Сепарація від батьків: чому вона важлива обом сторонам?

Автор: Світлана Проскура

• Що таке сепарація у психології?
• Етапи сепарації
• Фінансова та побутова сепарація
• Психологічна та емоційна сепарація
• Незавершена сепарація: ознаки
• Чому важлива сепарація?
• 4 практичні техніки для сепарації від батьків

Дорослішання — це не лише зміна віку у паспорті. Вміння самостійно приймати рішення, нести за них відповідальність та не залежати у своєму виборі від інших, в тому числі від батьків, здається очевидним етапом. Але якщо придивитись, виявляється, що існує безліч людей, які так і не змогли пройти сепарацію. Очікування батьків досі усвідомлено чи ні керують їх життям. Це нерідко породжує напруження та проблеми у стосунках. Тож у чому важливість процесу сепарації та чому вона потрібна обом сторонам? З’ясуємо прямо зараз на EVA Blog! 

Що таке сепарація у психології?

Сепарація — це трансформаційний процес, який є важливим етапом дорослішання людини. Під час нього дитина руйнує залежні зв’язки з мамою та татом, відділяється і певною мірою “рівняється” з ними. А задача батьків — допомогти сину чи доньці отримати достатньо знань та навичок для цього й у потрібний момент відпустити з-під своєї опіки. Успішна сепарація дарує світу незалежних дорослих, які несуть за себе відповідальність та приймають рішення, керуючись власними інтересами. 

У фізиці під сепарацією часто мають на увазі відділення частин з різною щільністю або станом. І це, на мій погляд, гарна аналогія. Батьки та діти мають в результаті отримати новий статус з власними життєвими сенсами, які не базуються на потребі когось опікати.

В ідеалі сепарація відбувається у підлітковому віці. Але нерідко батьки через підвищену тривожність занадто схильні до гіперопіки, а тому не вміють відпустити. Їх світ побудований навколо дитини й лячно вийняти цей елемент. Або ж зворотна ситуація, коли людині не вистачає впевненості та внутрішніх опор вирушити у вільне плавання, адже здається, що самостійні кроки приречені на помилку. 

Саме тому трапляється, що в дорослому віці ти продовжуєш відчувати залежність від батьків. І цей зв’язок часто не є здоровим, адже заважає обом сторонам рухатись власним шляхом. Батьки, що не відпустили вчасно дітей, в якийсь момент з’ясовують, що все їх життя досі крутиться довкола дитини, а власних інтересів та кола спілкування немає. І здорове прагнення до самостійності починають сприймати як загрозу звичному порядку речей. А дитина, що постійно перебуває під тягарем батьківських очікувань, поступово замість любові відчуває все більше агресії. 

При цьому не важливо, чи живете разом, чи знаходитесь за тисячі кілометрів одне від одного. Адже незавершена сепарація тримає на відстані дзвінка. 

Цікаво на тему: Синдром відкладеного життя: симптоми та як його позбутись

Етапи сепарації

Процес сепарації не відбувається одномоментно. У психології він поділяється на орієнтовні стадії, кожна з яких потроху створює умови для остаточної самостійності. Деякі моменти сприймаються як глобальні проблеми, але все ж є необхідними для отримання досвіду та привласнення відповідальності за своє життя. 

Етапи успішної сепарації дитини від батьків:

1. Фізична. Відбувається при пологах, коли дитина фізично відділяється від матері.
2. Функціональна. Наступає приблизно в 1 рік. Зменшується залежність від мами, дитина може самостійно пересуватись, їсти прикорм.
3. Просторово-часова. З трьох років дитина вчиться певний час проводити без батьків, самостійно займати себе грою. 
4. Психологічна та емоційна. Починається орієнтовно у 12-14 років. Родина перестає бути єдиним авторитетом, дитина починає шукати власні орієнтири, в неї з’являються інші значущі персони. Підлітковий період нерідко проходить з жорсткими конфронтаціями, відчуттям, що дитину підмінили. Але процес є важливим, бо має розірватись один зв’язок, так би мовити, умовно-вимушений, та сформуватись новий, з бажання та незалежності. Підліток має в безпечних умовах сім’ї натренуватись відстоювати свою думку, щоб у дорослому віці впевнено захищати власні цінності. 
5. Побутова та фінансова. Умовно в 18-21 рік відбувається завершення перетворення підлітка на дорослого. Людина бере на себе відповідальність закривати свої побутові потреби, знаходить перші джерела доходу, поступово переходить на повне самозабезпечення. 

Вік для кожного з етапів сепарації орієнтовний. В когось процеси починаються раніше, а в когось так ніколи й не завершуються. Інколи діти саботують необхідність відповідати за себе, а в деяких випадках батьки так бояться втратити життєві сенси, що активно формують у дитини нав’язану безпомічність. 

Якщо з першими трьома етапами все досить зрозуміло, то останні два розгляну детальніше. Саме вони найчастіше викликають складнощі та стають причиною пізньої сепарації. 

Цікаво на тему: Як навчитися легше сприймати критику на свою адресу

Фінансова та побутова сепарація

Побутова сепарація хоч і є завершальною стадією, але якщо попередньо не відбулася емоційна сепарація, ти навряд зможеш відчути свободу дорослих рішень. Багатьом здається, що достатньо переїхати від батьків. Але якщо твій вибір щодо облаштування побуту продовжує враховувати пріоритети батьків, то сепарація незавершена. 

Аналогічно з фінансовою сепарацією. Якщо базу ти вмієш закрити, але постійно звертаєшся до батьків у випадку крупних витрат, варто уважно придивитись до того, в якому стані ваші стосунки.

Останніми роками в більш стабільних країнах з’явився тренд на те, що кілька поколінь родини продовжують жити разом та вести спільне домогосподарство. Не через вимушеність та проблеми з грошима, а завдяки добровільному вибору. Але зазвичай на цю стадію можуть потрапити родини, в яких відбувся процес сепарації. І кожний дорослий навчився нести відповідальність за себе, завдяки чому група посилює. Але наскільки бачу зараз, в Україні багато родин ще на попередньому етапі. Коли необхідно фізично відділитися одне від одного, бо емоційний тиск заважає тверезо поглянути на ситуацію.

Цікаво на тему: Вікно Овертона: як змінювати своє сприйняття норми

Психологічна та емоційна сепарація

Психологічну та емоційну сепарацію я б назвала ключовими у всьому процесі. Адже саме вона формує вміння відповідати за себе та уникати злиття з іншими.

Якщо маленька дитина вважає себе центром Всесвіту, сприймає свою поведінку причиною настрою та дій батьків, то підліток вчиться розуміти, що у мами й тата можуть бути власні тригери та проблеми, не пов’язані з ним. 

Значною мірою створення умов для психологічної та емоційної сепарації лягає на плечі батьків. Вони мають показати дитині варіанти коректної поведінки, заохочувати самостійні рішення, допомагати пройти досвід помилок та навчитися сприймати їх як звичний етап життя. 

Завершена емоційна сепарація — це вміння витримувати почуття батьків, особливо негативні, та не ототожнювати свій стан з ними. Якщо мама засмутилась, що ти поїхала відпочивати в гори, а ти відчуваєш їх як місце сили, то ти здатна залишатись в стані щастя та радості попри емоції мами. Ти відділяєш переживання батьків від власних і не прагнеш взяти відповідальність за чуже сприйняття. Не відчуваєш провину, що поставила свої цілі в пріоритет, навіть якщо близькі свідомо чи підсвідомо маніпулюють, що це їх засмутило, розізлило, викликало підвищення тиску. 

Не плутай емоційну сепарацію з ігноруванням батьківських почуттів. Ти їх помічаєш, розумієш, але не дозволяєш керувати своїми рішеннями. Вмієш захистити особисті кордони та спілкуватись на рівних. Батьки не нав’язують тобі рішення, ви можете домовлятись. 

Психологічна сепарація допомагає тобі продовжувати відчувати цінність своїх цілей без озирання на схвалення сім’ї. Тобі достатньо власних відчуттів, ти не потребуєш постійного підтвердження правильності своєї позиції. Приємно, коли воно є, але не смертельно, коли немає.

Важлива ознака завершеної психологічної та емоційної сепарації — ти не лише поважаєш власні цінності, а й розумієш, що вони можуть не збігатися з родинними. І навіть якщо не погоджуєшся з батьківськими рішеннями та діями, не намагаєшся їх навчити “жити правильно”.

Цікаво на тему: Хто така Внутрішня дитина та як знайти до неї підхід

Незавершена сепарація: ознаки

Процес дорослішання не завжди проходить гладенько, а часом взагалі не доходить до фінальної точки. Ознаки незавершеної сепарації від батьків:

• ти намагаєшся виправдати їх очікування;
• при прийнятті рішень батьківські бажання та цінності ставиш вище за свої;
• змінюєш звичну поведінку у присутності мами чи тата;
• часто відчуваєш себе невпевнено;
• при виборі партнера думаєш, чи схвалять його мама з татом;
• боїшся змінити сферу діяльності, бо це розчарує батьків;
• маєш проблеми з самооцінкою;
• відмовляєшся від бажаного, якщо знаєш, що батьки це не схвалять;
• ти боїшся відповідальності, прагнеш перекласти рішення на інших, хто “краще знає”;
• фінансово залежиш від батьків;
• у розмові тобі можуть вказувати, як “правильно” думати, нав’язують свій погляд;
• відсутнє спілкування на рівні “дорослий-дорослий”;
• ти схильна бачити у батьках ворогів, які постійно на тебе тиснуть;
• ти вирішуєш за дієздатних батьків їх проблеми (хоча фізично могли б впоратись, але не хочуть розбиратися та шукати варіанти);
• відчуваєш провину, коли робиш щось для себе, а не так, як вони хочуть;
• погано розумієш особисті кордони та не вмієш їх відстоювати;
• керуєшся не своїми, а чужими інтересами, відкладаєш мрії на користь дрібних бажань мами з татом;
• емоційно обслуговуєш їх невдоволення своїм життям.

Успішна сепарація не означає ігнорування батьків. Ти так само можеш їм допомагати. Але тому, що щиро хочеш цього та маєш ресурс, а не з жертвування власними цілями. 

Цікаво на тему: Як відповідати на недоречні запитання, щоб їх більше не задавали

Окрім того, незавершена сепарація позначається й на інших сферах життя:

• ти прагнеш на роботі отримувати від керівництва батьківське схвалення та підтримку;
• коментарі щодо твоїх дій сприймаєш як відторгнення, “мене не люблять”;
• перекладаєш на друзів очікування батьківської підтримки;
• прагнеш, щоб партнер взяв за тебе відповідальність, або навпаки, сама починаєш його контролювати;
• всюди поводишся як бунтарка, прагнеш зламати систему та порушити всі можливі правила з цікавості “а що буде”. 

Важливо помічати ще один момент. Ти можеш з раннього віку приймати самостійні рішення не лише за себе, а й за батьків. Емоційно обслуговувати, розв’язувати їх проблеми. Подібна поведінка в психології має назву парентифікація. І це теж буде незавершеною сепарацією. Не треба ставати батьками своїм батькам. Для цього у тебе будуть власні діти. Якщо батьки фізично та розумово здорові, не прагни на упередження покращувати їх життя. Поверни їм відповідальність за нього. А візьми за своє. 

Цікаво на тему: Що таке колесо життєвого балансу та як його побудувати?

Чому важлива сепарація?

Успішна сепарація — це коли ні ти не залежиш від батьків, ні вони від тебе. І комунікація та допомога відбуваються з щирого бажання, а не з відчуття боргу. У результаті вдалої сепарації ти можеш зрозуміти, що батьки діяли на базі того, які ресурси та знання мали на той момент. І давали краще з того, що могли. Успішна сепарація повертає всім учасникам відповідальність за те, як складається їх життя у дорослому віці. 

Задача батьків —  допомогти дитині навчитися бути самостійною та відпустити у вільне плавання. Не подавати стакан води на старості, не готуватися помінятися місцями доглядач-підопічний, а піти будувати власний шлях, передавати досвід та знання своїм дітям. Чим більше підтримки людина отримує змалечку під час прийняття самостійних рішень, тим вищі шанси на успішну сепарацію у підлітковому віці. 

Цей процес допомагає вибудувати власну частину “Я-Батько”, яка у дорослому віці даватиме необхідну внутрішню підтримку. Все, що недодали батьки, ти можеш дати собі сама. 

Цікаво на тему: Синдром відмінниці: чому не варто бути хорошою дівчинкою?

4 практичні техніки для сепарації від батьків

Як казала вище, в ідеальному варіанті сепарацію від батьків необхідно пройти у підлітковому віці. Але відсутність знань з психології та звички виділяти час на саморефлексію часто від нас самих ховають той факт, що процес незавершений. І на тебе чекає пізня сепарація. Якщо є змога, то простіше знайти психолога, який допоможе оминути пастки психології, які зберігають звичний порядок залежності від батьків. У дорослому віці підтримувати такий зв’язок шкідливо, адже він відбирає внутрішній стрижень, який укріплюється досвідом самостійного прийняття рішень. 

Але якщо піти до психолога поки що немає можливості, ось кілька практичних технік, які допоможуть завершити пізню сепарацію від батьків: 

1. Щоденник дитячих образ. Випиши все, що на твою думку недодали або неправильно зробили батьки. Цю практичну техніку доведеться робити поступово, адже вимкнути логічні фільтри в один момент дуже складно. Ти маєш виписати все, що тебе ображає, що хочеш змінити в батьках та їх діях. При цьому не оцінювати, чи логічні твої вимоги. Просто визнай їх, поміть. Бо всі ці думки є в тобі, вони гниють та заважають взяти на себе відповідальність за власне життя. Ти не повинна обговорювати отриманий список з батьками, вимагати їх щось змінити. Задача практичної техніки — зробити явними моменти, які несвідомо керують твоїми рішеннями. 
2. Список власних опор. Для дитини батьки — головна підтримка у житті. Але у дорослому віці прийняття, схвалення та розділення цінностей ти можеш знайти в різних місцях, від різних людей. Регулярно фіксуй в окремий список, що допомагає тобі дотримуватись вибраних цілей та орієнтирів. Коли відчуватимеш, що хочеться на ручки, завдяки цій практичній техніці матимеш вибір альтернатив.
3. Я можу. Щоденно поповнюй список тим, що вмієш робити: в побуті, в роботі, в комунікаціях. Якщо проблема з фінансовою сепарацією — додавай списки, як можеш заробити. Суть цієї практичної техніки — наочно показати тобі власні досягнення. Створений список корисно перечитувати, коли відчуваєш невпевненість у власних силах, думаєш про себе як про “недостатньо дорослу”. 
4. Батьки засмутяться. Коли відчуваєш внутрішній супротив щось робити через відсутність схвалення від мами й тата, сядь та пропиши, чому саме вони засмутяться. Батьки часто й у дорослому віці продовжують давати подвійні послання, і варто натренуватися в спокійній атмосфері знаходити їх першопричину. А потім уважно подивитися та оцінити, чи ця причина не йде в розріз з твоїми цінностями та опорами. Наприклад, тато образився, що ти не одразу взяла трубку. Ти ж в цей момент була на робочій зустрічі чи займалась дитиною. Він намагається маніпулювати, що “Тобі все одно, чи живий ще батько”, а потім розповідає дрібні побутові речі. Ти маєш повернути йому його відповідальність за те, що більше нема кому зателефонувати для буденних теревень. І не відчувати провину, що працюєш та приділяєш час дитині, бо це твої цінностні пріоритети. Корисно подумки програвати сценарії, як може складатися діалог, щоб коли він дійсно відбудеться, говорити не на емоціях. 

Цікаво на тему: Що таке софт скіли та як їх розвивати, щоб досягнути успіху

Люди, які мало цікавляться психологією та звикли жити, як заведено, часто сприймають сепарацію як поривання з батьками. “Так що, мені їх тепер кинути?” Ні, просто повернути всім власну відповідальність та не брати чужого. Батьки керують тим, яким буде їх життя після дорослішання дитини. Чи будуть в них друзі, чи будуть власні інтереси. Дитина ж має навчитись нести відповідальність за свій побут, реалізацію цілей та амбіцій, створення персонального шляху. Лише власним прикладом можна показати цінність відповідальності за себе. І лише завдяки їй потурбуватися, щоб інші не мусили жертвувати собою, щоб створити тобі комфортне життя. 

Читайте також:

• Що таке інтуїція і як її розвивати?
• Що таке пасивна агресія, як її розпізнати та протистояти
• Хто такі «люди годинника» і «люди подій» і як зрозуміти, в якій ти команді