Не жалійтеся на дитину і всім буде краще

• Чому не можна жалітися на дитину?
• ТОП-3 корисні поради: як не помічати в дитині поганого?
• Повага й любов — не тотожні
• Позитивні результати життя без нарікань

Звичка жалітися закладена в багатьох ще змалечку. Об’єктами нарікань стають чоловіки, колеги, родичі, навіть власні діти. Але якщо обговорити недоліки чоловіка в його присутності нікому не спадає на думку, то перед дитиною такі речі чомусь обговорюються, причому часто в оточенні незнайомих людей. А це — серйозна психологічна травма.

Чому не можна жалітися на дитину?

Люди нарікають на щось, тому що очікують полегшення. Жаліючись на власні невдачі й оточення, яке її не розуміє, людина скидає з себе емоційний тягар. Але це суто психологічний фокус. Насправді нарікання не належать до конструктивних емоцій. Фактично воно ні на що не впливає, адже ситуація залишається незмінною.

Через це багато хто перебуває в замкнутому колі нарікань: висловлення дає тимчасове полегшення, але не розв’язує проблему. Проблем стає все більше й більше, тому батьки постійно страждають через обтяжливу роботу, поганих дітей, фінансові негаразди, відсутність вільного часу. У деяких країнах жалітися не прийнято, але в Україні такий тон спілкування чомусь вважається прийнятним.

А нарікання на власних дітей особливо небезпечне. Це підтверджують кілька вагомих аргументів:

• Формування негативного «внутрішнього» голосу дитини. Багатьом батькам видається, що малюки їх зовсім не слухають, займаючись своїми справами поблизу. Це не так: навіть якщо увага дитини звернена на щось інше, то фонові слова все одно відкладаються в пам’яті.
• Батьки — перші, хто створює образ дітей. Якщо ви хочете, щоб їх ще до безпосереднього знайомства називали плаксами, набридливими, дурними, — сміливо жалійтеся кожному, кого знаєте.
• Неможливість створення гармонійних стосунків. Мама чи тато, які так кажуть про дітей, переживають труднощі у вихованні. Передусім нарікання сигналізують про проблему. Всі діти подеколи поводяться не так, як хочеться. Але чи є це приводом говорити про це всьому світу й очікувати на розуміння?

Наслідки такої поведінки батьків:

• формування негативних установок, спрямованих особистістю проти себе самої;
• поява комплексів, які переслідуватимуть дитину впродовж усього життя;
• свідомий чи підсвідомий бунт проти батьків;
• ототожнення себе й стереотипу. Інакше кажучи, дитина погоджується з ярликом і починає рівнятися на нього.

Щоб зрозуміти почуття дитини, уявіть, що ваш чоловік нарікає на вас у присутності друзів, а ви це чуєте. Напевне, ви відчуватимете образу, бо про вас говорять погано, ще й не позаочі. Почуття дітей (особливо малюків) ще не такі яскраві, але вони розуміють, що так не повинно бути.

ТОП-3 корисні поради: як не помічати в дитині поганого?

1. Зосередитися на позитивних якостях і пишатися ними. У будь-якої людини є чесноти й недоліки, і діти — не виняток. Можливо, малюк занадто впертий, але водночас добрий і щедрий. Акцентуйте завжди на позитивному, не забуваючи заохочувати ці чесноти.
2. Не поганий характер, а погана поведінка. Потрібно коригувати саме її. Часто батьки кажуть «Моя донька плакса», замість «Моя донька часто плаче». Не слід наділяти дитину рисою, коли йдеться про тимчасову поведінку. Також потрібно шукати її причини: дитина може ставати чутливою, агресивною, повільною в некомфортних для неї ситуаціях.
3. Працюйте разом. Залучіть психологів, вихователів, учителів. Підкажіть їм, як знайти підхід до вашої дитини. Наприклад, школяр працює повільніше, ніж ровесники. Запропонуйте вчителеві давати йому складніші завдання, але з запасом часу, не залучати його до участі в бліцах. А дитині поясніть, що варто встигати за класом, бо інакше вчитель не може працювати з усіма.

Надмірно агресивна поведінка потребує корекції в спеціалістів. Одна справа, якщо дитина просто любить жартувати або бере деякі речі близько для серця, а інша, коли її поведінка загрожує здоров’ю інших дітей, робить неможливим відвідування дитсадка чи школи, погано впливає на психологічний стан малюка.

Повага й любов — не тотожні

Можна любити своїх дітей, але зовсім не поважати їх. У психології повага — це визнання чеснот людини, відповідне ставлення до неї. Часто малюка, школяра, навіть тінейджера вважать «недодорослим». Мовляв, у нього немає суттєвих проблем, він ще нічого не знає про життя, не може відчувати так глибоко й по-різному, як дорослий.

Саме це є основною проблемою традиційного виховання. Батьківська любов, бажання зробити як краще, акцентування на власному життєвому досвіді не дають дитині розвиватися так, як хотіла б вона. Ігнорування бажань, заперечення емоцій і почуттів — це прояв неповаги до особистості.

Тому запам’ятайте поради, як проявляти свою повагу до дітей:

1. Визнавайте їх як особистостей, дозволяйте це проявляти: вибір одягу, хобі, права й обов’язки за віком.
2. Ваша дитина — не ви. У неї власний шлях, тому не очікуйте, що ваші погляди на подальше життя збігатимуться. Ви вважаєте перспективною секцію танців, а дитина прагне малювати. Навіть якщо дитина погодиться ходити туди, куди хочете ви, вона ніколи не буде щасливою в тому, що робить.
3. Любіть малюка будь-яким: набридливим, балакучим, неслухняним. Говоріть про те, чому сьогодні він такий, і намагайтеся розв’язати його проблему, навіть якщо це просто загублена іграшка. Визнайте, що дитина не може бути «зручною», хоча раніше виховували саме так. Доведеться миритися з поганим настроєм і безглуздими вчинками.
4. Зберігайте особистий простір. Ніколи не сваріть дитину при інших, не обговорюйте її недоліки при ній з іншими дорослими. Розмовляйте з малюком тет-а-тет, щоб не ставити його в незручне становище. А також не влаштовуйте сімейні наради, обговорюючи бійку або погані оцінки.

Польський педагог Януш Корчак виділив 3 основних права дитини: право на нинішній день (жити, відчувати так, як хочеться саме зараз), право бути тим, ким він є (реалізовувати себе, а не підлаштовуватися під амбіції батьків), право на смерть (визнати свою долю, знати, що життя закінчується).

Розмовляти з дитиною про все — це прояв поваги. Не варто уникати багатьох тем, вважаючи, що малюк чогось не зрозуміє. Краще поясніть йому це простою і зрозумілою мовою. Кожна дитина — унікальна і по-своєму розуміє світ, тож дорослі мають поважати це. Пригадайте, наскільки важливо, що мама й тато серйозно ставляться до вашої проблеми, не відмахуючись через її дріб’язковість.

Позитивні результати життя без нарікань

Якщо ви вирішили жити без нарікань, то зробили правильний вибір. Чому це так важливо? Тому що деструктивна емоція в дорослих замінюється на конструктивну.

Наприклад, «Мої діти такі некеровані, я зовсім не можу впоратися» — це нарікання. «Чому мої діти мене не слухають? Яка причина цього, і що я можу зробити з цим? Як впоралися інші?» — це пошук виходу, способів упоратися з ситуацією, використовуючи поради й досвід знайомих.

У дитини також змінюється модель поведінки: вона починає жити без навішених ярликів, розуміє, що може просто бути собою. З часом негативні якості нівелюються, виникають нові. Можливо, плаксивий малюк просто дуже чутливий і творчий, а розбишака насправді активний і рухливий.

Кожна дитина — особистість, тож ставтеся до неї з повагою. Ви здивуєтеся, але як тільки ви перестанете акцентувати увагу на недоліках дитини, почнуть проявлятися її позитивні якості. А завдання батьків — помітити це, підтримати й заохотити.