Війна та діти: досвід мам, що поїхали, переїхали, залишились вдома

Війна сама по собі – страшне випробування. А коли ти відповідаєш не лише за себе, а й за дітей, градус знервованості посилюється. Перед українками постало безліч питань:

  1. Як пояснити дитині ситуацію в країні?
  2. Виїхати чи залишитися? І коли час повертатися?
  3. Чи можливо відтворити звичний ритм життя в нових умовах?
  4. Як підтримати дитину, вберегти її від психологічних травм?

І це лише верхівка величезного айсберга проблем та викликів, які довелось вирішувати в дуже короткі терміни. EVA Blog поспілкувався  з мамами-блогерами та попросив їх поділитися своїм досвідом. А вам пропонуємо доповнити цю статтю власними переживаннями та рекомендаціями у коментарях. 

Час читання: 6 хвилин та  чашка чаю

статья доступна на русском языке

 Ревізор Аліса

Діти перенесли переїзд дуже добре, наскільки це можливо, хоч дорога була досить складною. Тільки з Києва до Західних областей ми їхали 24 години, зупинялися в якомусь селі переночувати у добрих людей. І далі ще 10 годин ближче до кордону.

Раніше ми з дітьми їздили щонайбільше 7 годин на машині, і я вважала, що це дуже складно. Але вони трималися молодцем, хоч і не без істерик. Чесно кажучи, чекала гіршого. Потім ми пішки переходили кордон із Угорщиною, їхали машиною до Відня – і це ще 16 годин у дорозі. У Відні два дні відпочивали від дороги, добре, що було де зупинитися. Потім вирішили їхати до Німеччини нічним поїздом, який виявився у результаті сидячим. Всю ніч горить світло, ніде полежати, а тим більше поспати. Але добре, що був дитячий візок, де спав один малюк. Другий спав на лавці (пощастило, що це був сімейний вагон із лавками, а не окремими сидіннями). Зупинки кожні 15 хвилин, дуже яскраво горіло світло та дуже гучні оголошення. Багато народу, діти кричать, загалом обстановка якраз для сну 😁

Старша дитина говорила постійно “Мамо, поїхали додому, у Ківі (він так називає Київ), я хочу до тата”. Це, звичайно, розриває серце 💔

У дорозі мені дуже допоміг ноутбук зі скачаними повнометражними мультфільмами. Хоч мультики – це не дуже добре, але в тій дорозі вони були неймовірним порятунком.

Гранола допомогла нам мати в дорозі хоч один більш-менш корисний прийом їжі, тому що у волонтерських центрах найчастіше давали солодкі снеки, булочки. Для малюків були пюрешки фруктові.

Не витрачайте гроші за кордоном на памперси та дитячі пюре. Тут цього повно у кожному волонтерському центрі, де їх із радістю дають.

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Ревизор Алиса🕵🏻‍♀️ (@revizor_alisa)

Звичний спосіб життя намагаємося підтримувати тим, що ходимо в садок у Німеччині. Але знову ж таки, це далеко від звичного: мова незнайома, син нікого не розуміє і його ніхто. Але плюс у тому, що діти, коли грають, розуміються без мови. Тому синові цікаво, і садок подобається. Це дуже радує.

У вихідні ходимо в кафе їсти картоплю фрі та морозиво, як ми робили в Україні 🥰 Няню ми собі тут дозволити не можемо, як і багато речей, які доступні в Україні, а тут вважаються «лакшері». У мене двоє малюків, одному менше року, другому – два з половиною, тяжко одній із ними. Постійно вимагають повноцінної уваги обоє. Тому садок дуже рятує. По соц. проєкту знайшла тут няню, яка гуляє з молодшою ​​дитиною 2 рази на тиждень по годину-дві безкоштовно 🙏. У Європі дуже допомагають українцям, за це я їм безмежно вдячна.

Клуб Щаслива мама инстаграм

Багато хто питав, як ми потрапили в садок, бо в Німеччині це не просто.

Тут є два типи садків: в одному адміністрація – це вихователі та директори, в іншому – самі батьки, як батьківський комітет, і таких садків багато. Нас взяли в той, де керівництво – це батьківський комітет. Вони увійшли в моє становище, що я втекла від війни з дітьми, і вирішили прийняти сина в сад. Без черг, без державних органів.

Друге, на чому хотіла б зробити акцент. При виборі дитсадка є варіант російськомовної/україномовної групи або німецької (або якоюсь іншою мовою). Я так розумію, у всіх європейських країнах є російськомовні сади, а є їхньою рідною мовою. Так ось, при виборі я радила б все ж таки йти туди, де інша мова. У мене зараз дитина ходить у німецькомовний садок. Діти набагато швидше адаптуються до мовного середовища, це дається легше, ніж дорослим.

Ніхто не знає, наскільки ми тут і як далі повернеться життя. Думаю, не буде зайвим для дитини знати якусь іноземну мову і володіти нею досконало. Це навіть величезний плюс. Якщо до того часу, коли повертатимемось в Україну, дитина почне говорити німецькою, я планую допомагати підтримувати рівень, ходити на додаткові заняття. (с) Ревізор Аліса

 

Соня Пенкова

Рішення виїжджати було прийнято спільно з батьком моєї дитини. Поспілкувались з сином, пояснили, що дорога буде важкою та довгою. Можливо, саме це допомогло, щоб моя дитина перенесла довгу подорож відносно нормально . 

Аби відтворити звичайне життя,  почали жити за графіком. Дуже допомагає онлайн: дитина навчається дистанційно, спілкується зі своїми однокласниками. Також почали багато гуляти на свіжому повітрі, читати книжки, у яких добро перемагає, та переглядати позитивні стрічки. А от разом моніторити новини не радила би. ( c) Соня Пенкова

 

Катерина Каптєла

Наша сім’я вирішила залишитись у Дніпрі. Ми з чоловіком максимально намагаємося створювати такі умови, які були до війни, крім садочка. Гуляємо з дітьми (у нас син та маленька донька) у парках, пригощаємо їх морозивом – відтворюємо звичайні вихідні, відпустку. Тому що для дітей життя продовжується, і я не дозволю нікому вкрасти у них дорогоцінний період дитинства. Намагаюся наповнити дні відпочинком та спокоєм.

Мої діти знають, що дві країни посварилися. Я говорю синові правду, адаптовану для його віку. Він повинен дізнаватись інформацію від мене.

Важливо обов’язково відповідати на запитання: про сирени, про новини. Звичайно, потрібно інтерпретувати це все під дитину, не говорити занадто жахливих речей, але відповідати на її запитання. Діти на майданчиках між собою багато говорять. І дитина повинна бути впевнена, що правду вона дізнається від вас.

Не панікувати дорослим при дітях. Не ревіти, не істерити, тому що діти все сприймають, відчувають цю тривогу і потім бояться, а все це виливається в хвороби у діточок.

Варто розуміти, що страх – це добре, а паніка – вже ні. Важливо розпізнавати свої почуття, емоції і найголовніше – не приймати рішення в паніці. Якщо розумієте, що у вас цей стан, варто відкласти все, подихати, і лише потім приймати рішення. Тому що ті, хто виїжджав у стані істерії, потім 100% відчувають синдром біженця. Дівчата плачуть, дітки починають хворіти, тому що коли самій не добре, тоді і дитині не добре.

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Уютный блог мамы 🥰 (@katya_kaptelaya)

Коли звучить сирена, 100 відсотків не варто хапати дитину, бігти, лякати її, кричати “Біжи швидше! Ти що, не чуєш?” Не показуйте свою паніку та істерію, вони можуть викликати в душі дитини дикий страх, який малюк не зможе показати. Можуть з’явитися тригери спогадів, які потім і у дорослому житті викликатимуть паніку та страх.

Зараз усім тяжко, багатьом знайомий стан злості та апатії. І нерідко мами зриваються на дітках, бо більше нема на кому. На новини не накричиш, на чоловіка також. Від напруги, що накопичилася, мами кричать на дітей за будь-який промах. Але вони не винні ні в чому. Діти не повинні бути боксерською грушею, яка сприймає крики, емоції мам.

Дитинство швидко минає. Вони повинні відчувати любов і турботу, а не втомлену маму, якій важко і яка постійно тривожиться. (с) Катерина Каптєла

Цікаво по темі: Чому дитині потрібні батьки, а не друзі.

Добре, коли у дитини поруч є любляча мама, яка у будь-якій ситуації стане підтримкою та опорою. На жаль, не всім дітям так пощастило. Для дітей-сиріт та вихованців дитячих будинків до жахів війни додається ще й розпач від того, що поруч немає батьків.

Саме на цих діточок орієнтований проєкт “Дитинство без війни”, ініціатором якого є Руслан Шостак. Основна мета – допомогти дітям з інтернатів та дитячих будинків відчути себе у безпеці та відновитися. Для цього для них за підтримки благодійного фонду “КОЛО” організовано перебування у Туреччині: з медичним страхуванням, гуртками та спортивними заняттями, можливістю дистанційно навчатися.  Дізнатися більше про проєкт та перерахувати на його підтримку бонуси EVA МОЗАЇКА можна на сторінці за посиланням. Долучайтесь до ініціативи та допоможіть більшій кількості діточок радіти дитинству без війни!

 

Читайте також:

29 Травня / 2022 Діти

Коментарі покищо відсутні

Додати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *