Українські Медоїди

Українські Медоїди допомагають наближати перемогу

Час читання: 1 хвилина та чашка кави ☕
Українські Медоїди

З чого все почалося? 

До 24 лютого я була звичайною майстринею. Я виготовляла чарівні палички та інші хендмейдречі з дерева, м‘яку зброю для ЛАРП, збирала костюми, вела TikTok і в принципі жила звичайним життям. Планувала подорожі та проєкти, займалась улюбленою справою. 24 лютого заскочило мене зненацька. Я прокинулася від будильника, бо мала встигнути на потяг, і побачила в новинах, що розпочався повномасштабний наступ. Я розбудила чоловіка зі словами: «Сонце, вставай, почалася велика війна» 

У принципі про те, що щось назріває було відомо. Хоча мозок вперто не хотів брати до уваги цієї інформації. У мене не було тривожних валізок/рюкзаків/запасів. Але все одно було враження, що я готувалася до цих часів усе своє життя. Чоловік одразу ж сказав, що він піде захищати свою землю. Я поривалася з ним, бо зі зброєю поводитися вмію краще, ніж більшість тих, хто штурмував у ті дні військкомати. Але чоловік тоді заперся, що в нас обидвох старші хворі батьки, треба, щоб дома залишився хоча б хтось здатний діяти. Мені було жахливо образливо, я теж хотіла захищати свою землю, бути поруч зі своїм коханим. Але раціо перемогло. Я залишилась вдома, поки чоловік штурмував військкомати. Скролити новини нонстоп було нестерпно. Нічого не робити неприпустимо. Так і почалася моя волонтерська діяльність. Мобілізований товариш попросив допомогти. І понеслася. Одразу як ми оговтались після першого шоку, почали формуватися Медоїди. До мене прийшов мій товариш Руско, який теж не міг сидіти на місці, і вже за кілька днів у нас була дуже вмотивована команда в основному давно знайомих людей. Завдяки досвіду попередньої кампанії та розумінню що потрібно, де і коли, який у нас з’явився завдяки нашим партнерам «ФОНД ДІАНИ МАКАРОВОЇ», ми обрали напрямок, у якому будемо працювати. А завдяки спільноті ЛАРП-гравців ми знайшли дефіцитні на той момент рації, на які й відкрили свій перший великий збір. Відкрили та майже миттєво закрили. Завдяки рекомендаціям наших друзів, спільноті ЛАРПерів і безмежній кількості прекрасних людей ми зібрали майже півтора мільйона гривень лише за 6 годин. Це була сума, необхідна для закупівлі 1200 рацій, які були дуже потрібні на фронті. 

Волонтери українські Медоїди

Не секрет, що на той момент ми всі були личинками волонтерів, але завдяки підтримці й порадам старших товаришів, завдяки сукупності досвіду всієї команди, нам вдалось уникнути великої кількості помилок. Ми поставили собі високу планку й довелося х***ити так, щоб не розчарувати людей, які нам повірили. І мені здається, що нам вдається й досі. 

У пріоритеті з 24 лютого в нас нуль (передова). Ті, хто саме зараз виборює ціною власного життя та здоров’я нам ще додаткову годину, день, тиждень життя. У пріоритеті те, що рятує життя або допомагає нести смерть ворогам. Дрони, тепловізори, шифровані рації, броня, машинки, тактична медицина. Ніяких шкарпеток і підсумків, ніяких коліматорів пікантних планок та інших понтів (та я знаю, що це планки пікантні). 

Ми починали, як личинки волонтерів, але зараз у нас величезна кількість підопічних, закрита гора запитів, і ще купа роботи попереду. Але ми не збираємося зупинятися. Ця кампанія вже забрала кількох важливих для мене людей і волонтерство стало чимось більшим, ніж просто громадянською позицією. Це мій особистий фронт. Я просто хочу, щоб якомога більше наших котів повернулося живими додому. До своїх жінок, дітей, друзів, до своїх домівок. Ця війнонька вже забрала забагато, щоб ми раптом здалися й віддали їй ще когось без бою. 

Поділись своєю історією Дякую

Як зібралися «Медоїди»? 

Медоїди зібралися в перші дні повномасштабної війни, в основному з ЛАРП (рольової) спільноти. Сумарно нас було близько 20 людей у «найспекотніші» часи. Зараз же багато хто з нас веде свою волонтерку, має своїх підопічних і працює на тому ж фронті, що й ми, просто більш індивідуально. 

Ми ще на самому початку розуміли, що це буде марафон. Ніхто з наших не сподівався на «дватри тижні». Ми бігли спринт, поки могли, зараз же ми працюємо від запиту до запиту. Особисто мені дуже допомагають триматися наші фронтові рейси. Коли ми бачимо людей, для яких ми працюємо, коли ми бачимо результат своєї роботи, коли отримуємо повідомлення типу «дякую за евак, запишіть собі ще 3 врятовані життя». Ще дуже підтримують інші волонтери, які з нами в одній упряжці. Які проходять усе те ж, що й ми, і тільки вони розуміють усі ці внутрішні мемасики та знають потрібні слова.  

Допомога ЗСУ від волонтерів

З якими складнощами доводиться стикатися? 

Оооо, бюрократія. Бюрократія та постійна зміна правил гри. Постійно щось змінюється в законах і процедурах, і часом доводиться вивертатися, як вуж, щоб знайти, оплатити та привезти в Україну якусь дуже потрібну річ чи машинку. Але поки ми успішно продираємось крізь всі ці негаразди.  

 

Чи є історії, котрими хотілося б поділитися? 

Насправді більшість історій, якими б хотілось поділитися — не для широкого кола читачів, на жаль. Принаймні поки що. Можу поділитися хіба що інсайтом, що більшість волонтерів не хоче волонтерити. Вони хочуть на війноньку нести смерть ворогам. Там усе видається простішим. Братюні й сестрюні — тут. Свинособаки  там. Але наші підопічні на повному серйозі обіцяють прострелити коліно спочатку тому, хто підпише нам відношення/видасть повістку, а потім прострелити жопу нам, якщо кинемо волонтерку й сунемось на фронт. Нє, ми розуміємо, що тут ми корисніші та ефективніші. Але у важкі моменти хочеться тільки автомат у руки й мститися за всіх своїх, кого нам не вдалося вберегти. Утім, волонтерка не заважає нам готуватися. Ми постійно вчимося, ми готуємося, тому що цей лютий надовго. І хто-хто, а волонтери це чудово розуміють.  

Українські волонтери

Що хочеш побажати українцям? 

Не зупинятися та не здаватися. Цю війноньку неможливо закінчити, її тільки можна виграти. І готуватися до наступної. У нас немає вибору, нікому не вдасться відсидітися. Ми або переможемо, або помремо. Ми знаємо, що росія робить з тими, хто опиняється в окупації, ми бачили це не один раз в історії нашої країни. Ми бачили це в реальному часі на прикладі Бучі, Ірпеня, Маріуполя… Ми не можемо передати цю війноньку нашим дітям та онукам, бо якщо ми зупинимось — ми програємо. А якщо програємо — не буде кому й що передавати. Тому потрібно продовжувати. Долати «не можу» й «не хочу»… Це вирішальна битва, і в ній ми переможемо. Не занепадайте духом. Найтемніший час завжди перед світанком. 

Підтримати волонтерський рух «Медоїди» можна за посиланням

 

Цікаве від EVA Blog:

16 Вересня / 2022 Історії Дякую

Коментарі покищо відсутні

Додати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *