Що робити, якщо твоя дитина булер?

• Звідки у дитини може з’явитися бажання принижувати інших?
• Як батькам подолати шок, сором або заперечення, коли дізналися, що їхня дитина булить інших?
• Як правильно говорити з дитиною про її агресивну поведінку?
• Які практичні кроки можуть допомогти дитині змінити свою поведінку?

Дуже багато уваги приділяється жертвам булінгу та вкрай рідко підіймається питання, а що робити, коли твоя дитина – не жертва знущань, а той самий булер. Які заходи мають вжити батьки, як змінити поведінку дитини, чого ні в якому разі не слід робити? У цих та інших питаннях нам допоможе розібратися психолог, автор блогу “У трусах” Анастасія Забела.

Звідки у дитини може з’явитися бажання принижувати інших?

Під булінгом зазвичай розуміють форму психічного або фізичного насильства у вигляді утиску, дискримінації, цькування, бойкоту, дезінформації, псування особистих речей, фізичної розправи тощо. Коли мова йде саме про булінг, то передбачається, що така поведінка є навмисною, систематичною і часто відбувається у взаєминах, учасники яких мають нерівну владу або фізичні можливості. У типовій рольовій структурі булінгу є три учасники: агресор, жертва та спостерігачі.

Згідно з даними опитування, проведеного серед школярів у листопаді 2023 – січні 2024 року на замовлення Міністерства освіти України, 51,3% опитаних учнів стикалися з булінгом. На причини агресивної поведінки в психології існують різні, іноді протилежні погляди. Так, у психоаналітичному підході, засновником якого вважають Зиґмунда Фрейда, вважається, що у людини від природи є прагнення до руйнування та агресії, тоді як гуманістичний підхід у психології, який розвивали Карл Роджерс та Абрахам Маслоу, стверджує, що від природи людина прагне до добра, розвитку, самореалізації, гармонії, а негативна поведінка є наслідком негативного досвіду або травматичного середовища.

Цікаво на тему: «Бежева мама»: новий тренд у вихованні дітей. Чи варто слідувати йому?

Загалом можна виділити такі фактори булінгу:

1. Особистісні: соматичні або психічні розлади, порушення розвитку емоційно-вольової сфери, акцентуації характеру. Наприклад, у дитини в результаті перенесеного або вродженого захворювання не розвинулася повною мірою область передньої поперекової та медіальної префронтальної кори головного мозку, яка відповідає за сприйняття болю і когнітивну емпатію. В результаті може скластися ситуація, коли дитина не усвідомлює, що інша людина відчуває біль або переживає негативні емоції.
2. Сімейні: авторитарний стиль виховання або гіперопіка, насильство в сім’ї, жорстоке поводження з дитиною. Сім’я є першою соціальною групою дитини і якщо в сім’ї нормалізоване насильство, то дитина може рости з розумінням того, що така поведінка є абсолютно нормальною або є одним зі способів досягти бажаного.
3. Ситуаційні: вже наявність булінгу в класі або групі та ігнорування його з боку дорослих, авторитарний стиль навчання або нерівне ставлення вчителя до учнів (якщо мова йде про булінг у шкільному середовищі), тиск однолітків, спроба досягти певного статусу через приниження інших.
4. Соціальні: гендерні, расові або національні стереотипи, присутні в суспільстві або в конкретній групі, гомофобія і трансфобія, соціальна нерівність, а також популяризація насильницької поведінки та відсутність належного покарання агресорів.

Отже, підбиваючи підсумок, можна сказати, що існує багато факторів і обставин, за яких одна дитина може вдаватися до приниження інших або агресивної поведінки. Не завжди вдається виділити першопричину, проте нерідко дитина, яка є агресором у групі однолітків, піддається агресії в іншій групі, має фрустровані емоційні потреби, високу тривожність або навіть аутоагресію.

Важливо пам’ятати, що дитина, яка булить, теж потребує допомоги, адже часто це не “важкий характер”, а сигнал, що дитина не справляється з якимись внутрішніми або зовнішніми обставинами.

Цікаво на тему: Чому батькам не можна проєктувати свої мрії на дитину

Як батькам подолати шок, сором або заперечення, коли дізналися, що їхня дитина булить інших?

Цілком природно, що батьки можуть відчувати шок, злість, заперечення, сором або провину, дізнавшись, що їхня дитина вдається до булінгу інших дітей. Варто розуміти, що цей факт не робить автоматично дорослих поганими батьками й не означає, що дитина точно виросте агресивною або не емпатичною. Однак водночас дуже важливо не залишати таку поведінку без уваги, виправдовувати її або переводити в жарт.

Що можна порадити батькам, які дізналися, що їхня дитина знущається над іншими:

• дайте собі час на емоції. Поділіться своїми переживаннями з партнером або партнеркою, близькими друзями, психологом або іншою людиною, яка зможе вислухати вас без осуду й підтримати. Не поспішайте говорити з дитиною, поки відчуваєте емоційне перезбудження і розумієте, що розмова виявиться не конструктивною;
• обговоріть ситуацію з іншими дорослими членами сім’ї. Мама й тато або інші дорослі, які займаються вихованням дитини, в ідеалі повинні мати схожий вектор виховання і займати спільну позицію щодо засудження насильства;
• виберіть зручний час для розмови з дитиною. Краще, щоб крім членів сім’ї не було інших свідків цієї розмови, а дорослі могли повністю сконцентруватися на дитині, не відволікаючись на водіння, роботу або інші фактори;
• намагайтеся зберігати спокій і рівний тон. Звинувачення, крик, залякування, погрози навряд чи дадуть бажаний результат, але при цьому підірвуть довірливі стосунки між батьками та дітьми;
• спробуйте розібратися в мотивації дитини. Нерідко діти починають виправдовуватися або намагатися перекласти провину на жертву, проте питання типу “Що ти відчував(ла), коли це робив(ла)? Як себе почував(ла) після? Що ти хотів(ла) цим показати?” іноді дають більше розуміння того, що підштовхнуло дитину до вчинення таких дій;
• поговоріть про наслідки такої поведінки. Важливо, щоб дитина не просто мала заборону завдавати шкоди іншим, але й розуміла, чому існує ця заборона та до яких наслідків може призвести порушення цього правила;
• підтримуйте дитину, але не її шкідливу поведінку. Можна засуджувати поведінку дитини в конкретній ситуації, але все одно продовжувати любити і підтримувати її.

Розібравшись у тому, чому так склалося, варто зосередитися на тому, як змінити ситуацію і як попередити схожі випадки.

Цікаво на тему: 7 способів, як батьки можуть зруйнувати самооцінку дитини

Як правильно говорити з дитиною про її агресивну поведінку?

Розмова з дитиною про її поведінку – складний процес як для дорослих, так і для самої дитини. Це нормально, що не кожен діалог дає миттєвий результат і закінчується повним взаєморозумінням, проте все ж варто прагнути до конструктивної розмови, яка б наближала до вирішення ситуації.

Також цілком нормально відкласти розмову або зробити паузу, якщо емоції заважають об’єктивно дивитися на речі або продовжувати спілкуватися в рівному тоні без звинувачень і погроз. У розмові не варто переходити на особистість дитини – краще залишатися в рамках обговорення саме поведінки. Використовуйте “Я-повідомлення” і задавайте відкриті питання, щоб краще зрозуміти мотивацію дитини. Уникайте оцінок особистості та навішування ярликів: якщо дитина вчинила погано, це не означає, що дитина погана.

Спробуйте допомогти дитині уявити, що відчуває інша людина, яка зазнає цькування, і які наслідки це може мати для неї в майбутньому. Буде добре зробити акцент, що помилятися – це нормально, але важливо визнавати свої помилки та виправляти їх наслідки. Якщо дитина не визнає своєї провини або перекладає відповідальність на інших, не варто вимагати від неї цього силою і не вимагайте вибачень під тиском. Іноді дитині потрібен час, щоб усвідомити, чому її поведінка була неприйнятною. Підкресліть, що кожен повинен відповідати за свої вчинки, незалежно від того, хто перший почав або хто винен з погляду дитини, й будьте готові повернутися до цієї розмови через деякий час, щоб обговорити, які висновки зробила дитина.

Цікаво на тему: Як навчити дитину програвати? Коментар психолога

Які практичні кроки можуть допомогти дитині змінити свою поведінку?

Ось кілька практичних кроків, які можуть допомогти дитині, що проявляє агресивну поведінку щодо інших:

1. Залучайте дитину до діяльності, яка активізує співпереживання та емпатію (допомога іншим дітям або літнім людям, догляд за тваринами тощо).
2. Переглядайте разом та обговорюйте історії, де засуджується зверхнє чи агресивне ставлення або підкреслюється людяність і товариськість. Це можуть бути книги, фільми, мультфільми чи навіть історії знайомих, чи новини.
3. Запропонуйте дитині або розробіть разом альтернативні способи виплеснути агресію. Виберіть екологічні варіанти, які не завдають шкоди дитині або оточуючим, але при цьому дозволяють позбутися надмірної напруги й не придушувати емоції в собі.
4. Встановіть в родині правила поведінки та спілкування один з одним, яких будуть дотримуватися всі члени сім’ї. Наприклад, це може бути чітка заборона на фізичне або вербальне насильство: не можна штовхати один одного, кидати в когось речі, обзивати тощо.
5. Демонструйте власний приклад. Покажіть, як ви справляєтеся з негативними емоціями, і частіше демонструйте емпатичне ставлення до інших.
6. Пограйте в ігри, які розвивають емоційний інтелект і допомагають краще розуміти як свої емоції, так і переживання інших.

Однак, звичайно, є ситуації, коли не варто нехтувати допомогою фахівців: лікарів, психологів, психотерапевтів. Якщо агресія дитини систематична, бурхлива, часто безпідставна. Якщо дитина проявляє аутоагресію, має інші поведінкові зміни (тривожність, депресивний стан, різке зниження успішності, панічні атаки тощо). Якщо стало відомо, що дитина сама зазнала насильства – варто звернутися до фахівців, які зможуть допомогти розібратися в ситуації, що склалася.

Дитяча психотерапія – менш поширений напрямок роботи психотерапевтів, але при цьому точно не менш ефективний. Іноді своєчасне звернення до психолога або психотерапевта економить кілька років терапії в дорослому віці. При цьому варто враховувати, що нерідко оптимальним варіантом є сімейна психотерапія – коли не тільки дитина відвідує фахівця, але й батьки.