Бойові будні медиків: е-РОЗМОВА з фельдшеркою евакуаційної групи Марією
Красуні, привіт! Це черговий випуск e-РОЗМОВА від EVA Blog, і з вами як завжди я, його головна редакторка Проскура Світлана. Нагадаю, що це інтерв’ю є частиною циклу “Жінки під час війни”, в якому ми знайомимо вас з дивовижними жінками-захисницями, які на різних напрямках роблять свій вклад у перемогу України.
Цикл інтерв’ю виходить за підтримки бренду засобів жіночої гігієни Lingery, який можна ексклюзивно придбати в Лінії магазинів EVA та на сайті eva.ua.
І сьогодні я хочу представити вам нашу нову героїню – молодшу сержантку, фельдшерку евакуаційної групи Марію з позивним “Махно”.
Початок служби
— Традиційне питання для початку: розкажіть, будь ласка, хто така Марія “Махно”?
— Мене звати Марія, мені 26 років. Взагалі я студентка, навчаюсь на шостому курсі університету. Зараз я – командир евакуаційної групи.
Махно – це позивний, який з’явився методом виключення. Мене так дуже багато років називала подруга, тож я вирішила, що це і буде моїм позивним. Мені подобається, і кажуть, що він мені підходить.
— Як ви вирішили піти на військову службу?
— Коли почалася війна, у мене був якийсь шок, ступор. Певним чином мене врятувало навчання. У нас продовжувалися пари. Як зараз пам’ятаю, 24 лютого до нас виходить викладач і каже: “Доброго ранку я вам бажати не буду. У вас є завдання – виконуйте їх.” Так пройшов десь тиждень.
Потім я побачила перші об’яви про те, що потрібні медики на військову службу. Я зателефонувала по тому номеру, але мене залякали, сказали: “Ось “сусіди” вже у 20 кілометрах, я не знаю, як ви будете вчитися.” Я вирішила, що це не та людина, з якою я б хотіла служити.
Намагалася волонтерити, але тоді всі так мобілізувалися, що ніде люди не були потрібні.
І от 8 березня, коли я була на зміні в лікарні (бо я ще паралельно працювала медичною сестрою), мені написав брат, що в їх військову частину потрібен медик. І вже 9 березня, десь через три години після зміни, я вже була одягнена у форму і вже була військовослужбовою.
Цікаво на тему: Жінки в армії: інтерв’ю зі старшою лейтенанткою НГУ Христиною “Кудрявою”
— Близькі підтримали ваше рішення чи спробували відмовити?
— Я багатьом сказала вже по факту, коли була у військовій частині. Насправді це було все настільки швидко! Я тільки прийшла зі зміни, прийняла душ, зібрала речі. Взагалі не розуміла, що необхідно, взяла те, що під руку потрапило. І вже ввечері написала, що я вже у військовій частині, вже мобілізована.
Мама нормально відреагувала. Може вже змирилася, що брат на службі, можливо їй якось було спокійніше, бо на той час ми ще були разом. Але прям відмовляти – ні. Це скоріше був шок якийсь. І в принципі казали: “Ну від тебе ми чогось такого й очікували”.
Бойові будні медика
— Як проходив ваш шлях на службі? На яких напрямках довелось побувати?
— Я працювала на Донецькому напрямку, на Дніпропетровському й ось на Запорізькому. Раніше були в іншій військовій частині, і нас могли кинути на більшу відстань. Зараз я вже в запорізькій частині, знаходжусь більш локально.
Цікаво на тему: е-РОЗМОВА з Юлією Римаренко: інтерв’ю з операторкою дрона
— Чим відрізняються обов’язки фельдшера медичної служби та парамедика?
— Парамедики, як правило, це люди без медичної освіти. Є парамедики як Госпітальєри, наприклад, але у них там такий вишкіл, що можуть дати фору і деяким людям з медичною освітою. А так як таких парамедиків в Збройних Силах України немає.
Можливо, мається на увазі бойовий медик – людина, яка може бути з медичною освітою, але як правило без неї, яка пройшла курси тактичної медицини. В її обов’язки входить прибрати ті стани, що впродовж короткого часу можуть призвести до загибелі. Це, наприклад, критична кровотеча, пневмоторакс, який заважає людині дихати, аспірація дихальних шляхів. Його задача зупинити ці стани та передати вже на наш етап – перший етап кваліфікованої медичної допомоги.
— Що входить у ваші службові обов’язки фельдшера евакуаційної групи?
— Є поняття кейсевак і є поняття медевак. Кейсевак – це так звана машина підскоку: будь-яка машина, яка може проїхати безпосередньо до позиції. Вона прохідна, і вона вивозить пораненого в місце, де може працювати швидка допомога або будь-який бус.
В мене зараз швидка допомога. Нам передають пораненого, ми його стабілізуємо, встановлюємо венозний доступ. Починаємо лікарську терапію: медикаментозна підтримка, конверсія турнікетів, перевірка правильності та доцільності їх накладення, вторинний огляд проводимо.
Ми проводимо такі втручання, які на етапі кейс-еваку неможливо виконати в ряду того, що там постійно йдуть активні дії, наприклад, це може бути не артилерія, а стрілецький бій. Там обмежені ресурси, обмежений час і дуже обмежений простір, де все це можна проводити.
У нас умовно більш спокійна обстановка. Звісно, по-різному буває. Але якщо беремо книжний варіант, то в нас трохи спокійніше.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
— А де зазвичай знаходяться медики під час бою, наскільки близько ви можете доїжджати до лінії бою?
— Зараз знаходимось в кількох кілометрах. Далі не їдемо, бо буси швидкої допомоги великі, малопрохідні. Якщо туди поїдуть, то це на один раз. Поїхали – і більше не повернулися.
Все ще залежить від дороги. Як правило, позиції посеред асфальту не будуються. Зазвичай там бліндажі, окопи, все перерито, тому декілька кілометрів це точно, по-різному буває, інколи більше чи менше.
Цікаво на тему: Від парамедика до пресофіцерки: е-РОЗМОВА з Маргаритою Рівчаченко
— Чого не варто робити, якщо не маєш медичних знань? Чи є про те, як надавати домедичну допомогу, якісь розповсюджені міфи, які, навпаки шкодять пораненому?
— Основний найпоширеніший міф, якщо кажемо про критичні кровотечі, що будь-яка людина може попускати турнікет, якщо час підходить до 2 годин. Чому акцентую увагу на них? Бо до 70% поранених гине саме від критичних кровотеч. Це найпоширеніший міф, але насправді так не правильно, так не має бути.
Конверсію турнікета має надавати, відкривати й розглядати це питання кваліфікований медичний працівник, у якого для цього є певні ресурси. Має бути час, бо на конверсію одного турнікету виходить близько 5 хвилин. Як правило, в умовах бою це зробити неможливо.
Є такий вислів, що на війні ми міняємо життя на здоров’я.
Умовно кажучи, людина буде без руки, без ноги, але залишиться жива. А якщо попустиш турнікет і не зможеш зупинити кровотечу, то людина може, на жаль, загинути впродовж декількох хвилин. Якщо ти щось не знаєш, то краще не роби.
— Наскільки знаю, медики, як і всі військові мають володіти зброєю. Як часто її доводиться застосовувати для свого захисту і чи доводилось це робити вам?
— Володіти – звісно. Доглядати – звісно. Ми її періодично чистимо. Стрілецької підготовки для мене не дуже достатньо, але базово володію, нас навчали.
Не застосовувала ще ніколи й сподіваюся, що таких моментів не буде. Бо в нас трохи інші завдання.
Коли працюєш в бусі з пораненим, то треба обирати щось одне. Не вийде одночасно рятувати і чиєсь, і своє життя.
Тож я сподіваюсь, що таких варіантів ніколи не буде. Але якщо буде необхідно зробити, то певні базові знання є у кожного з підрозділу.
— Які моменти з початку служби найбільше запам’яталися?
— Звісно, це перший поранений. Це зараз є багато курсів тактичної медицини. Коли все починалось, такого не було, на жаль. Ми свій досвід здобували в процесі роботи, і це було складно. Бо ти розумієш, що всі ті шишки, що набиваєш – це потенційно може вартувати комусь життя. У нас такого не було, всіх довозили живими й, умовно кажучи, здоровими.
Найбільше напевно ще вражає, як місцеві мешканці все-таки залишаються в розбитих хатах, і з останніх сил намагаються допомогти військовим чим можуть.
Робота тих самих аграріїв під прикриттям артилерії. Вони їдуть працювати не дивлячись на те, що їх поля можуть бути замінованими.
Взагалі, напевно, що найбільше вражає – це як люди згуртувалися і стали дійсно братами й сестрами одне для одного.
Цікаво на тему: Як створити сильне оточення?
— Зараз ви – командир евакуаційної групи, і в підпорядкуванні, напевно, є й чоловіки. Чи доводилось вам стикатися зі складнощами на службі через те, що ви жінка?
— В мене зараз у підпорядкуванні одна жінка й один чоловік.Звісно, інколи бувають певні негаразди, але це людський фактор. Це не сексизм якийсь, це просто людські відносини. Тим паче, що екіпаж новий.
До цього я працювала з двома чоловіками, в мене був лікар, водій і я як фельдшер. А зараз я фельдшер, у мене є санінструктор і водій.
Якщо брати взагалі, на службі таке трапляється. Але, як правило, так говорять ті чоловіки, які можуть набагато менше зробити, ніж можу я. Це така можливість самоствердитись на тлі когось слабшого. Такого не багато, на щастя, але є.
— А як швидко взагалі встигає спрацюватися новий склад екіпажу?
— По-різному буває. До цього у нас команда була ми працювали десь 10 місяців втрьох постійно, їздили по різним напрямкам. І звісно ми були вже спрацьовані.
Це більше залежить від кількості викликів. Коли їх менше – спрацьовування буде довшим, коли їх більше, то це буде трохи швидше.Але все одно кожен виклик це щось нове. Є певні алгоритми, за якими ми працюємо, але такого книжного варіанту як правило не буває. Кожен раз щось новеньке, щось не дуже приємне, щось цікаве, щось не дуже цікаве. Головне для мене, щоб робота виконувалась найбільш ефективно і якісно, бо це життя людей. А всі інші емоції – їх можна вирішити.
Саморозвиток і відновлення ресурсів
— Які психологічні прийоми допомагають вам впоратися з емоціями? Адже коли рятуєш чиїсь життя, коли вони залежать від тебе, важко залишатися спокійною. Що допомагає відновити свій емоційний стан?
— Це певні ритуали, які є в нас в житті. Ці ж самі жіночі, наприклад, нанесення певного етапу догляду на обличчя. Коли є можливість – імпровізований манікюр робиш, вищипуєш брови. І це дозволяє тобі бути в ресурсі.
Я знаю, задля чого я це роблю, я знаю, чим я буду займатися далі в житті.
У мене є навчання. Воно дуже сильно мене тримає. Бо хочеш – не хочеш, ти завжди маєш бути активним, постійно маєш щось вчити. Я не беру зараз ті протоколи, за якими ми працюємо тут на війні, теж постійно щось передивляєшся, підчитуєш. Бо так чи інакше все забувається, що ти не використовуєш, умовно кажучи, раз на кілька днів.
У мене є хобі – повітряна гімнастика. Мене дуже тримає те, що я хочу повернутися у спорт, вчитися далі за своєю професією.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Були моменти, коли я під ліхтарем картину по номерах розмальовувала. Інколи хочеться просто послухати музику чи подивитися фільм, якщо вдасться десь його закачати.
Треба щось шукати. Я, наприклад, люблю пити каву на світанку, коли ще всі сплять. Якщо знову ж таки, дозволяє ситуація вийти на вулицю, то для мене це один з моментів відновлення ресурсу.
І, якщо є можливість, навіть десь зайнятися спортом, це теж дуже допомагає.
Цікаво на тему: Опора на себе: як це змінює життя?
— Розкажіть секрет, що допомагає бути такою продуктивною? Мені здається, навіть у мирному житті багато людей зараз не можуть впоратися з такою кількістю задач.
— Я б не сказала, що я дуже продуктивна. Тим, що озвучила, насправді займаюсь, але не постійно. Буває таке, що по півтора місяця не тренуюсь зовсім, бо немає на це сил, ні фізичних, ні моральних. А потім розумію, що мені від цього важче, коли не зайнята. Наприклад, зараз ми майже цілодобово знаходимось в підвалі, окрім викликів та фізіологічних потреб.
Я розумію, що з кожним днем я згасаю, згасаю, згасаю. А фізична активність, навпаки, дає ресурси й сили, щоб продовжувати службу, навчання.
І як я вже казала, це розуміння того, для чого ти робиш і що хочеш зробити в майбутньому.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
— А за період служби, чи бували у вас відпустки?
— Відпустки в мене ще не було. По плану має бути у липні. Але в армії відпустка, тим паче під час воєнного стану, це таке. Якщо я буду потрібна тут, то в мене її може не бути.
Я б хотіла поїхати кудись на море, дуже люблю воду. Але я розумію, що не зможу сповна відпочити, поки йде війна і йде служба. Звісно, хотілося б скорішої Перемоги, щоб спокійно кудись полетіти й нормально відпочити.
Цікаво на тему: Стрес: як не стати заручником своїх емоцій
— Чи плануєте й після Перемоги продовжити військову службу?
— Думаю, що ні, бо мені більше цікава цивільна медицина. Але зарікатися не можна. Я думаю, що конкретно зараз на моє рішення впливає певна втома, яка накопичилась за цей більше ніж рік.
Тому якби в мене зараз була можливість відпочити десь місяць, і з чистою головою ви б мене запитали, можливо, я б відповіла інакше. Але зараз я схиляюсь до цивільної медицини.
Догляд за собою в умовах бойової служби
Наступний блок питань створений разом з нашим партнером брендом Lingery та пов’язаний з дуже жіночими та дуже практичними питаннями – інтимна гігієна у умовах служби.
— Чи є дискомфорт від того, що доводиться тісно ділити побут з чоловіками, що відсутня суто жіноча інтимність та можливість усамітнитись?
— Звісно, це найбільша, напевно, проблема. Коли тільки прийшла на службу, в нас була велика кімната, де нас було близько 30 осіб. Потім трошки менше. Потім я в групі з двома чоловіками часто знаходилася, як правило, ми жили всі в одній кімнаті.
Це проблема, і не тільки для жінок, а й чоловіків. Бо особистий простір – одне із головних, що може підтримувати твій психічний баланс.
В плані того, що якісь проблеми десь переодягнутися чи так далі, звісно, це теж є. Але я за рік звикла, що ніколи не сплю в білизні, постійно одягнена. Інколи ми постійно спимо у формі, інколи це може бути термобілизна.
Дуже не вистачає особистого простору. В мене був період, коли жила в кімнаті сама, це було тижні два, і це був для мене певний курорт.
— Якщо умови служби польові або наближені до них, які лайфхаки допомагають помитися та подбати про волосся?
— Якщо з помитися простіше, я вже навчилась митися з півторалітрової пляшки води, то з волоссям, звичайно, трохи складніше. Воно в мене довге, але за рахунок того, що тонке, потрібно не так багато води.
Допомагають сухі шампуні, якщо говоримо про волосся. Звісно, вони не замінять повноцінного миття, але це краще, ніж нічого.
Цікаво на тему: Сухий шампунь: швидкий спосіб освіжити зачіску
Якщо говоримо про тіло, то як я казала, можна пляшку води знайти, або сухі душі, або вологі серветки. Залежить від тих умов, де ти зараз знаходишся, і температури, яка навколо. Для мене найскладніше, коли холодно і митися в холодній воді – це прям ух!
В нас було таке, що милися просто в кущах, і коли сильний вітер, це дуже неприємно.
— Інтимне питання: як швидко пристосовуєшся міняти засіб гігієни зі спорядженням та бронежилетом?
— Складно сказати. Коли тобі потрібно це зробити, ти це за 10 секунд зробиш, особливо якщо знаєш, що десь там артилерія стріляє. Тобі це потрібно зробити, і вже мозок активізується, що потрібно скоріше, скоріше, скоріше.
Цікаво на тему: Менструальні чаші та інші альтернативи тампонам та прокладкам
— Що необхідніше та зручніше для догляду за собою на фронті: гель для інтимної гігієни чи серветки?
— Залежить від того, наскільки часто є можливість помитися. Якщо душ раз на тиждень, то звісно це серветки. Якщо ж є можливість або прийняти душ або підмитися через день, то я б комбінувала і серветки, і гель. Але якщо брати більш практично взагалі – то це все ж серветки будуть.
— З якими суто жіночими захворюваннями та недугами найчастіше зіштовхуються жінки-військові?
— Запальні захворювання зовнішніх статевих органів, все-таки ти постійно знаходишся в формі, не завжди є можливість нормально підмитися, нормально змінити білизну кожного дня, як ми це робимо в цивільному житті. Запальні захворювання по типу циститу, вульвовагініти. У кого більша до чого схильність була в цивільному житті, вона вся лишилась і ще потенціюється під час воєнного стану. Якщо є якась хроніка, вона обов’язково дасть про себе знати.
По-перше, ти знаходишся постійно в стресі, по-друге, ти не можеш за собою доглядати. В мене, наприклад, коли прийшла на війну, було 8 ангін поспіль, постійно була на антибіотиках, постійно лікувалась.
Цікаво на тему: Що зробити, аби місячні пройшли швидше?
Йти далі з новими силами
— Як війна змінює відчуття краси? Чи вбиває вона бажання бути дівчинкою-дівчинкою, чи навпаки, посилює?
— Можу по собі судити, зараз воно навпаки посилюється. Я втомилась бути сильною постійно, битися за свій підрозділ або знайомих, “горлянки гризти”. Якщо на початку війни, то, напевно, я б відповіла протилежне.
Впливає внутрішній стан, як людина себе внутрішньо відчуває. Якщо вона себе ніколи не відчувала “дівчинкою-дівчинкою”, то, можливо, їй буде умовно комфортно в такому амплуа. А якщо вона постійно була дівчинкою-дівчинкою, а тут від неї вимагають бути сильною, вольовою, я думаю, їй буде набагато складніше.
— Що скажете кожній жінці або дівчині, які прочитає або послухає інтерв’ю. Можливо, у вас є власний девіз по життю, або якесь напуття?
— Я б побажала завжди лишатися собою. Завжди знати, що ти робиш, задля чого ти робиш. Мати свої життєві принципи, свою позицію і завжди її дотримуватися. Навіть коли дуже важко, навіть коли не вистачає сил. Дати собі можливість постраждати певний період, пережити це, прожити і йти далі з новими силами, можливо з тими силами, що залишились, але все одно йти далі.
Цікаво на тему: “Zemliachky. Ukrainian front”: як організована волонтерська допомога українським захисницям
— Щоб сказали собі, якби мали змогу звернутися до себе рік чи навіть два назад?
— Я б собі сказала, що потрібно більше відпочивати. Потрібно більше собі дозволяти, більше гуляти, подорожувати, бо зараз як ніколи відчувається, що ми всі й так себе позаганяли, а під час війни це ще більше відчувається.
Відпочинку майже немає, постійно наготові, постійно готова працювати, їхати на виклик.
Зараз, коли є можливість приїхати в місто хоча б на кілька годин, просто піти у кафе попити каву або замовити собі улюблену страву – це вже як свято. А раніше ми це сприймали як щось таке звичайне і зовсім не цінували.
Більше цінувати все, що є, і вміти шукати задоволення у якихось дрібничках.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Маріє, дякую за інтерв’ю, а ще більша вдячність за вашу таку важливу, таку необхідну службу, за всі врятовані життя, за ваш оптимізм та вашу продуктивність, мене особисто вони дуже надихають.
А всім, хто прослухає та прочитає це інтерв’ю, я пропоную поділитися враженнями у коментарях. До наступних випусків!
Читайте також:
Коментарі покищо відсутні