е-РОЗМОВА з Юлією Римаренко: інтерв’ю з операторкою дрона
Красуні, привіт! З вами знову я, Проскура Світлана, а це значить, що попереду новий випуск проєкту e-РОЗМОВА від EVA Blog. Нагадаю, що ця серія інтерв’ю присвячена жінкам-захисницям, які на різних фронтах роблять свій вклад у перемогу України.
Новий цикл виходить за підтримки бренду засобів жіночої гігієни Lingery, який можна ексклюзивно придбати в Лінії магазинів EVA та на сайті eva.ua.
І я рада представити вам нашу нову героїню – військову Збройних Сил України, операторку дрона Юлію Римаренко.
На своєму місці
— Традиційне питання на початку e-РОЗМОВИ: “Хто така Юлія Римаренко?”
— Я завжди кажу, що, по-перше, я — жінка. Бо для війська це трохи визначне явище. Потім мама, потім кохана, донька і т.д.
— Як почався ваш шлях у Збройних Силах?
— У Збройних Силах я майже 6 років. У 2017 ріці свідомо пішла в армію. Збиралась трохи раніше, але на той момент була дуже маленькою донька. Я пішла в армію, коли їй було 1,5 роки.
Я дуже добре почуваю себе на своєму місці. Я там, де мені треба.
Моя цивільна освіта – це бухгалтерський облік та аудит, і я майже 10 років пропрацювала по професії. Але потім кардинально все змінила, і не жалкую ні про що.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
— Ви писали в дописі в Instagram, що реальна служба в армії та навчання досить кардинально можуть відрізнятися. У чому полягає ця різниця? Що варто розуміти до того, як підпишеш контракт?
— Я йшла в учебку вже зі знаннями про армію, тому що все життя прожила у військовому містечку, тато був військовий, на той момент в мене чоловік був військовий. Тобто що таке армія я знала. Навіть коли їхала в учебку, всі дівчата везли валізи з речами, а я везла з собою берці.
Там привчають до режиму, до вишколу, крокувати стройовою. Коли приходиш в армію, так, це все є, але ще є інші сторони. Не так затягнуто, як в навчальних закладах.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Також є ще такий момент, що стосується підлеглих. В учебці ти цього не бачила, а тут тобі даються люди в підпорядкування, і з ними треба працювати. І люди досить різні.
Цікаво на тему: Жінки в армії: інтерв’ю зі старшою лейтенанткою НГУ Христиною “Кудрявою”
Служба у ЗСУ
— Коли ви зрозуміли, що повномасштабна війна все ж таки буде?
— На момент початку повномасштабного вторгнення в мене вже було 4 ротації на Донецьку та Луганську область. Чесно скажу, я думала, що все почнеться раніше, ніж 2022 рік, за пару років то точно. Тож для мене не було особливим здивуванням, що це почалось.
— А як для вас взагалі проходили перші дні, перші тижні повномасштабного вторгнення?
— Так вийшло, що повномасштабне вторгнення я зустріла в лісі під Охтиркою. Ми мали стати на кордоні з росією. Нас 23 лютого вивели з частини, й ми рухалися в сторону кордону, але трішки не доїхали. 24 лютого ми з підрозділом якраз в самій Охтирці й зустріли російські колони.
Перші дні взагалі сумбур був. Спали як, де і коли могли. І десь день на третій зняла з себе шапку, подивилась, що в мене на голові твориться, і одягнула назад. А лише десь день на п’ятий змогла попасти в душ. І то, завдяки своєму старшині, який домовився й організував.
— А які у вас були обов’язки на той момент?
— Я – командир відділення, в мене є невелика кількість людей в підпорядкуванні. Але паралельно вивчилась на оператора дрона. Були такі інтенсивні бої в перші дні, що моєму командиру було трішки не до зв’язків з місцевими та подібних моментів, то цим займалась я. Трошки організовувала десь, а вони займались, відповідно, самою війною.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
— Як проходить робочий день операторки дрона? Що входить в повсякденну рутину?
— Повномасштабне вторгнення трошки змінило все в цілому. І не можна сказати, що є якийсь графік чи якісь моменти на постійній основі. Ти можеш півдня нічого не робити, а в наступні пів дня – бути на виїзді, десь літати. Або ти цілий день зайнята. Якогось чіткого графіка нема. Ти можеш і в три лягти, і в п’ять.
Це коли не було повномасштабного вторгнення, в мене були ротації, то там був якийсь чіткий графік. Ти сходила у зміну – займаєшся якимись своїми справами. А тут ти можеш кілька діб не спати, а можеш певний період часу нічого не робити взагалі, бо, наприклад, погода не льотна, і тому ти не можеш працювати.
— Яка основна задача операторів дронів? Ви більше спостерігаєте чи є якісь додаткові завдання?
— Головне – це розвідка, корегування артилерії. Є ще така штука як скидання з дронів, але мені не довелося з тим попрацювати, трохи раніше випала зі строю. Бо вже майже 10 місяців я на лікарняному.
— З початку повномасштабного вторгнення або, можливо, раніше, які моменти зі служби особливо запам’ятались?
— Для мене найцікавіші моменти пов’язані з людьми.
Я мала ротації на Донецьку та Луганську області, і там місцеве населення не дуже було налаштоване на військових. Я не можу сказати, що всі, але й не можу сказати, що нас приймали з обіймами. А коли почалось повномасштабне вторгнення, ми якраз були в Сумській області. То для мене було дуже великим здивуванням, як приймали місцеві, як допомагали. Такий фідбек був від людей! Коли 24 ввечері нам привезли величезну каструлю гарячого борщу хлопцям, це було дуже приємно. І думаєш: “А це точно з нами відбувається, це точно правда?”
І коли тобі допомагали всі, хто міг, це дуже круто було. Це стало здивуванням.
Цікаво на тему: “Zemliachky. Ukrainian front”: як організована волонтерська допомога українським захисницям
— Останнім часом багато дискусій щодо рівності прав чоловіків та жінок в Україні. З вашого особистого досвіду, чи доводилось на службі стикатись з якимись складнощами через те, що ви жінка?
— Якщо ти приходиш в Збройні Сили й спочатку позиціонуєш себе як жінка, нічого доброго з того чекати не треба. Ти маєш себе позиціонувати як боєць, як військова одиниця.
В мене ніколи не виникало якихсь проблем з тим, що я дівчина. Якщо ти приходиш, скиглиш, кажеш, що мені всі повинні, то віддача буде така сама. Тебе ніхто не буде сприймати. А коли працюєш на рівні з усіма, які тоді проблеми? Ніколи не буде ніяких проблем.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
В армії ти повинна слідкувати за правилами, виконувати свою роботу, знати обов’язки. Бо більшість проблем виникає через те, що багато хто навіть не розуміє своїх прямих обов’язків. Тримати автомат в руках – то кожен дурень зможе, якщо чесно. А повноцінно знати все, що ти повинен робити – це накладає свій момент.
Тож прям з великими труднощами, які не можна подолати чи обговорити, я ніколи не стикалась.
Цікаво на тему: Як створити сильне оточення?
Догляд за собою в бойових умовах
Наступний блок питань створений разом з нашим партнером брендом Lingery та пов’язаний з дуже жіночими та дуже практичними питаннями – інтимна гігієна в умовах служби. Ми привертаємо увагу до того, що критичні дні та особливості жіночої гігієни – це звична та не табуйована тема.
— Ви давно в ЗСУ, і, напевно, стикалися з різними умовами. З вашого досвіду, те, як влаштований побут жінок-військових, наскільки комфортний він чи некомфортний? Наскільки комфортно його ділити з чоловіками, особливо в плані гігієни?
— Я вам чесно скажу, в мене ніколи не виникало якихось проблем з хлопцями в цьому плані. По-перше, якщо маєш бажання, ти завжди зможеш знайти, де обмитись, де нагріти якусь літрову кружку води.
Мої хлопці мене завжди першу пропускали в душ. Не через те, що дівчинка, а тому, що в нас гарні відносини, гарний колектив.
В перші дні повномасштабного вторгнення так, трохи неналаштований побут був, але якийсь газовий пальник або літрову кружку води знайти взагалі без проблем. Я мила голову в лісі в кінці березня, хлопці поливали з пляшки. При бажанні можна знайти вихід дуже легко.
Якщо ти сидиш в окопі, то неважливо, дівчина ти чи хлопець, там не дуже зручні умови для того, щоб блюсти якусь гігієну. Серветки – то наше все було.
— Наскільки спокійно чоловіки-військові реагують на те, що у жінок можуть бути персональні особливості та потреби в догляді, наприклад, коли критичні дні і треба частіше підмитися або десь змінитися?
— Я кажу за себе, не знаю як де. Але в мене не виникало ніяких проблем, дуже з порозумінням хлопці ставилися. Чим могли допомагали, якщо потрібно було. Але я намагалася ніколи не накладати на них це, бо вони мені, по факту, нічого не винні. Але ніколи не стикалась з тим, щоб це було якоюсь проблемою.
Цікаво по темі: Що зробити, аби місячні пройшли швидше?
— З вашої точки зору, що зручніше для жіночої гігієни в бойових умовах: тампони, прокладки чи менструальні чаші?
— Для мене особисто – тампони. Бо це більш захищено в плані протікань або чогось такого. З менструальними чашами велика проблема її мити, дезінфікувати. Це не досить зручно, і в плану комфорту пересування як такого. Бігти набагато зручніше з тампоном, ніж з прокладкою, чесно скажу. В повсякденному житті та на війні я використовую лише тампони.
— Наступне досить інтимне питання: гель для інтимної гігієни чи серветки? Що в бойових умовах краще, а що в мирному житті?
— В бойових умовах, звичайно, серветки. Це стосується і душу, і всього іншого. А в цивільному житті – це гель для інтимної гігієни.
— Якщо умови служби польові або наближені до них, які лайфхаки допомагають помитися та подбати про волосся?
— По-перше, зі мною завжди маленька пляшечка сухого шампуню. Це обов’язково. Також я з собою постійно вожу маленькі пляшечки з гелем для душу, з шампунем. Кондиціонер ти не завжди застосуєш, бо не завжди час є, але просто вимити голову це допомагає.
І головне – в мене завжди з собою в рюкзачку маленький пальник і літрова кружечка. Береш півтора літрову пляшку води, відливаєш з неї трохи, доливаєш гарячої – і все, в тебе душ!
Цікаво на тему: Менструальні чаші та інші альтернативи тампонам та прокладкам
Мама в армії
— У вас є донька, тож хотіла б обговорити тему “Мама-військова”. Яка з ролей є більш ключовою: мама чи військова?
— Я намагаюсь поєднувати, але мене дуже багато часу не буває вдома, бо ротації були по вісім, а то й більше місяців. І під час повномасштабного вторгнення також була не вдома. Мене поранило в червні, потім ще пів року шпиталів.
Але донька звикла до того, що мене часто не буває вдома. Намагалась зв’язуватись з нею постійно, кожен вечір говорили по відеозв’язку, якщо була можливість.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
— Як підтримувати дитину на відстані під час робочих відряджень?
— По-перше, невелика мотивація, щоб було легше чекати. Домовляємось про якісь подаруночки, що щось куплю або привезу. В будь-якому випадку я буду там [на службі – прим. ред.] знаходитись, це не дуже від мене залежить. Але якась невелика компенсація, щоб в неї була невеличка мотивація, завжди працює і має місце бути.
— Для багатьох мам за останній рік турбота про безпеку дітей стала дуже гостро. І це навіть коли дитина постійно поруч складне завдання. А як бути, коли ви на службі, і наскільки знаю, батько дитини також служить. Як діяли в таких умовах?
— Під час початку повномасштабного вторгнення вона знаходилась з бабусею. Тато на той час був в Польщі, то перша думка була відправити її до тата. Але вони не змогли одразу виїхати, а потім вже такий великий потік народу був, що також пригальмували й залишилися вдома.
Я сама з Дніпропетровської області, і в принципі тут більш-менш спокійно, тому так вони й залишились вдома, чекали мене тут. А зараз вже й не бачу сенсу нікуди виїжджати. Тим більше я зараз майже вдома, лікуюся, то вже точно нікуди не поїдемо.
Цікаво на тему: Стрес: як не стати заручником своїх емоцій
Про травму
— Як ви отримали травму?
— На той момент ми знаходились у Харківській області, біля Ізюма. Досить тривалий термін там були. Ми підірвались на протитанковій міні, але не на звичайній ТМ, а на ПТМ-1 – це протитанкова міна, яка закидується касетним способом в тил. Наїхали машиною. Я була поряд з водієм, якраз моїм колесом приблизно наїхали.
З важких травмованих була тільки я. В мене дві ноги й п’ятка зламані. А хлопці, які також були в машині, отримали лише контузії.
— Як проходить лікування поранених воїнів? Чи допомагає держава у цьому?
— На цей момент в мене вже було вісім шпиталів. Я лікувалась в Харківській області, Дніпропетровській, Львівській, Київській, зараз знов у Дніпропетровській. То за весь час в мене все лікування безкоштовне.
Я хочу сказати велике дякую нашим лікарям.
Через те, що в мене була повністю розтрощена п’ятка, мала бути ампутація лівої ноги. Мене навіть за кордон хотіли направити. Але одразу попередили, що будь готова до того, що там її ампутують. Бо практика така, що вони не дуже беруться за дрібну роботу, їм легше ампутувати, поставити протез і все. Протезування в Європі дуже сильно розвинене.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
В нас також не дуже брались збирати ногу, бо дуже важка травма була. Та в Київському інституті травматології та ортопедії лікар згодився зібрати мені ногу. Мені вставили титановий штифт від коліна до п’ятки. І довкола цього штифта зібрали з осколків подобу п’ятки. І це дасть можливість мені ходити.
— Ви довго не могли стояти. Чи пам’ятаєте відчуття від перших кроків?
— Взагалі я дуже активна людина. Коли отримала поранення, в мене всі знайомі, що дзвонили, не питали як з болем справляюсь. Мене питали: “Як ти лежиш?”.
Перші місяці важко було через те, що обидві ноги поранені. Близько двох місяців взагалі не вставала з ліжка. І для мене найважчим було лежати.
Наразі на ліву ногу ще не ступаю, вона доліковується. Але на правій нозі на милицях я ходжу.
Десь на третій місяць зняли гіпс, і я пам’ятаю те відчуття, коли дали дозвіл вставати. То, чесно, було дуже класне відчуття! Я потім пересідала сама на візочок за допомогою правої ноги, і можливість відриватися від ліжка – то був такий кайф! Навіть на візку!
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Хоча с тим також було багато проблем, бо навіть на візку не дуже велика можливість пересуватися. Ще коли є ліфт, більш-менш нормально. Наприклад, був серпень-вересень десь, і я почата спускатися вниз подихати свіжим повітрям. Але навіть з цим виникали деякі проблеми, бо самому це дуже важко робити.
— А коли вже змогли ходити на милицях, чи стало трохи легше, чи все одно є багато побутових проблем?
— Взагалі ходити повноцінно на милицях я стала через пів року після того, як отримала травму. Бо це заново вчитись ходити. По-перше, травмована нога. По-друге, ти взагалі погано відчуваєш ногу, ти не розумієш, як правильно ходити. Я працювала з реабілітологом, він мене вчив ходити, навіть навчив робити це по сходах.
На милицях більш-менш мені пересуватися зручно. Але все одно потребую дрібної допомоги. Наприклад, щоб спуститися сходами мені потрібно, щоб хтось підтримав милицю, чи інші маленькі моменти. Пересуватися маршруткою, наприклад, я вже точно зараз не можу.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
— Зараз стає все більше людей, у яких є різного роду травми. Як гадаєте, які умови міста, звичні для людини без травм, будуть складати найбільшу проблему для тих, хто травмувався?
— Я на собі відчула, коли пересувалася візком. На той момент знаходилася в Києві, і вибратись кудись далі лікарні становило велику проблему. В нас не дуже пристосовано це все на даний момент. Але я дуже сподіваюсь, що на це звернуть увагу і будуть хоч щось робити.
Бо самостійно на візку я б точно нікуди не вибиралась. Дяка моїм друзям, які намагалися мене кудись забирати, в якість кав’ярні та кафе поблизу лікарні, де я лежала. Самій то взагалі неможливо робити.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
— Які моменти допомагали вам після травми повертатись у звичне життя? Можливо, є якісь власні лайфхаки, як себе психологічно підтримувати?
— Я досить позитивна людина, завжди намагаюсь шукати якісь позитивні моменти в усьому.
Коли отримала травму й трохи прийшла в себе, бо про декілька перших днів взагалі не багато чого пам’ятаю, лежу, бачу ноги й думаю: “Круто, ноги вже є, це вже добре, це вже половина успіху”.
Або такі моменти: “Почала ходити? О, класно, вже легше, вже я ні від кого не залежу, не потребую допомоги.”
Навіть в лікарні, коли дозволили пересідати на візочок, то “О, не буду вже медсестричок кликати, а буду з усім сама справлятись, навіть на візочку”.
Обов’язково ставитись до всього з позитивом. Зрозуміло, що це важко, інколи перемикає. Але намагатись шукати хоч якийсь позитивчик, хоч маленький.
Я пам’ятаю, що коли отримала травму, у першому шпиталі, куди мене доставили, був лікар. А в мене одна нога висіла набік. І я у лікаря питаю: “Скажіть, ноги врятують чи ні?” А він такий: “Та нічого, ми з тобою ще станцюємо.” І це якось так мені відклалось. Прикольно, лікар сказав буду танцювати, це вже добре.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Або ще один момент. Коли ми підірвались, в мене залишились цілими берці. А коли потрапляєш в шпиталь, з тебе зрізають одяг, зрізають взуття. Це потрібно по медичним правилам. А я попросила, оскільки берці цілі залишились, їх не різати. І лікар, коли вже мене евакуювали далі, вибіг з берцями в руках, і каже: “Я ваші берці віддав хлопцям, вони цілі залишились”. Наразі берці в мене вдома стоять.
Хоч трошечки, хоч маленькі, але шукати якісь позитивні моменти.
Цікаво на тему: Опора на себе: як це змінює життя?
Про емоції
— Як війна змінює відчуття краси? Чи вбиває вона бажання побути “дівчинкою-дівчинкою” чи навпаки, посилює?
— Я вважаю, не важливо, де ти знаходишся, ти повинна залишатися дівчинкою. Я фарбувала волосся під обстрілами. Під час повномасштабного вторгнення я примудрилася наростити собі війки.
Це була дуже цікава історія. Ми в той час знаходилися під Ізюмом. Це приблизно 80 км від Лозової. І раз на тиждень ми їздили в саму Лозову за посилками Нової пошти. Бо ніякої можливості десь щось придбати навіть з військової амуніції наразі не було, а замовляли собі на Нову пошту. Черги були дуже великі, там можна було простояти дві-три години. І я знайшла дівчинку в Лозовій, яка нарощує вії, і поки мій побратим чекав в черзі за посилками, я збігала наростила собі вії. Звичайно, ти не маєш часу фарбуватися, а з нарощеними війками вже гарна.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Коли привезли в шпиталь, мене завозять на каталці, і лікар каже: “Ти диви, в неї навіть війки нарощені.”
Завжди можна місце знайти для догляду за собою. Не має значення де ти, як ти, треба доглядати за собою в будь-якому випадку.
— Як гадаєте, чи є на війні місце сльозам?
— Я скажу так: за весь період, поки я знаходилась саме на війні, я заплакала один раз. Це була досить важка втрата для мене.
Поясню чому. Колись, років двадцять мені було, я опинилась на похороні. Ще до початку похорону близькі родичі дуже горювали, дуже плакали. І моя мама сказала моїй сестрі: “Давай зараз пройдуть похорони, ми все організуємо, все буде добре. І потім сядемо і виплачемо все те, що в нас є.”
І це мені якось відклалось так. На цей момент я розумію, що нема можливості й часу зараз. Це все закінчиться, ми переможемо, і потім вже я сяду і виплачусь по всім, кого немає поруч, або по тим ситуаціям, які сталися. Бо зараз розкисати часу й можливості нема.
Я розумію, що десь потім накриє це все, але наразі намагаюсь триматися.
— А що вам допомагає триматися, окрім того, що у вас власний позитивний заряд великий?
— Я дуже люблю людей, які мене оточують, дуже люблю свій підрозділ, хлопців, які зі мною служать. Навіть через 10 місяців, як знаходжусь на лікуванні, в курсі всіх новин, знаю, що відбувається, підтримую зв’язок. Намагаюсь бути там, де й вони. Якби в мене не було таке важке поранення, я б вже була з ними. Вони – моя підтримка, я – їх підтримка. Так і тримаємось.
Цікаво на тему: Від парамедика до пресофіцерки: е-РОЗМОВА з Маргаритою Рівчаченко
Завжди тримати спину прямо
— Щоб побажали кожній жінці, яка прочитає або послухає інтерв’ю?
— В першу чергу – тримати стабільно гарний настрій. Не важливо, що відбувається. Від вашого настрою залежить взагалі все навколо. Не тільки ваше самопочуття, а й все, що відбувається довкола вас. Як ви це сприймаєте, як ви до того ставитесь, так все й буде відбуватись.
Мені колись подарували прапор. Це був 2019 рік в Авдіївці, і моя дуже добра подруга, журналістка, подарувала мені прапор, і підписала його “Завжди тримати спину прямо”. Це якось так відклалося. Завжди тримати спину прямо, завжди триматися на позитиві. Це багато вирішує в цілому.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
— Як би мали можливість повернутися на рік, або навіть два роки назад, щоб сама собі сказали?
Я взагалі вважаю, що ніколи не потрібно ні про що жалкувати. Якщо щось відбулось, якщо ти щось робила, то це було потрібно саме в той момент. Тож якби мала змогу повернутись, я б сказала: “Ти все робиш правильно, роби так само.”
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Юліє, я дякую вам за щиру розмову та бажаю швидше одужувати! Хай ваш оптимізм заряджає всіх довкола!
А вам, красуні, я дякую за увагу! Залишайте відгуки про інтерв’ю та свої питання нашій героїні у коментарях! До наступних випусків!
Читайте також:
Коментарі покищо відсутні