вона могла займатися просто тим, що подобається. Заради того самого майбутнього, в якому вона буде самостійним дорослим, відповідальним за свої вчинки й щасливим від того, що може вільно йти тим шляхом, який сам для себе обрав.
Замість висновку
Звичайних дітей не буває, адже кожен сильний у чомусь своєму. Вони добре малюють, рахують, співають, придумують історії й танцюють, швидко бігають і високо стрибають, люблять тварин і веселитися з друзями. І кожна дитина — це не набір усіх якостей, а унікальне їх поєднання.
А ідеальна картинка в нашій голові тим і небезпечна, що вона ніколи не враховує реальності. Як міраж у пустелі, вона щоразу віддаляється та змінюється в міру того, як ми до неї наближаємося, й бігти за вигаданим ідеалом можна нескінченно. Тому, щоб не попастися в пастку батьківського перфекціонізму, треба будувати відносини зі своєю дитиною. Чесні, відкриті та на рівних партнерських умовах.
Коментарі покищо відсутні