«Моя дитина нічого не хоче»: як впоратися з одвічним небажанням

«Я не хочу» чи «Я не буду» збивають батьків з пантелику. Мами, випробувавши всі доступні їм методи переконання, звертаються до тат. А ті, почухавши потилицю, починають перемовини з вередунами, й іноді не розуміють причини відмовок. На допомогу сучасним татам пояснення психологів і кілька способів уладнати ситуацію.

Дошкільний вік

Проблеми цього віку:

  • відмова від обовʼязків, наприклад, від прибирання іграшок;
  • небажання їсти нічого, крім фастфуду та солодощів;
  • протест проти навчання.

Як вчинити, щоб домовитися з дитиною? Розмовляти й подавати приклад. Поясніть, чому важливо підтримувати порядок вдома, їсти здорову їжу, навчатися. Продемонструйте, як ви щодня застеляєте постіль, складаєте одяг, допоможіть малюку з прибиранням його іграшок. Самі їжте те, що хочете, щоб їла дитина; читайте книги. 

Для дитини у дошкільному віці авторитет батька ще досить сильний, тому будьте певні — вас почують.

Трапляється й інша ситуація: дитина може, але не хоче. Попри постійні нагадування, вона не прибирає свої речі або робить це під тиском. Спробуйте ще раз пояснити, чому це так важливо для вас. Наприклад: «Мама й тато втомлюються, тому ти зробиш нам приємно, якщо сам(а) прибереш іграшки». Іноді діти охочіше беруться до справи у компанії, тому долучайтеся до процесу або підтримайте словом, щоби прохання не звучало як наказ.

Припустимо, що дитина у 5 років вже вміє складати іграшки та речі до шафи, прибирати альбом і фарби зі столу, годувати рибок. Це її обовʼязки, з якими вона справляється. Але кожного разу тато вислуховує, що донька чи син забули зробити щось із цього переліку. Яка причина: не хотів, забув, не зміг?

Ні, не вистачило організації. Річ у тім, що такі маленькі діти ще не вміють бути багатозадачними, як дорослі. Але вихід є. Зробіть «Дошку важливих справ» — своєрідний варіант розкладу, де зобразьте в ілюстраціях чи розпишіть словами (якщо дитина вміє читати) список обовʼязків. Так малюк зможе організовувати себе самостійно без нагадувань.

Школярі

Бажання нічого не робити це нормально для першокласників. Тому що вони:

  • адаптуються до режиму дня;
  • втомлюються у школі, де потрібно довго концентруватися;
  • проходять етап соціалізації, знаходячи своє місце в колективі.

Від утоми можуть страждати щоденні обовʼязки, які раніше були покладені на першокласника. За думками про уроки він може забути скласти речі чи помити посуд. Цілком нормально, коли молодший школяр не проявляє зацікавленості до гуртків чи хобі, віддаючи перевагу мультикам чи прогулянкам. 

Як вчинити батькам:

  • адаптувати обовʼязки дитини під її розклад (замість прогулянки з собакою вдень сходити до магазину ввечері);
  • не перевантажувати дитину, залишати час на відпочинок;
  • обмежитися одним гуртком (заняттям) на тиждень у першому півріччі навчального року; далі за бажанням першокласника.

У майбутньому теж потрібно дотримуватися помірності й правильно розставляти пріоритети. Не всі діти мають можливості й бажання відвідувати багато секцій. Зазвичай зацікавленість проявляється в якійсь одній сфері, а все інше результат наполегливості батьків.

Можливо, дитина не хоче нічого, бо вже має забагато. Тому спробуйте переглянути розклад школяра, залишивши тільки те, що насправді його цікавить.

Інша проблема сучасних батьків дитина весь вільний час проводить в інтернеті за планшетом чи смартфоном. Психологи запевняють це варіант норми. Зараз багато корисної інформації передають у форматі відео, є розвивальні ігри й додатки, можна спілкуватися з друзями онлайн чи працювати над спільними проєктами. Тому з таким захопленням потрібно змиритися, якщо, звісно, воно не впливає на здоров’я, сон та успішність дитини. 

Особливості перехідного віку

Це складний етап не тільки для вас, а й для дитини, яка дорослішає, стикається з новими переживаннями та відчуттями. Тому певна розгубленість у підлітка не має вас дивувати. Тінейджери часто:

  • бунтують проти усталеного вдома порядку;
  • відмежовуються від батьків територіально (власна кімната) й психологічно, починають планувати свій час по-іншому;
  • різко змінюють уподобання, хобі, життєві цілі;
  • стають членами інших кіл спілкування, знаходять нових друзів і варіанти дозвілля.

Звісно, підліткове «Не хочу» це вже не звичайне вередування, а сигнал. А для вас вдалий час побудувати продуктивний діалог. Замість того щоб наполягати на своєму, зʼясуйте, чого бажає тінейджер, і допоможіть йому. Акцентуйте на тому, що він може вирішувати все самостійно, але, як доросла людина, матиме певні обовʼязки. 

За невиконання передбачте раціональні штрафи: не зробив уроки — гуляти не йдеш; не прибрав у кімнаті — сьогодні менше сидиш за компʼютером. У 12-14 років вже має сформуватися чітка система причин і наслідків.

Головне завдання батька підтримувати починання підлітка, але не бути «чарівною паличкою», яка розв’язує всі проблеми.

Наприклад, підліток загорівся ідеєю навчитися грати на гітарі. Ви, як батьки, придбали музичний інструмент, знайшли курси чи викладача. Раптово це бажання змінилося на захоплення грою на барабанах, і гітара вже відходить на 10-й план. Поясніть, що ви вже витратилися на гітару, до речі, за бажанням самого підлітка, і не маєте коштів на нові покупки. Тепер йому треба самостійно продати гітару, зібрати N-ну суму грошей, і тоді він матиме бажаний інструмент. 

Інші причини дитячого небажання

Вище ми навели типові проблеми для кожного віку й способи їх вирішення. Але існують такі, що можуть виникати будь-коли. Часто їх причиною є… самі батьки. А також:

  1. Надмірність. Усі батьки хочуть для дітей найкращого, але інколи це прагнення переростає у навʼязливу ідею. Дитина може нічого не хотіти, бо будь-яка її забаганка виконується миттєво. Саме тому дошколята швидко втрачають інтерес до іграшок, девайсів, не цінують того, що мають. Вихід — закрити гаманець і навчитися говорити ні.
  2. Гіперопіка. Батьки роблять усе за школяра: розігрівають обід, доглядають за домашньою твариною, виконують уроки (!), вибирають секції, готуються разом до вступу в художню школу тощо. Дитина не бачить сенсу щось робити, бо має все готове. Вона звикає до пасивності, не вміє самостійно вирішувати, тож на будь-яке запитання відповідає: «Я не знаю», «Я не хочу». Настав час поступово перекладати відповідальність на дитину, готуючи її до навчання, зокрема й на негативному досвіді. Зранку проспав школу — сама пояснюй це вчителеві. 
  3. Завищені очікування батьків. Татусі, ваш син не хоче йти на бокс, хоча ви в його віці вже виступали на змаганнях? Чи він байдужий до навчання, а ви всі 11 років були відмінником? Можливо, він просто не доріс? Усі діти розвиваються з різною швидкістю: хтось у 10 років доглядає за молодшими братами чи сестрами, а хтось все ніяк не запамʼятає, що має самостійно робити уроки.

Не намагайтеся «подорослішати» дитину раніше, ніж це можливо. 

Способи мотивації

Надихати, а не примушувати ось основний механізм мотивації. Умовно його можна зобразити так:

  1. Я стараюся.
  2. У мене виходить.
  3. Я маю результат, який мене задовольняє.
  4. Я стараюся знову.

Міцні звʼязки між кожною ланкою цього ланцюжка сприяють повторенню бажаної дії та якісному її покращенню. Щоб це спрацювало, потрібні старання і доречні дії батьків у різних ситуаціях. Це не вмовляння, якими зловживають мами й не категоричність, яку вибирають татусі.

Ось 9 дієвих способів мотивувати дитину:

  1. Піклування. Налагодити контакт, встановивши довірливі стосунки.
  2. Робити разом або бути поряд для закріплення результату. Іноді дитині набридає робити уроки, бо це нудно. Час від часу підходьте й щось питайте, а перевірку параграфів перетворіть на гру «Розкажи татові що-небудь цікаве».
  3. Маленькі заохочення. Тиждень без двійок ідемо гуляти в парк чи їсти морозиво. Важливо не перестаратися, щоби дитина робила будь-що за бажанням, а не за приз.
  4. Схвалення й несхвалення. Знайдіть час для похвали, не бійтеся ділитися негативними емоціями. Проте це не має зводитися до маніпуляції: «Ти мене не любиш, бо не хочеш мити посуд».
  5. Парадоксальні нагороди. Дитина не перемогла в конкурсі талантів, але намагалася з усіх сил. Винагородіть її за старання, а не за результат, щоби підтримати самооцінку.
  6. Невпинний рух. Увесь час створюйте ситуації, які будуть «тренувати» мотивацію. Не секрет, що задоволення від зробленого це теж механізм заохочення. Дайте дитині можливість його отримувати.
  7. Підтримка внутрішньої мотивації. Памʼятайте, що Паганіні теж колись не вмів грати на скрипці. Тому починання дитини слід підтримувати атмосферою: розповідати, що все стається не одразу, дивитися фільми про відомих музикантів (художників, винахідників…) тощо. Тоді формується образ «себе-скрипаля», і внутрішня мотивація наздоганяє зовнішню.
  8. Колективна мотивація залучення родини й середовища. Дитина сумлінніше вчиться, аби не підвести команду на турнірі; допомагає мамі прибирати, щоб зустріти друзів на своєму святі.
  9. Справедливість. Якщо, наприклад, напередодні Нового року син або донька весь день допомагали вам прибирати, то ввечері вони можуть відпочити, не помивши посуд.

Звичайно, шлях від «Не хочу» до «Так, хочу й зроблю!» не буде легким. Для деяких дітей він розтягується на роки, потребує значних зусиль від усіх членів родини. Проте памʼятайте, що кожен крок є нелегким не тільки для вас. Якщо ви відчуваєте безсилля й не знаєте, що підійде саме вашій дитині, зверніться до родинного психолога.

17 Лютого / 2020 Діти

Коментарі

Додати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

  1. […] Читайте також: «Як впоратися з одвічним дитячим небажанням».  […]

Рекомендовані статті