Як пережити кризу трьох років і зберегти здоровий глузд

• Трохи теорії про вікові кризи
• Особливості кризи тоддлерів
• Підказка для батьків: як зрозуміти, що в дитини криза
• Точки перетину з дитиною і шляхи подолання кризи
• Чому крик і фізична сила ніколи не працюють

Трохи теорії про вікові кризи

Межі криз досить умовні, бо вони відбуваються раніше чи пізніше на півроку. Тобто пік кризи трьох років цілком буває у два з половиною або три з половиною роки, а початися чи закінчитися вона може ще раніше/пізніше.

Загалом поняттям «криза» окреслюють особистісні зміни, які переживає людина під час переходу між різними життєвими етапами.

Пам’ятайте, що після кожної кризи дитина ставатиме більш слухняною та дорослою. Тож за погіршенням поведінки завжди очікуйте покращення.

Кризи бувають у кожної дитини, просто у когось вони проявляються яскравіше, а в інших минають майже непомітно. Запобігти кризі неможливо, бо це природний процес дорослішання. Але наскільки адекватно ви переживете цей непростий період залежить саме від поведінки батьків, які допомагають дитині прийняти новий стан.

Особливості кризи тоддлерів

Тож тоддлер вже цілком успішно ходить, бігає, вміє робити щось самостійно (їсти або щось вдягати та знімати), цікавиться навколишнім світом. Також він розвивається як особистість — висловлює власну думку, бажання, може озвучити вимоги або щось попросити. Здавалося б, минув найскладніший етап у вихованні, коли дитина ще не може озвучити свої бажання і зовсім нічого не вміє.

Тоддлер (від англ. toddler) — саме так називають малюків у віці від 1 до 3 років у англомовних країнах, і потроху цей термін приживається у нас. У прямому перекладі це слово можна визначити як «ходунок», тобто дитина, яка почала ходити. 

Але в 2,5-3,5 роки поведінка змінюється кардинально. Навіть колись спокійна й розсудлива дитина може кричати, скандалити, стати жорстокою або некерованою. Батьків це доводить до розпачу, бо симптоми проявляються не тільки вдома. З істерикою чи криком доводиться ладнати в магазині, автобусі, на вулиці під несхвальні погляди.

 Якщо ви думаєте, що дитина робить це навмисне, ви помиляєтеся. Цей вік — час перших спроб малюка «відчути» і «просканувати» межі дозволеного та самоідентифікуватися за рахунок досягнення власних цілей.

Пояснимо декілька причин кризи:

1. Вік: малюк переходить із раннього віку до дошкільного.
2. Формування особистості: якщо діти до 2-3 років майже не відділяють себе від матері чи батьків загалом, то після — розуміють свою індивідуальність. Тобто починають мислити себе як окреме «Я» з власними бажаннями, вимогами та (навіть!) обов’язками.
3. Зміна моделі комунікації та стосунків: до 3 років діти частіше слухають батьків, бо вони для них є безумовним авторитетом. Але тоддлер проявляє характер, намагається змоделювати стосунки, де він має право голосу. Також він хоче задовольняти власні потреби, інколи в агресивній формі.
4. Необхідність сформувати особистісні якості, такі як: волевиявлення, прагнення до самостійності, вміння пишатися власними досягненнями тощо.

Підказка для батьків: як зрозуміти, що в дитини криза

Психологи виділили 7 основних ознак, за якими можна визначити перехідний період. Вони можуть проявлятися одночасно й інтенсивно або вибірково й незначною мірою.

• Негативізм. Ваша дитина слухає вас чи вихователя й робить навпаки? Це модель негативізму. Малюк може по-разному поводитися з різними дорослими, а може принципово вчиняти так із усіма. Головна мета тоддлера: зробити навпаки. В побуті відмовляється мити руки, їсти суп, тримати дорослого за руку на вулиці, не хоче йти гуляти тощо. При чому відмовляє він без мотиву: ви можете запропонувати малюку річ, яку він дуже любить, але він відмовиться. Вітаємо, це — перша звісточка кризи!
• Впертість. Принципова позиція, яка не змінюється. Слід відрізняти від цілеспрямованості. Наприклад: малюк наполягає на покупці іграшки. Спочатку дорослий відмовляється, але потім пропонує іншу — кращу. Але дитина все одно наполягає на гіршій, хоча розуміє, що це не вигідно.
• Норовистість. Спрямована на ігнорування та заперечення прийнятих норм, поширюється на всіх, а не на конкретного дорослого. Малюк відмовляється йти тротуаром, хапає речі з прилавків.
• «Я сам (а)!». Прояв власної волі, часто не співвідноситься з реальними можливостями. За спробою настає розчарування та істерика. Саме цей пункт найчастіше викликає конфлікти з дорослими, яким незручно чекати, поки малюк самостійно одягнеться чи відкриє закручену пляшку.
• Бунт. Дитина потребує, щоб до її думки дослухалися: який сік купити, якою дорогою піти додому, чи хоче вона їсти зараз або потім. Так формуються самостійність, воля, незалежність і суто практичне вміння планувати, прогнозувати.
• Знецінення. Колись важливі речі втрачають цінність. Тоддлери перестають спілкуватися з деякими однолітками, ламають улюблені іграшки, відмовляються від речей, що подобалися раніше.
• Деспотизм. Малюк вимагає від дорослих виконання власних забаганок і вимог, нерідко у жорстокій формі чи за допомогою маніпулювання. Це вияв самоствердження за рахунок інших.

Якщо ви помітили одну чи декілька ознак у малюка, очевидно, що криза трьох років у вас на порозі. Деякі батьки описують її як «найжахливіший період життя, який за жахливістю затьмарив навіть коліки новонароджених».

Тож всі проходять через цей етап, не засмучуйтесь. Ми впевнені, що вам вистачить сил та наснаги з честю пережити цей період.

Точки перетину з дитиною і шляхи подолання кризи

Єдина дієва методика — знайти баланс. Небажану поведінку не слід ані заохочувати, ані намагатися протидіяти й карати. Іноді істерику краще перечекати, але потім поговорити з тоддлером. Поясніть, що вас засмучує, коли дитина робить щось небажане. Навчіть її перемикатися, намагайтеся запобігти конфлікту.

На момент істерики — краще навчитися абстрагуватися. Не трясіть дитину, не кричить самі. Не звертайте уваги на коментарі оточуючих, якщо хтось став свідком емоційного вибуху у малюка. Пам’ятайте, що істерика, яка не має спрямування і не знаходить реакції вичерпується набагато швидше.

Якщо в малюка проявляється агресія, навчіться перетворювати її на конструктив. Існують спеціальні ігри, які розслаблюють дитину, допомагають виплеснути емоцію. Вам потрібно працювати й над собою.

Криза свідчить про дорослішання. Звикайте до того, що дитина — окрема особистість, яка хоче самостійно приймати рішення, має власні бажання. Конструктивні вимоги потрібно задовольнити. Давайте щодня більше права вибору! Наприклад, запропонуйте обрати між стравами на обід, побудувати ваш маршрут прогулянки, питайте, яку річ малюк хоче одягнути.

З суцільним «Ні» впоратися складніше. Але можна трохи хитрувати: змоделюйте висловлення так, щоб дитина зробила навпаки. Скажіть, щоб вона не мила руки до обіду або не збиралася на прогулянку. Такий прийом спрацьовує не кожного разу, та чому б не спробувати. Деякі діти настільки люблять протестувати, що готові робити навіть неприємні для себе речі, аби це було наперекір дорослому.

Дуже корисно навчити тоддлера проговорювати свої емоції. Як це зробити? Станьте його голосом. Замість істерики й сліз говоріть, чому він засмучений. Під час конфліктів озвучте ситуацію: поясніть, що ви розумієте злість, але вам уже потрібно йти додому готувати обід. Інколи раціоналізація працює.

Незважаючи на маніпулювання, складні ситуації, зберігайте межі батьківського авторитету. Істерика розпалиться сильніше, якщо ви її підтримуєте. Деякі діти чудово усвідомлюють, як працює маніпуляція сльозами та незручним положенням у публічному місці. Тому батькам потрібно втриматися, щоб не припиняти маніпуляцію будь-якою ціною.

Головне — зберегти контроль над ситуацією, навіть якщо ви на межі. Діти бувають жорстокими, але це наслідки кризи. Навіть якщо малюк кричить, що не любить вас, ви погана мама, не піддавайтеся емоціям.

Пам’ятайте, що ви дієте в інтересах дитини. Ці слова говорить малюк, який не знає як самоствердитися, як пережити становлення. Можливо, це спроба грати вашими емоціями, щоб отримати бажане.

Психологи радять заохочувати бажану поведінку та стимулювати інтерес дитини до пізнання. Саме зараз можна залучати її до «дорослих» справ: попросити подати молоко з прилавку, понести легку сумку, допомогти у прибиранні або приготуванні обіду. Так ви підтримуєте самостійність дитини адекватними способами.

Також не менш важливо навчити базовим навичкам самообслуговування: одягатися, прибирати іграшки. Інколи це складно, бо дитина витратить більше часу, ніж ви це зробите самі. Але це необхідний пункт для подолання кризи.

Чому крик і фізична сила ніколи не працюють

Нерідко батьки зриваються на крик, бо відчувають власне безсилля. Спроба докричатися до маленької дитини марна. В будь-якому віці психологічний і фізичний вплив не дають конструктивного результату.

Зриватися — це нормально, особливо якщо ситуація виходить за межі. Але з часом крик та сила стають недієвими подразниками. Малюк, з яким спілкуються весь час на підвищених тонах, перестає звертати на це увагу. Це дуже небезпечно, бо тоді не можна перемкнути його в небезпечних ситуаціях. Зробіть так, щоб дитина зрозуміла: якщо мама кричить, то вона налякана — слід зупинитися й чекати.

Метод, який точно діє: замість крику… шепотіть. Це психологічний прийом, який працює і з дітьми, і з дорослими. Малюк буде змушений прислухатися до того, що ви кажете, і швидше заспокоїться.

Застосування фізичної сили заборонено. Батьки, які вважають тілесні покарання припустимими, наносять не тільки фізичну, а й психологічну травму особистості. Якщо в 3-4 роки завдяки цьому вони мають дуже слухняних і «зручних» дітей, то в майбутньому з них виростають підлітки й дорослі, які не здатні приймати рішення, залякані, з комплексами та відсутністю волевиявлення.

Всі прояви переходять у крайнощі й інколи не зрозумілі самому тоддлеру. Зважайте, що дитина шукає себе, тому переживає ще більш складний період, аніж ви. Тому намагайтеся зрозуміти причини, а не позбавитися від зовнішніх проявів.

Бажаємо вам пережити кризу без втрат із жодного боку барикад! Будьте на одному боці з малюком: вам складно, але непросто і йому. Нехай період першої серйозної кризи залишиться у вашій пам’яті лише як досвід, з якого ви вийшли гідно.