Привіт, Воїне!
Історія Саші Лєтової, котра створила проєкт “Привіт, воїне!”
— Як розпочався ваш ранок 24 лютого?
Ранок 24 лютого. 06:30. Я прокидаюсь через те, що у кімнату з телефоном заходить моя 13-річна донька. У телефоні чути стривожений голос подруги: «Саша, вставай. Бомблять Київ та Одесу». У моїй країні розпочалася війна. Учора ввечері я була у Києві на зустрічі з безбар’єрності бізнесу, потім зустрічалася з командою, планувала завдання на ранок. А вранці – війна.
Я звичайна українська жінка, мати, маркетологиня. У мене налагоджений побут. Я хворію та одужую, вожу дітей до школи, ходжу в офіс, зустрічаюся з партнерами, спілкуюся з друзями. Я ходжу на вибори, сплачую податки. Мій зріст 164 см, а вага 66 кг (а ще сім днів тому було 69). Я люблю чизбургер з Макдональдса, Ремарка й просеко. Минулого року я побувала в 5 країнах, я вмію готувати й цілуватися. Я говорю російською з народження, довершено знаю українську і непогано — англійську. Я ніколи в житті не відчувала осуду за свою російську мову (хіба що в турецьких готелях говорю англійською, щоб не подумали, що я росіянка).
Тому що бути росіянином — це бути невільним, не мати можливості висловитися. Бути росіянином — це тягти п’яного чоловіка через весь аеропорт, бо він напився ще до того, як сів у літак. Бути росіянином — це голосувати за путіна й мовчати, мовчати, мовчати…
Я живу у Дніпрі, і поки що у нас у місті спокійно. Але давайте я розповім вам, що означає спокій.
Спокій — це не знати, чи я і мої діти доживуть до ранку.
Спокій — це бігти під звуки сирени в укриття.
Спокій — це зібрати тривожну сумку й чекати, коли вона знадобиться.
Спокій — кожен ранок розпочинати з питання «Живі?» друзям і рідним.
Спокій — це щогодини пересилати близьким повідомлення про повітряну тривогу в тому чи іншому місті України.
Спокій — це запитувати в колег, чи вдалося купити бронежилети для армії.
Спокій — це говорити своєму колезі, який пішов в оборону, «Льоша, тримайся, ми з тобою!».
Спокій — це спати в одязі.
Спокій — це сортувати речі для біженців в опорному пункті.
Спокій — це дозволити своїм дітям матюкатися, бо НА**Й — це більше не матюк.
Спокій — це покритися плямами та схуднути за 3 дні на 3 кг.
Спокій — це не мити голову, бо не хочеться сидіти мокрою у бомбосховищі.
Спокій — це шукати серед речей труси для жінок, які втекли з обстріляного Харкова.
Якщо ви читаєте це зараз, зрозумійте й передайте кожному: у 2022 році, у 21 столітті ніхто, НІХТО не захищений від ядерного психопата. Це не Україна у вогні — це світ у вогні! Це не на нас напав путін — він напав на демократію, цивілізацію і весь світ! Ніхто більше не може спати спокійно.
Ми чекаємо на вашу підтримку. Прапора, вивішеного на будинку — не досить. Плаката зі словами “Free Ukraine!” — не досить. Говоріть про нас. Кричіть про нас. Не вірте жодному слову російської преси. Ми не хотіли “руського міра”. Ніколи. Ніколи. Бо бути росіянином — соромно. А бути українцем — це бути Людиною.
— Де і в яких умовах проживаєте зараз? Чим займаєтесь у ці дні?
Уже майже 3 місяці я живу в Ризі. У мене двоє дітей. Я працюю в українській компанії.
Мені здається, що за цей час не було жодного дня, коли б я не побачила у стрічці поста про «щасливих переселенців у Європі», і кожен такий пост я сприймаю дуже особисто. Від цього дуже боляче.
Увесь перший місяць перебування за кордоном мене зжирав сором, відчуття абсолютної зради, яку не пробачають. Провина. Бо ж УСІ МОЇ залишилися — друзі, колеги, батьки.
— Що ви відчуваєте і з якими складнощами, пов’язаними з війною, зіштовхуєтесь сьогодні?
Спочатку був шок. Потім гнів. Потім жаль через переїзд. Відчуття провини. Зараз — ненависть до русні. Нескінченна. І любов до ЗСУ. Ще більша за нескінченність.
Про проєкт:
Я створила сайт, на якому люди залишають свої листи, малюнки, побажання нашим воїнам. На ньому вже понад 2500 листів. Щоб військовим було зручно їх читати, ми створили групу в ТГ, куди транслюємо всі листи. Там дуже багато слів підтримки для ЗСУ і ТРО, люди пишуть і пишуть… Мені дуже важливо поширити проєкт серед волонтерів (вони могли б роздруковувати листи й передавати їх хлопцям) і серед самих військових.
Зараз моє завдання № 1 — донести інформацію про проєкт до волонтерів і, звісно, доставити листи військовим.
Сайт проєкту: https://www.hihero.org/
Telegram-канал: https://t.me/hiheroukr
Добірка листів, яку зручно роздрукувати: https://cutt.ly/6GRDAWv
Цікаве від EVA Blog:
Коментарі покищо відсутні