Жінки на бойових посадах в армії: інтерв’ю е-РОЗМОВА з Оленою Риж
Красуні, привіт! З вами знову e-РОЗМОВА від EVA Blog, і я, його головна редакторка Проскура Світлана. А це означає, що попереду нове інтерв’ю з українською жінкою-захисницею.
Нагадаю, що цикл “Жінки під час війни”, в якому ми розповідаємо про вклад жінок у наближення Перемоги України, виходить за підтримки бренду засобів жіночої гігієни Lingery, який можна ексклюзивно придбати в Лінії магазинів EVA та на сайті eva.ua.
І сьогодні я хочу представити вам нашу нову героїню. В цивільному житті – тренерка в HoReCa, а зараз – санітарка-стрільчиня Олена “Риж”.
Нове “Я” Олени Риж
— Традиційне питання для початку: розкажіть, будь ласка, хто така Олена “Риж”?
— Я якось навіть і не замислювалась, тому що хто така була Олена Риж п’ять місяців назад, і хто зараз Олена Риж – трохи відрізняється.
Я коли йшла в ЗСУ, давала собі слово залишатися собою максимально довго, наскільки зможу. Це стосується і психологічного, і емоційного стану, мого світобачення і ставлення до світу взагалі, які вони в мене були у 41 рік. Потрохи я починаю відчувати, що відбуваються зміни всередині, і цього не можна б було уникнути. А попереду ще більші зміни будуть.
Хто така Олена Риж сьогоднішня? Людина, українка, яка дуже любить життя.
Я дуже хочу жити своє життя, наповнене, яке було в мене до повномасштабного вторгнення. Робити те, що мені хочеться. Жити повноцінно. Дихати на всі груди. Відчувати.
Все це вже в нових реаліях. Я знаходжусь в “спартанських” умовах, за моєю спиною природа. І таке відчуття, начебто я так жила якщо не все життя, то вже дуже давно.
Наразі Олена Риж – це військова, це солдат, стрільчиня-санітарка, посестра в першу чергу. Хочеться сказати воїн, але, мабуть, ще рано, тому що я в бою не була і не знаю, як там буду себе проявляти, хоча це станеться дуже скоро.
— Ви відносно недавно в лавах ЗСУ. Як приймали рішення йти служити?
— Після повномасштабного вторгнення я декілька місяців займалась активно волонтерством. Коли відбулася деокупація Києва та області, вже після того, як всі гуманітарки розвезли, була допомога максимально активна, і вже не було такої великої-великої потреби, я почала займатися собою. Як то кажуть, рятувала людей, а потім рятувала себе.
За місяць мені вдалося змінити свій стан, навіть на кращий, ніж було до 24 лютого. І я все минуле літо насолоджувалась життям попри те, що в країні коїлось і відбувалось. Відчувала себе повноцінно, життя било ключем.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Але кожен раз в мене було таке відчуття, що чогось не вистачає, щось не те роблю. Я почала дивитися як приклад на інших людей, багато про це думала все літо.
Наприкінці літа вирішила спробувати, що таке військова служба. В Києві є приватна організація ASD. Вони допомагають відчути на собі військові навички, навчають різним напрямкам. Вирішила для себе спробувати один-два уроки, подивитися що і як. Мені дуже сподобалося. Зрозуміла, що мені вдається, все виходить.Я відчувала, що мені ок з цим і все більше почала приділяти цьому уваги.
17 вересня я прийняла для себе рішення йти в ЗСУ. Це рішення було зсередини.
Я кажу завжди, що є коротка і є довга відповідь. Коротка – це поклик серця. Довга – дуже багато складових мали вплив на моє рішення.
Після 24 лютого, через деякий час, я зрозуміла, що жила в рожевих окулярах, своєму вакуумі, не бачила, що насправді з 2014 року йде війна, що вона справді існує. Я не вдавалася в подробиці та тонкощі, нічого не читала, не вивчала. Жила своїм світом, своїм життям. В мене почало народжуватися відчуття, ніби я чогось не додала країні. І тепер прийшов мій час повернути борг країні та людям, які захищали моє життя з 2014 року. І я зрозуміла, що можу це зробити через службу в ЗСУ.
Коли я прийняла для себе рішення йти воювати, то це було однозначне відчуття зсередини. Хоча я погано розбиралася у військовій справі, але відчувала, що це має бути бойова посада.
Пройшло ще три місяці, і 14 грудня приїхала у військову частину, вже з військовим квитком. По старту мені запропонували варіанти, сказали, що бойова посада – це для жінки важко, і є ряд причин чому саме. Я сказала, що в цивільному житті займалась досить гідною роботою, і могла б продовжувати працювати й нести користь країні, і людям, і бізнесу, в якому я працювала. Тому знаходитись в штабі чи займатись якимось стратегічними діями, що в принципі вмію, я б не хотіла. Мені сказали: “Окей” якщо хочеш, спробуєш бойову посаду”. І я пішла.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Вже п’ять місяців [дата запису інтерв’ю 18.05.23 – прим.ред.] я задоволена, командири мною також задоволені. Зрозуміло, що у порівнянні з хлопцями я у багатьох речах програю, зокрема в фізичній силі. Але в цілому, не пасу задніх і маю надію, що у свій час справді покажу, на що я здатна, і чому мене вчили в роботі.
Цікаво на тему: Жінки в армії: інтерв’ю зі старшою лейтенанткою НГУ Христиною “Кудрявою”
Жінки на службі в армії
— Як ви проходили військкомат? Чи є різниця, як сприймають кандидатів жінок та чоловіків?
— Відповідь коротка – так, дуже велика різниця. Довга відповідь складатиметься з декількох моментів.
По-перше, я знаю, що моя історія одна на тисячі. Мені дуже пощастило. Я думаю, що це везіння сформувала самостійно через свій світогляд, через своє ставлення до життя. Моє бачення в тому, що так, як я спрямовую себе до світу, так і світ спрямовує до мене.
З військкоматом була така сама історія. Я поїхала по прописці. Живу в Києві, але прописана в Одеській області. Пам’ятаю, коли прийшла у свій військкомат і сказала, що хочу вступати до лав ЗСУ, і зрозуміло було, що я прийшла не на кухарку чи якусь іншу більш жіночу посаду, чоловік сказав: “Секундочку” й кудись пішов. Повернувся в кабінет, і з ним прийшло ще 5 чоловіків. Вони стояли й дивилися на мене. Я кажу: “Ого, у вас що, жінки не приходять до армії записуватись?” Вони такі: “Нє-нє-нє, приходять, приходять.” І розійшлися.
Але коли я проходила медкомісію, то мені підказала дівчина, яка пропускає через себе всіх військових-кандидатів, що я одна з одиниць, хто прийшов, при тому, що добровільно й на бойову посаду.
Цікаво на тему: Бойові будні медиків: інтерв’ю з фельдшеркою евакуаційної групи Марією
— Контракт чи мобілізація: в чому різниця?
— Мене дуже сильно у військкоматі вмовляли на контракт, а мені потрібен був статус саме по мобілізації. Є різниця в різних факторах, але одна із головних: мобілізація означає, що я буду служити до тих пір, поки буде в нас військовий стан. А контракт одразу на три роки підписують, і потім можна продовжувати його.
Є ще одна складова, яка мені не підходила. Коли підписуєш контракт, то тебе направляють в навчальний центр, де людина має пройти півтора місяця підготовки, а потім вже направляють у військову частину. А мені було потрібно, щоб мене відправили одразу у мою військову частину, яка підготувала відношення для мене, щоб проходити навчання саме в ній.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Вони дуже мене вмовляли, просили відмовитися від цього відношення, казали, що відправлять вчитися за кордон і потім воювати, куди їм потрібно. Я сказала: “Дякую, мені дуже приємно, що ви хочете запропонувати мені такі умови, але мені потрібно саме в 47 бригаду, і саме по мобілізації.”
Я веду блоги. Зараз там тиша, бо такий в нас зараз режим. Але коли могла це робити, я спілкувалася з дуже великою кількістю жінок, які, так само як і я, хотіли потрапити до ЗСУ. Вони коментували або розповідали свої історії, або запитували, як це зробити краще, поради просили.
І мені стільки розповідали історій! На жаль, військкомати важко приймають жінок. На жаль, для жінки є такі умови, яких не потребують чоловіки: ми маємо мати диплом, обов’язково маємо прийти у військкомат з відношенням.
Відношення – це документ, який виписує військова частина, що готова взяти дівчину до себе на службу, схожий на рекомендаційний лист. Для чоловіків також такі виписують, але якщо чоловік приходить у військкомат, то там все просто: ти прийшов, тебе оформили. А для дівчини обов’язково, без відношення не хочуть навіть розмовляти.
І звичайно, все залежить від військкомату. Мені пощастило: ніхто не ображав, не сказав поганого слова, все легко вдалося. А інші дівчата розповідають дуже важкі історії, коли військкомати чомусь хочуть грати в якихось богів і вирішувати твою долю. На жаль. Тому так, дівчатам важче потрапити на службу, ніж чоловікам.
Цікаво на тему: Як організована волонтерська допомога українським захисницям?
— Як гадаєте, чому військкомати так перешкоджають жінкам, які вже готові йти служити?
— Я думаю, є моменти, які, на жаль, дуже сильно відстежуються в нашій армії й у військкоматах також. Люди, які обіймають посади військкомів і тому подібні, вони вже мають вік, вже дорослі. І навіть якщо не служили при старій радянській системі, то вони служили у тих, хто служив по старій радянській системі. Тому це ставлення, що жінка має знати своє місце, мати його на кухні й тому подібне, воно чомусь є серед чоловіків у військкоматах. Це перша перепона.
По-друге, не всі військові частини начебто хочуть брати дівчат. Але коли дівчина приходить вже з відношенням, в чому проблема? Це ж не ваша вже історія. Оформіть і відправте, відпустіть. Але все одно ніби грають в богів з вирішення чужих доль. Це відчуття якоїсь влади, на жаль, воно є у людей, і тому вони користуються ним.
Я зрозуміла таку річ, що в нашому суспільстві, не військовому, а в цілому суспільстві України, є така установка, з якою ніби-то народжуються, що жінка має доводити своє місце у світі, в армії, в роботі. І я замислилась, а чому взагалі так має бути?
Чому люди, які взагалі не військові, які до військової справи не мають жодного відношення розповідають про те, що “От, наші дівчата виборюють своє місце”. Звідки ви знаєте? Ви не на місці цієї дівчини, не знаєте, через який шлях вона проходить, чому ви вже приписуєте, що вона має виборювати своє місце?
Я не хочу бути частиною цього. Я не хочу, щоб в нашому просторі ходила така думка, що якщо жінка, то воно обов’язково має виборювати. Так, є різниця фізична. Так, в технічних питаннях хлопці набагато краще розбираються, ніж я, бо вони більше цим цікавились, а я менше. Але це не означає, що я можу бути поганим солдатом.
І це взагалі про все: про бізнес, про місце жінки в нашому просторі.
Є така фраза, яка мені дуже колись допомогла. Вона звучить так: “Якщо ти борешся сама з собою, то програєш або ти, або ти.” Я про це постійно нагадую собі. Коли я починаю з чимось боротися собі всередині, я завжди її з голови дістаю, і нагадую собі: “Все одно програєш. Або ти, або ти”.
Так і тут. Стільки, скільки ми будемо боротися, стільки й буде існувати думка, що жінка має щось виборювати.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
— Розкажіть, будь ласка, що входить в ваші службові обов’язки?
— Я – солдат. Я – стрілець-санітар по штатці, але наразі це не має ніякого значення, тому що я нічим особливо не відрізняюсь від деяких інших посад. Мої задачі – це все, що стосується військового напрямку. Я піхотинець, тому це штурм, захист, стрільба, різні напрямки короткої розвідки. Робота піхотинця – вона, мені здається, одна з найважчих, тому що ми й копаємо, і повземо, і біжимо, і ходимо, і несемо, і стріляємо. Ми робимо все, вчимося різним напрямкам одночасно. Якщо я стрілець-санітар, то умовно я маю надавати першу медичну допомогу. Але нас всіх вчать її надавати. Наш гранатометник чи кулеметник вчать ті самі дії, як і я. І я вчуся стріляти з його кулемета, щоб вміти це зробити, якщо щось трапиться.
Цікаво на тему: е-РОЗМОВА з Юлією Римаренко: інтерв’ю з операторкою дрона
— Де ви проходили навчання перед тим, які йти на бойову посаду?
— Я прийшла, мене на другий день повністю оформили – і все, на третій день мені дали в руки рушницю й сказали: “Іди з усіма”. І я пішла. На третій день вже стріляла з РПГ, це був мій перший постріл. Мені сподобалося, це було цікаво [посміхається]. Навчання я вже проходила в самій частині.
Якщо брати трохи раніше, то це приватна організація ASD. В них я займалася три місяці перед тим, як вступити в лави ЗСУ. Це мені допомогло. Не скажу, що вони зробили з мене воїна, це не так. Але я змогла отримати ази, і зрозуміти, що таке військова справа.
Ми там і спускалися з будинків, і медицину проходили. Виїзди були на три дні в ліс, де ми навчалися, виконували завдання й жили у спартанських умовах. Це була перша підготовка до того, що потім мене чекало вже на службі.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
— Наскільки збіглись відчуття під час навчання та вже на службі?
— Стовідсотково. Довгий час, вже коли вступила в лави ЗСУ, вже служила, не могла позбутись відчуття, що я на довгому кемпі, що зараз я зберусь і поїду додому.
Ми були за кордоном на навчанні, і коли вже повернулися, десь після цього в мене почало зникати це відчуття.
Цікаво на тему: Як створити сильне оточення?
Догляд за собою та критичні дні в умовах служби
Наступний блок питань створений разом з нашим партнером брендом Lingery та пов’язаний з дуже жіночими та дуже практичними питаннями – інтимна гігієна в умовах служби.
— Вам доводиться тісно ділити побут з чоловіками, які відчуття це викликає? Наскільки це комфортно чи дискомфортно?
— Я спокійно ставлюсь до такого побуту, до такого життя. Я вихована в селі, мене це не дивує. Зрозуміло, що жила в будинку, а не в посадці чи лісі, але для мене не нове мити посуд у відрі або протирати його серветкою. Для мене це нормально.
Що стосується гігієни та взагалі розділення з побратимами. Наразі я живу в наметі з двома хлопцями, ми спимо бік в бік. До цього ми жили в наметі майже 30 осіб на дерев’яних дошках, плече в плече. В мене немає відчуття сором’язливості якоїсь, я можу роздягнутись. Зрозуміло, що вибираю для служби спортивну білизну. Це комфортно, це зручно під броніком. Коли мені потрібно перевдягнутись, у мене немає такого, що “Ой, відверніться”. Я спокійно встала, роздягнулась і вдягнулась, немає якоїсь важкої історії.
Цікаво на тему: Стрес: як не стати заручником своїх емоцій
Що стосується більш глибокої гігієни. Вже багато часу в нас немає душу за стінкою, в різних умовах знаходимось, по-різному доводиться підлаштовуватись. Наразі добрі люди допомагають, які приймають в себе вдома, і ми можемо прийняти душ. Але нас багато, потрібно чергу відстояти, тому раз в три – чотири дні можна поїхати помитися. А між цими проміжками є вологі серветки.
Єдине, що я б виділила, це те що у нас дівчат є критичні дні. Ми всі по-різному їх проживаємо. На жаль, в мене в цей період важкий. Перші два дні мені дуже погано завжди, дуже сильно болить і дуже рясні виділення.
Було пару раз, коли навіть подвійний захист (і тампон, і прокладка) не врятували. Я приходила повністю промокла, добре, що була можливість швидко перевдягнутись. Тому в мене скрізь тампони, прокладки, про всяк випадок.
Я спілкувалася з посестрою, в неї дуже схожа ситуація, як і в мене. Зрозуміло, що від стресу починаються збої. А це в будь-якому випадку стрес, ми цивільне життя змінюємо на військове. Навіть якщо все влаштовує, все добре – все одно для тіла, для організму, для психіки це стрес. Перші місяці, і в неї так було, і в мене, пішли збої по днях, то раніше, то пізніше.
Цікаво по темі: Що зробити, аби місячні пройшли швидше?
Моя фізіологія так складається, що є по здоров’ю свої питання. Коли цей період приходить, груди стають великими та все болить. Я коли вдягаю в такому стані бронік, мені хочеться вити, тому що воно дуже сильно болить. І це, мабуть, найважче з усього, що я пройшла, а пройшла я вже по навчанню багато, і в різних ситуаціях була. Плюс зрозуміло, що змінюється емоційний стан, з’являється роздратованість, хочеться всіх вбити.
В цьому всьому є якісь труднощі, але не скажу, щоб прям глобальні. Вологі серветки, сухий душ, кружка з водою – на сьогодні це рятує.
Їздила в магазин, і купила, не знаю точно як називається, чашу з пакетом для спеціальних умов. Коли мені потрібно буде сходити в туалет, а я не зможу відійти крок вправо, крок вліво (а такі ситуації попереду будуть), то я зможу це зробити. Хлопцям простіше, а нам дівчатам важче. Тому спеціальна чаша, з якою я зможу сходити попісяти, так, щоб це було більш менш зручно, стане корисною.
Один раз був момент, коли на другу частину навчання я просто не змогла встати. Я на обідню перерву прийшла впала, виключилась, і просто не змогла підвестись фізично на продовження. Це єдиний раз, коли мені було прям дуже важко. А так: встала – і пішла.
Цікаво на тему: Менструальні чаші та інші альтернативи тампонам та прокладкам
— Що взагалі вважаєте більш зручним: тампони чи прокладки?
— В моєму випадку я не можу вибирати. Я користуюсь і тим, і тим. В мене рясна кровотеча, і це завжди так було, весь період, скільки я сформована як жінка. Перші три дні маю обов’язково вибирати й тампони, і прокладки одночасно. Навіть при тому, що беру максимальні крапельки, буває, що просто не витримують навіть ці два шари захисту.
— А якщо дуже поганий стан, у ПМС чи критичні дні, чи буває можливість трошечки відлежатись, якихось півдня?
— В цілому так. Якщо є певний стан здоров’я, то ніхто тебе не буде травмувати, казати “зберись, ганчірка”, чи через силу. Це ж також про те, що я сьогодні можу себе поламати, але зробити собі гірше, і завтра випаду ще більше. Який сенс тоді? Якщо я можу сьогодні себе трошки поберегти, а завтра повноцінно виконувати завдання на 100 відсотків. Важливо вміти балансувати.
— У вас дуже яскравий колір волосся. Розкажіть, які є лайфхаки догляду за ним в умовах служби?
— Я ходила багато років з короткою стрижкою. А тепер почала відрощувати, і в мене до мого волосся і його довжини любов любовна. Я дуже кайфую від того, що воно відростає, тому піклуюся про нього. Але не зважаючи на це, я постійно ходжу із зав’язаними гулями. Тут, в зоні нашого розташування, я, наприклад, можу ходити без головного убору. Але якщо ми переміщуємось в якийсь населений пункт, будь-який, від маленького до великого, військова форма зобов’язує носити на голові головний убір. А якщо йду в амуніції на завдання, то в мене завжди два хвостики, щоб шолом комфортно сидів на голові.
Оскільки це довге волосся, можу чотири-п’ять діб не мити, і мені з зав’язаним пучком на голові комфортно. Коли є доступ до води, душ або ще щось, звичайно, намагаюсь купувати собі тільки якісний догляд за волоссям, і взагалі за тілом. Щоб навіть в таких умовах я могла продовжити цю любов, транслювати її до себе.
Тому що буде час, коли я, можливо, і місяць не зможу мити голову. Але поки сьогодні можу, то вибираю найкраще, що мені доступно в цей момент. І це стосується не тільки волосся, це стосується всього.
Що стосується кольору волосся, він дуже специфічний, його не всі можуть так пофарбувати. Так складалося, що десь 4-5 тижнів, і я могла поїхати до Києва, навіть на один день, то намагалась встигнути пофарбуватися обов’язково. А в проміжках у мене є маска для волосся і шампунь фіолетового кольору, тож я можу його підтримувати.
А те, що стосується бойових задач, то, звичайно, я в балаклаві. Навіть в таку спеку як зараз, в мене балаклава закриває все повністю, тому що моє волосся дуже далеко видно. А зараз зелений фон навколо, і на ньому я навіть з дуже великої відстані миттєво виділяюся. І так не має бути, я маю піклуватися, щоб не бути ціллю. Тому під балаклавою все заховано.
Особистий простір, кохання, цінності
— Героїні наших попередніх випусків часто згадували, що один зі складних моментів служби – відсутність особистого простору та можливості побути наодинці з думками. Чи для вас ця проблема відчувається як актуальна?
— Колись було настільки важко з цим, що коли мене запитували, що б найважче виділила, я називала відсутність особистого простору. І навіть не так фізичного, як емоційного. Я обожнюю своїх хлопців, звичайно, але: “Де ти була? А що ти робила? А з ким ти говорила? А куди ти пішла?”
Цікаво на тему: Від парамедика до пресофіцерки: е-РОЗМОВА з Маргаритою Рівчаченко
Потрібно розуміти, що взимку було важче, тому що на вулиці сильно не походиш, замерзаєш. Зараз дуже комфортна температура. І так склалось, що я прокидаюсь найперша з усіх. Тож я медитую, в мене є свої практики, зарядка зранку. Коли потрібен простір, на сьогодні, якщо в мене є час, то зібралася, пішла де завгодно. Єдине, що попередила, де я, щоб мене не шукали сильно. І все, і я усамітнююсь.
Тому на сьогодні цей стан зник. Але правда, перші три, можливо, навіть чотири місяці, я прям відчувала кожною клітиною, що мені не вистачає простору.
Я ще можу розповісти таку історію, що живу в Києві з 2008 року, але в мене своєї особистої квартири немає. І перед вступом до ЗСУ я зібрала всі речі, склала на складі і з’їхала з орендованої квартири. Зараз коли приїжджаю до Києва, умовно додому, але в мене дому немає. І мене готові приймати мільйон людей, але я не ведусь на це. Я винаймаю окрему квартиру, полюбляю центр, тому це на Хрещатику або біля нього, просто тому, що потрібен оцей от особистий простір.
Цікаво на тему: Опора на себе: як це змінює життя?
— Ви писали, що бути єдиною дівчиною у підрозділі – це бути постійно оточеною увагою. Що б ви сказали дівчатам, які романтизують армію, уявлення про службу і можливо подумають, чи не піти служити, щоб знайти кохання?
— Я дуже поважаю свій особистий простір, і тому поважаю чужий особистий простір. І якщо жінка на службі в армії знаходить своє кохання або секс на один раз, це її особиста справа і тої людини, яка в цьому бере участь. В мене немає ніяких упереджень, що цього не можна робити, чи це навпаки, правильно. В кожного своя історія, в кожного складається по-своєму.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Йти в армію, щоб знайти свою людину тут, своє кохання, why not. Можливо, це один зі шляхів.
Але питання в тому, що служба в ЗСУ – це робота. І вона відрізняється від будь-якої іншої роботи, як мінімум тим, що тобі не можна звільнитися, якщо тобі щось не сподобається.
Мене оточує зараз сто чоловіків, плюс-мінус. До того ж навколо інші роти, інші підрозділи. Я ще не знайшла своє кохання. Я не ставила собі ціль таку, але й не буду ногами відштовхувати, якщо воно прийде.
В мене стало дуже багато братів. В мене є рідний брат, є багато двоюрідних братів, а тепер в мене просто неймовірна кількість братів в прямому сенсі цього слова. Тому слово побратим, посестро дуже відповідні своїй дійсності.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
— Чи є цінності, які до служби, або до початку повномасштабного вторгнення сприймались як даність, які ви останнім часом побачили під іншим кутом?
Я знаю свої три найголовніші цінності:
- Любов.
- Свобода.
- Розвиток.
І от друга, “Свобода”, змінилася на “Воля”. Тому що свобода і воля для мене – це трохи про різне. Важко пояснити, що таке воля, але вона живе всередині. Саме воля залишила мене в Києві 24 лютого. Саме жага до волі рухала мене, коли я їздила в Ірпінь, і ми займалися евакуацією. Саме воля, жага до волі допомагала мені витягнути себе з ями, коли був цей процес. Саме воля одна із причин, чому я тут.
Жити вільно у своїй країні. Робити те, що хочеш, те, що подобається. Жити, насолоджуватись життям. Це все про волю й жагу до неї. Була свобода, а стала воля.
Прокинься і подивись навколо
— Що б побажали кожній жінці, яка прочитає або послухає інтерв’ю?
— Перше – те, що я казала трохи раніше про сприйняття боротьби, що “ми маємо виборювати”. Нічого ми не маємо! Для того, щоб це зникло з простору, ми маємо спробувати іти іншим шляхом. Припинити транслювати, що “от ми можемо займати таке саме місце, як чоловіки.” А просто насолоджуватись життям, робити те, що нам подобається, те, що нам хочеться.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Так, інколи доводиться і ставити на місце якусь людину, не обов’язково чоловіка, бувають і жінки. Але в більшості випадків, коли немає транслювання цієї боротьби, то і нема потреби.
Це те, що я вже казала: коли борешся сам з собою, програєш або ти, або ти. Так і тут. Ми боремось нібито самі з собою, доводимо світові, чоловікам свою значущість.
Я завжди, коли щось приходить в моє життя, як хороше, так і не дуже, запитую: “Чому це прийшло в моє життя? Що я таке транслюю світові й Всесвіту, що я це притягнула?”
Це не те, що я винна, не про це. Це про відповідальність, свою, з середини. Я працюю спочатку з собою, щоб змінити життя навколо.
Тому тут така сама історія. Коли доводиться боротися, то я запитую: “Чому я борюся, для чого, Олено? Згадай свій стан, коли тобі добре”. Видихаю, згадую, хто я є насправді, яка я можу бути.
Іноді бувають такі моменти, ніби хтось махнув паличкою, і світ починає змінюватись. Тому це перше, щоб я порекомендувала.
А друге – не тільки для жінок, а в цілому для людей, українців. Не забувати, що йде війна. Я за, щоб люди жили. Ми для цього тут: щоб хтось міг ходити в кінотеатр, в кафе, працювати, кохатися, народжувати. Важливо, щоб в цьому житті була пам’ять про те, що відбувається в країні, що йде війна. Що кожна людина, роблячи хоча б якусь маленьку справу в день заради перемоги, наближує її.
І мабуть, третє, саме для жінок якщо говорити. Дуже романтизують чоловіків-військових, але важливо пам’ятати, що не тільки форма робить чоловіка чоловіком. Що там також свій світ, всі вони різні, як і ми всі різні. Тому пам’ятати, що за формою, за амуніцією є жива людина.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
— А що сказали б собі, якби мали змогу звернутися до себе рік або навіть два назад?
— На рік або на два – це різні часи. Рік – це вже війна, активна фаза. На два – це мирне життя, умовно мирне. Якби я повернулася в той час, коли жила в якійсь своїй бульбашці, я, мабуть, дала б собі ляпаса і сказала: “Прокинься і подивись навколо”. Ти трохи живеш іншим життям, почитай, послухай. І постався до цього серйозно.
А якщо рік тому, то якраз в цей період я була в ямі, і прямувала до батьків, щоб витягнути себе звідти. Я б собі сказала швидше приймай рішення про армію, правильно ти все думаєш.
Хоча ні. Якби я швидше приймала рішення, то, можливо, не потрапила саме в цей підрозділ, де я знаходжусь, з цими людьми. Чому я не люблю, коли кажуть, чи є в тебе помилки в житті. Вагон і маленька торбинка. Чи зробила б щось інакше? Мабуть, ні, бо я б не була тут і зараз саме в цей час, в цьому місці, де мені подобається.
Олено, дякую вам за інтерв’ю, за мужність захищати Україну та щирість ділитисб внутрішніми переживаннями.
А вам, красуні, я дякую за увагу. Залишайте відгуки у коментарях та до наступних зустрічей.
Читайте також:
Коментарі покищо відсутні