Особистий простір дитини

• Навіщо потрібен особистий простір
• Сфери особистого простору
• Особисті речі
• Кімната дитини
• Психологічний простір

Коли в родині з’являється дитина, матуся позбавляє себе всього: відпочинку, хобі, улюбленої роботи, спілкування з друзями й навіть чоловіком, присвячуючи всю себе догляду та вихованню. І якщо до 10 років дітям комфортно знаходитися біля батьків, то з настанням підліткового віку вони мають зробити перший крок назустріч дорослому життю: відділитися від батьків і проявити свою індивідуальність. Про те, в які сфери життя дитини батькам краще не втручатися, читайте в нашій новій статті.

Навіщо потрібен особистий простір

Іноді на фоні недовіри та переживань ми, батьки, втручаємося на територію дітей, намагаємося контролювати кожен крок і чесно вважаємо, що маємо право знати, про що вони думають, мріють, що відчувають, чим займаються. Водночас ми бажаємо виростити відповідальну й самостійну людину. Та чи правильно це?

Право на власний простір має кожна самостійна особистість. А якщо мова йде про дитину? Виявляється, для несформованої дитячої особистості власний простір ще важливіший! Адже лише завдяки тренуванню у своїй відповідальності дитина поступово стає зрілою та самостійною.

Сфери особистого простору

У психології особистий простір розподіляють на фізичний та психологічний. Фізичний охоплює кімнату дитини та її речі, психологічний — бажання, думки, стосунки, переживання. Кожен з нас має власний особистий простір, де нам комфортно бути лише з самими собою, де ми відчуваємо себе спокійно та безпечно.

Особисті речі

Дитина, а особливо підліток, повинен мати в своєму розпорядженні щось, чим він може розпорядитися на власний розсуд, і його ніхто не сваритиме за загублену, зламану, подаровану чи зіпсовану річ.

Не беріть речі дитини без її дозволу, адже визнання її особистості починається з визнання її власності. А діти, які не бачать поваги батьків до власних речей, не визнають і власності дорослих.

Особистий щоденник. Якщо ваша дитина веде щоденник, ніхто не має його чіпати без її відома. Якщо ви прочитаєте щоденник дитини, можливо, вона ніколи вас не пробачить за це.

Якщо батьки постійно порушуватимуть особистий простір дитини у її речах, вона може знайти безпечне середовище десь в іншому місці, і тоді відновити стосунки може бути дуже проблематично.

Кімната дитини

Кімната підлітка — це лише його територія, де він може спокійно перебувати наодинці з собою. Це нормально, і таку потребу дитини потрібно поважати. Не засмучуйтеся через те, що дитина облаштовує кімнату на власний смак або просить стукати, перш ніж увійти. Поважайте її право на особисту таємницю.

Іноді батьки можуть переживати, коли підліток кілька годин поспіль слухає музику в навушниках або лежить на дивані з телефоном. Насправді їхній мозок постійно зайнятий тим, щоб побудувати власну модель світу: дайте дитині час та можливість для того, щоб розібратися у собі та проаналізувати оточуючий світ.

Безлад у кімнаті дитини — це її безлад, не варто нагадувати про необхідність прибирання і тим більше намагатися прибрати все на свій смак. Дозвольте дитині отримати власний досвід, пов’язаний з безладом у кімнаті: шукати необхідну річ або соромитися перед друзями.

Якщо дитина годинами перебуває у вбиральні чи ванній, можливо, у неї немає іншої можливості усамітнитися. В такому разі вам варто переглянути своє ставлення до її особистого простору. Адже відчуття власного простору дає дитині можливість стати дорослою, самостійною та відповідальною.

Якщо ваша житлова площа не дозволяє виділити для дитини окрему кімнату, домовтеся про те, щоб кожен мав свій власний куточок. Певно, у кожній оселі є письмовий стіл тата, бабусине крісло тощо. Обов’язково щось має належати й вашій дитині.

Психологічний простір

Дитина має право на свої інтереси, стосунки, спілкування, мрії та вподобання, і зовсім не обов’язково вони мають збігатися з вашими. Дитина відчуватиме себе спокійно та безпечно, якщо дорослі визнають її право на власний внутрішній світ.

Тривожними сигналами є дві крайнощі: коли дитина не має власної думки, а повністю підпорядковується тому, що говорять дорослі. Інша крайність — коли батьки та діти надто віддалені один від одного, що граничить з байдужістю. Намагайтеся дотримуватися золотої середини, цікавтеся думкою дитини, її життям, інтересами, але не давайте непрошених порад та майте терпіння визнати її право на свої рішення.

Особистий простір дитини — це своєрідний панцир, що захищає її від сторонніх очей, де можна сховатися від складного та ще не зрозумілого світу, де можна перепочити та відновитися, відчути свою безпеку та індивідуальність.